неділю, 23 лютого 2014 р.

Світ «під ногами»

Бесіди з дорослими і дітьми


У навколишньому світі багато цікавого і дивовижного. Тільки не всі це бачать, чують, помічають, відчувають. Не всі у звичайному можуть побачити дивовижне: в круговерті насичених подіями днів ми просто можемо не помітити диво і пройти повз нього. Іноді побачити незвичайне навколо нам допомагають картини. Читайте бесіду з дітьми за картинами німецького художника Альбрехта Дюрера.

Навчайте дітей вдивлятися, вслухатися, помічати найменші зміни в тому, що ми бачимо щодня, що у нас весь час перед очима ... Тоді світ навколо засяє яскравими фарбами, стане ще дивовижнішим, ще насиченішим. Діти побачать і відчують який він гарний і крихкий, як потрібно дбайливо і трепетно ставитися до кожної травинки, комашки, подиху вітерця, сонячного промінчика, камінчика, піщинки ... А бур'яни і не бур'яни зовсім: це просто рослини, які прийшли до нас в гості без запрошення, і ми не завжди встигаємо роздивитися які вони дивовижно гарні.




Розглядаючи оригінальні знімки з Космосу, ми часто помічаємо те, що не бачимо в звичайному житті. Можливо, допомагає нетрадиційний ракурс, назва, таємниця, наша уява? .. Картини Альбрехта Дюрера, німецького живописця, гравера, теоретика мистецтва, автора практичного керівництва для художників німецькою, основоположника мистецтва німецького Відродження, — своєрідні знімки з Космосу. Вони допомагають нам помітити незвичайне в звичайному, побачити красу прямо під ногами, звернути увагу на дрібні деталі, на які в природі звернути складно. Це може бути поштовхом до того, щоб побачити все це в живій природі.


Альбрехт Дюрер. Дерен, 1493 р.

Альбрехт Дюрер. Примула


Альбрехт Дюрер. Лугова трава, 1503 р.


• Розгляньте з дітьми картини. Чим вони схожі? Чим відрізняються?

• Уважно розгляньте кожну рослину. Чим вони чудові?

•Згадайте, як в природі виглядають ці рослини. Що такого намалював художник, чого не помітили ви? Може бути, ви помітили більше, ніж художник? Що саме?

• Ми звикли, що вся трава зеленого кольору. Придивіться! Чи всі рослини однакового зеленого кольору? Які кольори ще є в полі, на луках, на лісових галявинах? Де квітів більше?

• Спробуйте знайти на картинах сонце. Як художник передав сонячний промінчик?

-•Чи є вітер на картинах? Чому ви так думаєте?

• Що цікавого на картинах ви побачили?

• Розгляньте на вулиці траву під ногами. Чи знайшли ви схожі рослини? Які рослини, яких немає на картинах, ви знайшли? Що цікавого ви побачили?

• Намалюйте рослини, які вам особливо сподобалися. А ще можна сфотографувати під ногами цілий світ з його мініатюрними мешканцями. Здогадалися якими?







Читайте бесіди з дітьми за картинами

Почути намальовані звуки (за картинами про дітей і море Саллі Свотленд)
Вдивляємося у картину (за картинами з парасольками Дональда Золана)
Фантазії з Країни Дитинства (за картинами Поліни Білокобильської)
Плекаємо українське (за картинами Поліни Білокобильської)

Ірина СТЕЦЕНКО,
наукова співробітниця Міжнародного науково-навчального центру
інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
авторка технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко

пʼятницю, 21 лютого 2014 р.

ПИСЬМО ВСЕМ мыслящим патриотам Украины

Майдан должен стать мирным!



Сегодня особый случай: я публикую статью на необычную для себя тему, потому что сейчас нет темы более важной для всех и на западе и на востоке Украины. Никогда не думала, что увижу Киев в огне, разрушенный Крещатик, фотографии убитых и покалеченных в казалось бы мирное время. А оно уже далеко не мирное… Объединитесь, все, кто самостоятельно думает, кто способен сейчас критически мыслить и анализировать ситуацию, во имя МИРА в нашей стране.

Надо, чтобы люди наконец поняли, что в гражданской войне нет правых и виноватых, выигравших и проигравших. Это вина всех, кто вовремя не нашел слов, душевных сил, терпимости… Это огромная трагедия для страны, народа, нации, для всех людей.
Сейчас совсем по другому перечитываю «Унесенные ветром». Раньше это был запрещенный роман, потому что показывает всю неприглядную страшную сторону гражданской войны. Перечитайте сами и Вы поймете… не можете не понять…

Предоставляю мою страничку Алексею Андрусичу (andrusich@yandex.ru). Перечитайте внимательно все до конца, подумайте и действуйте пока не поздно. Не уходите от ответственности, потому что в том, что сейчас происходит в Украине, ответственность каждого из нас.



Я хочу обратиться к киевлянам, к участникам марша миллиона, ставшего началом «революции». Сегодня мы стоим на пороге масштабной гражданской войны, и вот моя позиция о нашей роли и нашей ответственности.


Мы предали демократическую идею, идею мирной революции, когда позволили возглавить наш протест радикально-националистическим группировкам. И каждый из нас должен взять этот грех на себя. Потому что мы подумали: варварство и рейдерство — это, конечно, плохо, но должен же кто-то защищать нас от беркута, разговаривать с бандитами на их языке. Мы верили в мирную идею, а потом разочаровались — и это наша доля вины в тех смертях и увечьях, которые на войне считают «потерями», а в мирное время — трагедиями.

Друзья, мы хотим жить в лучшей стране, в демократической стране, в европейской стране. Но поступили так, как голодный с помрачившимся рассудком, который разбивает витрину магазина, чтобы достать еду, вместо того, чтобы зайти в дверь, стать в очередь и заплатить по ценнику. Ломясь в витрину, он думает, что получит желанный кусок мяса быстрее и бесплатно. Но толстое стекло ломает ему руки, режет лицо и вспарывает живот. Хотим ли мы платить такую цену? И зачем уже платим ее?

Можно винить во всем бандитскую власть или бездарную оппозицию, но это не выход. Буду банальным, но напомню, что основная идея свободы, за которую мы боремся, в том, что мы сами ответственны за свою судьбу. До тех пор, пока мы не начнем брать ответственность на себя, анализировать свои поступки, понимать ошибки и раскаиваться в них, мы не сможем изменить свою будущее.

Энергия насилия, уже долгое время томящаяся в подполье, в казармах подвалах тюрем и сизо, сегодня высвобождена и с каждым часом набирает силы. Власть окончательно развязала руки садистам во внутренних войсках и спецназе, западные регионы активно поставляют радикалов и экстремистов, а восток — безнаказанных бандитов и беспринципных титушек.

Возможно, уже слишком поздно, и джин, которого мы выпустили из бутылки, обратно не вернется, но пока еще есть хоть какая-то надежда остановить масштабную гражданскую войну, мы не должны сдаваться. Я призываю всех думающих людей заменить свое оружие — сложить мечи и вооружиться словом.

Поймите, мы воюем не против власти, мы воюем против себя самих! Мы создали эту власть, мы вырастили раковую опухоль на своем теле — своим разочарованием в «помаранчевых», своей апатией к политике и выборам, своей озабоченностью собственными материальными проблемами, своим равнодушием к невежественным соседям и телевизионно-зомбированным родственникам (ведь неприлично за столом говорить о политике). А сейчас хотим, чтобы все изменилось в одночасье? За все надо платить, а если кто платить не хочет платить, тот все равно заплатит, только со штрафными санкциями и пеней. Попытка взять штурмом свободу здесь и сейчас — это истерика отчаяния.

Когда вор приходит грабить квартиру и ломает ключ в замке бронедвери, он аккуратно извлекает обломок и незаметно уходит. Он не царапает эту дверь ножом, не пишет на ней надписей, не обливает бензином и не поджигает. Потому что хозяин, вернувшись, усилит защиту и поставит охрану.

Когда нас обломали (а мы представить не могли, что власть не пойдет даже на малейшие уступки, не утопив людей в крови, ведь ей ничего не стоило еще в декабре объявить несколько козлов отпущения и публично наказать их за «избиение студентов»), возможно, нам следовало понять, что надо уходить в подполье и готовиться к выборам — готовиться всерьез. А не показывать власти, на что мы способны, чтобы те могли соответствующим образом отреагировать, принять диктаторские законы и укрепиться.

Но соблазн побороть насилие путем насилия слишком велик. Слишком безумными для православной украинской нации почему-то показались слова Евангелия «Не противься злому» и «Благословляйте гонящих вас». Наученные европейскими наставниками мы, конечно, попытались дарить цветы беркуту, как это было в 2004-м. Но недолго продержались. Необразованные, духовно убогие, зато идеологически и физически тренированные радикалы взяли все в свои руки. И теперь уже мы делаем их революцию, а не они охраняют нас, «мирных протестующих».

Вот почему я говорю, что смерти погибших во время штурмов — это и наша общая вина. И если мы сейчас же не осознаем это, если не изменим направление «священного огня» своей борьбы, если каждый из нас не объяснит это соседу по баррикаде, то мы погибнем в своем невежестве — от рук бандитов, но по собственному выбору.

Теперь оглянемся на восток — в подавляющем большинстве люди нас не понимают. И даже для тех, кто проявлял к Майдану лояльность, мы уже слились с бандеровцами и агрессивными националистами, потому что бездумно и безответственно повторяем за ними кричалки «Слава Нації» и «Смерть ворогам». Если для нас это невинные слова, то жители восточной Украины усматривают в наших лозунгах нацистские тенденции и угрозу собственной безопасности.

Ведь Украина — многонациональная страна. И каждый раз, произнося слово «нация» мы делаем оговорку и расшифровываем для русских, евреев и прочих, кто вздрагивает, слыша это, что украинская нация — это весь народ Украины, все живущие на украинской земле. А ведь у нас немало лозунгов с нейтральным содержанием, к которым уже привык и запад, и восток, и юг, и север: например, «Слава Україні», а еще забытый консолидирующий «Схід і захід разом». Почему же мы кричим то, что разделяет, рвет на части наше государство, а не объединяет?!

Пусть тот, кто не верит, почитает статистику социологов. Читайте разную статистику, чтобы сложить собственную объективную картину. Народ Украины ментально разделен на восток и запад. Это объективный факт. И единственное, что удерживало этот такой разный народ вместе — это толерантное правительство, каким (надо все-таки отдать должное) удавалось быть предшественникам нынешнего президента.

Сегодня пришло время, чтобы эту центристскую функцию выполнил Киев — это образованные, толерантные киевляне и приезжие из всех регионов, собравшиеся в Киеве на Майдане. Мы не должны отдавать симпатии западу Украины, считая его «более европейской» частью страны. Мы обязаны говорить на языке, словами и слово-формулами, понятными и западу и востоку. Возможно, для этого мы должны научиться говорить на двух разных «языках».

Мы должны четко держаться своих изначальных ценностей и понимать цели. Наше поражение — вовсе не распущенный Майдан. Возможно, в подполье мы имели бы даже большую силу, являясь миной замедленного действия. Но вот эскалация гражданского конфликта, раздувание утихшего, но все еще тлеющего огня межнациональной розни — это самое страшное для Украины. И мы — киевляне — каждый из нас, кто вышел на Майдан однажды и те, кто стоит там сейчас, должны понимать, что это и наша ответственность. А сегодня, я верю, что мы являемся той силой, которая может предотвратить гражданское противостояние.

Простите мне пафос, но, в конце концов, это не борьба протестующих с властью, это война добра и зла, в которой всегда побеждает добро, если только мы не заблудимся и не начнем путать, где добро, а где зло, если только зло не захватит нас изнутри. И, как это ни прискорбно, зло уже одержало не одну победу, когда мы начали бороться с ним его же методами.

Зададим себе простой вопрос. Когда 8 декабря на марше миллиона мы впервые позволили активно действовать радикалам, не обуздали их всей нашей миллионной толпой, думали ли мы тогда, что у нас будет более сотни человеческих жертв? Готовы ли мы к этому были? Сознательно ли шли на эти жертвы? Радикалы были готовы. А если бы нас кто-то предупредил об этом тогда, неужели мы не изменили бы своих действий? Я буду злым пророком, но должен предупредить: количество убитых мы будем измерять тысячами, и будет несчетное число раненых, если мы сейчас что-то не предпримем.

Я верю, что мы еще можем остановить силу зла, поток насилия и самосуда, захлестывающий Украину. Для этого необходимо:


1. Остановить дух агрессии внутри себя. Для этого можно молиться, медитировать, читать мантры, Библию, Тору, Коран, Веды, Льва Толстого — что угодно, главное заниматься своей ментальной гигиеной. Чистить свои мозги каждое утро и каждый вечер, как чистим зубы.

2. Меньше суетиться, занимаясь героическими делами на фронте или в тылу, сливая нашу энергию в «добрые дела». Раздача еды, теплой одежды, медикаментов — это все необходимо, но нужно не только это. Важно не впасть в самообман, потому что бурная деятельность порождает ощущение честно выполненного гражданского долга, в то время как сила думающих людей нужна сейчас для другого.

3. Проникнуться чувством колоссальной личной ответственности, которую оставила нынешняя власть нести нам, трезво мыслящим гражданам Украины — ответственность за мир между востоком и западом нашей страны.

4. Разъяснять другим прописную христианскую истину, на которой стоит и Европа, и Америка: «Всякий взявшийся за меч, от меча погибнет», «Слово — вот наш меч обоюдоострый». Европа не примет Украину с погромами и самосудами, она поймет нас, пожалеет, но поплотнее закроет засовы от этого варварского народа, которому еще расти и расти и учиться демократическим ценностям. И, если после падения власти Януковича придет военный режим, о безвизовом въезде в Европу можно будет забыть на многие годы.

5. Максимально задействовать ближайшую сферу своего влияния, находя для каждого понятные ему аргументы на понятном ему языке, объясняя, что это уже не противостояние митингующих и беркута — мы стоим на самом пороге масштабной гражданской войны.

6. Продолжать воодушевлять других верой в победу — но уже не народа над режимом, а победу мира над войной, потому что это сейчас главнее. Ничто не стоит пролития крови людей — в этом отличие европейских ценностей от советских, на которых мы выросли.

7. Оперативно подготовить и реализовывать разнообразные миротворческие акции, особенно актуальные в самом центре конфликта — на Майдане. Ведь с этого начинали. Почему же позволили увлечь себя потокам агрессии?

Наши лозунги и призывы мы должны обратить сейчас не столько к силовикам, сколько внутрь себя — к радикалам в своих рядах. Все, случайно примкнувшие к ним, должны покинуть их ряды. Любая брошенная бутылка с коктейлем Молотова или булыжник должны расцениваться как самострел в армии. Радикальные группировки должны почувствовать, что они лишены поддержки народа, возможно, вплоть до угрозы оставить их одних на произвол власти. Любое «очищение» начинается изнутри. Наши СМИ долгое время тщательно полировали Майдан, старались представлять его украинской и международной общественности только в лучшем виде — цивилизованным обществом мирных протестующих. Но сегодня это становится все сложнее. Необходимо вернуть Майдану его благородное лицо и достоинство.


Я прошу о максимальном перепосте этого сообщения. А, главное, прошу откликнуться единомышленников, готовых принять активное участие в организованной миротворческой работе, потому что действовать надо без промедления.


Алексей АНДРУСИЧ, 20.02.2014
andrusich@yandex.ru




середу, 19 лютого 2014 р.

Електронні сторінки: які вони, чим відрізняються від вже звичних

Електронний додаток до журналу «Джміль»


Педагогу зручно працювати з яскравими, сучасними дидактичними картинами великого формату, але таких якісних картин сьогодні можна придбати не так вже й багато. Тому часто вихователі та вчителі молодших класів вимушені користуватися морально і фізично застарілими картинами — тьмяними, з сюжетом минулого століття — які до того ж незручно зберігати та шукати.

У той же час швидко розвиваються мультимедійні технології: те, про що вчора педагоги лише мріяли, сьогодні можна використовувати у кожному дитячому садку та початкових школах. Тож у багатьох навчальних закладах вже використовують плазмені екрани, комп’ютери, мультимедійні проектори, смарт-дошки. Але чи завжди це ефективно відбувається? Чи відповідають дидактичні матеріали віковим особливостям дітей? Чи завжди їх малюють професійні художники разом з педагогами? Отже потрібні якісні цікаві дітям дидактичні матеріали, якими педагогам буде зручно користуватися, та методичні розробки до них.

Поговоримо про те, якими мають бути сучасні дидактичні матеріали, ознайомимося з прикладом таких матеріалів.


ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ та ЖУРНАЛИ


Час біжить, все змінюється… Змінюємося ми і звичні речі навколо нас. Зокрема, журнали.
Яким має бути сучасний журнал для дорослих і дітей? Добре, якщо б його сторінки «оживали»: картинки можна було б розглядати на великому екрані, збільшувати особливо цікаві їх фрагменти у зручній для нас послідовності; в ігри, про які йдеться на сторінках журналу, можна було б пограти разом; побачити ще більше яскравих ілюстрацій; домалювати продовження сюжету; можливо змінити перебіг зображених подій; вийти за межі сторінки і знайти більше цікавих запитань для обговорення-дослідження з дітьми; добре, якщо б сторінки «заговорили» і ми могли б побачити рухи персонажів, почути мелодії тощо.
Ми й озирнутися не встигли, як наші мрії поступово стають реальністю. Видавництво «Світич» створило новий продукт “Електронний додаток до журналу «Джміль»”. Це електронні версії сторінок «Джмеля», які педагоги та батьки можуть використати під час занять з дошкільнятами та молодшими школярами. Цей проект значно розширює можливості педагога, пропонує йому те, чого не можна вмістити на сторінки журналу.
Відтепер до кожного випуску журналу читачі зможуть отримати інтерактивні електронні версії окремих його сторінок для демонстрації на екрані чи мультимедійній дошці:
  • інтерактивні дидактичні посібники;
  • мультимедійні розвивальні ігри;
  • серії дидактичних малюнків, комікси морально-етичної тематики;
  • сюжетні картини на обкладинці журналу та репродукції творів світових і українських художників (з можливістю збільшувати окремі фрагменти, змінювати порядок демонстрації).

У СВІТІ ПРОФЕСІЙ 

Перший випуск електронного додатку до журналу «Джміль»

Освіта завжди орієнтується на майбутнє, адже вчорашні дошкільнята, сьогоднішні школярі, завтрашні фахівці. Якими спеціалістами вони стануть залежить від того, які знання та вміння вони отримають сьогодні, які прагнення у них будуть, що вони вважатимуть головним, а що — другорядним, на кого захочуть бути схожими, яка професія їм сподобається зараз. І не так важливо, яка саме професія стане їх улюбленою, а важливо чому.
Для того, щоб діти могли свідомо вибирати, вони мають знати якомога більше про різні професії: робітничі, інженерні, мистецькі, професії науковців, службовців, професії, представники яких допомагають людям спокійно жити, бути здоровими, вчасно виконувати всі справи тощо.
Ознайомити дошкільнят та учнів початкових класів зі світом професій, цікаво і зрозуміло розповісти про них допоможе освітній проект за матеріалами журналу «Джміль» (2014, № 1). Зрозуміло, зручно, яскраво і дотепно подати матеріал дітям допоможуть електронні версії ілюстративних матеріалів для розглядання, бесід і творчого розповідання. Розповідаю про них Вам у статті та надаю відео про їх можливості.




Дидактична сюжетна картина «Ким бути?» 

Використання знань, які ми надаємо дітям, обов’язково має бути пов’язаним з навколишнім життям. Тільки тоді їм буде цікаво навчатися, вони захочуть дізнатися більше, діти зможуть привласнити знання, відштовхнувшись від набутих знань фантазуватимуть, моделюватимуть, досліджуватимуть.
У дошкільнят та учнів початкових класів домінує наочно-образне мислення, у них ще мало життєвого досвіду, тому їм важко уявити певні ситуації повсякденного життя (вони ще тільки починають пізнавати довкілля). Отже, дітям потрібна опора на наочність. Дидактичні сюжетні картини також допомагають педагогу зрозуміло і дотепно пояснити дітям зміст та використання навіть найскладніших понять. Але де ж знайти якісні дидактичні картини з різноманітними ситуаціями з нашого життя? Як зробити так, щоб всім дітям групи або класу було зручно їх розглядати? Як і де педагог може акуратно зберігати різноманітну наочність так, щоб і місця на все вистачило, і потрібну картину можна було швидко знайти та одразу показати групі дітей?




За 17 років колектив журналу «Джміль» накопичив чимало створених професійними художниками різноманітних сюжетних картин, які відповідають особливостям сприйняття дошкільнят та учнів початкових класів. Склалася ціла картинна галерея. Поступово створюється електронна бібліотека сюжетних картин різноманітної тематики — електронні додатки до журналу «Джміль». Це зручна форма і для зберігання та пошуку картин, і для демонстрації їх дітям.
Часто на сюжетних картинах зображено одразу кілька ситуацій, які доповнюють одна одну. Так картини можуть допомогти побувати на будівництві під час обговорення плану майбутньої споруди, зазирнути в кабінет лікаря, побачити як перукар створює зачіску, кухарі готують смачні страви, офіціант обслуговує клієнта, як діють водії та регулювальник, закрійниця та швачка створюють одяг у майстерні.
Це чудова нагода обговорити з дітьми взаємозв’язок представників різних професій, обов’язки кожного. Наприклад, архітектор придумує, як спроектувати будинок, щоб вулиці міста були гарними і охайними, інженер детально опрацьовує план зведення будівлі, бухгалтер підраховує вартість будівництва, журналіст пише дотепну статтю про новобудову, редактор її опрацьовує і публікує в газеті, будівельники втілюють задум архітектора.
— Чи всі професії названо? Запропонуйте дітям додати ще професії до ланцюжка.
— Діями яких працівників керують представники інших професій? Чому кожен має підпорядковувати свої дії діям інших? Що може статися, якщо взаємодії працівників не буде?
— Що має обговорити швачка з будівельником, створюючи робочий одяг?
— Що офіціант має обговорити з клієнтом? Хто може бути клієнтом у ресторані? Яких правил він має дотримуватися?
— Які ще працівники допомагають нам у повсякденному житті? Чим саме?
— Які фахівці і як допомагають один одному? Запропонуйте дітям створити ланцюжки професій.
Під час бесіди у певні моменти потрібно обговорити картину в цілому, іноді — зосередити увагу дітей на певній сцені. Щоб дітей не відволікали різноманітні зображення, варто демонструвати на екрані тільки окремі фрагменти картини. Тому електронні додатки дають можливість переглянути як одразу всю картину, так і у потрібний момент бесіди збільшити певний її фрагмент.




Цікаву роботу на заняттях можна організувати у найрізноманітніших напрямках: розвиток мовлення та мислення, формування математичних уявлень, ознайомлення з довкіллям та правилами безпечної поведінки тощо.

Репродукція картини Едгара Дега «Танцювальний клас» та добірка картин «Замальовки з життя танцівниць» 

Щономера у рубриці Вернісаж журнал «Джміль» публікує репродукції картин світових та вітчизняних митців, а також бесіди за ними. Обрані картини та влучні слова бесіди допоможуть дорослим відкрити своїм вихованцям багатогранність кольорової мови живопису та стриманих ліній графіки. Електронний додаток подає репродукції найкращої якості, вони не тьмяніють з часом, не псуються в процесі зберігання у шафах, їх зручно демонструвати великій групі дітей одночасно на великому екрані.
Дії лікарів, водіїв, продавців ми часто бачимо у повсякденному житті, а є професії, дії представників яких зазвичай нам не видно: ми бачимо лише результат їхньої праці — картину, скульптуру, книжку, виступ артиста тощо. Тому нам й здається, що ці люди з легкістю все виконують, не докладаючи майже ніяких зусиль. Адже їхня щоденна важка копітка праця прихована від нас. Ознайомитися з тим, як працюють такі фахівці ми можемо розглядаючи фотографії, відеоматеріали, картини тощо. Тож у першому випуску електронного додаткукартина Едгара Дега «Танцювальний клас», на якій діти можуть побачити щоденну працю балерин. 


Усе життя Едгар Дега зображував балерин, він весь час повертався до цієї теми, намагаючись якомога точніше передати рухи, змінюючи акценти. За його картинами можна простежити весь процес створення балетних спектаклів: щоденні уроки за станком, хвилинки відпочинку, репетиції, заняття з хореографами, генеральна репетиція балету на сцені, прем’єра. А електронні додатки за картинами майстра дозволяють нам концентровано побачити галерею балетного живопису — зазирнути у танцювальний клас, на репетиції, за лаштунки театру, побачити важку працю балетних артистів під час підготовки спектаклів та миті чудових їхніх виступів…
Бесіду за картиною Едгара Дега «Танцювальний клас» читайте тут



Електронний додаток складається зі слайдів-фрагментів картини «Танцювальний клас», на які варто звернути увагу дітей під час бесіди. Обсяг друкованого видання не дозволяє вмістити всі картини майстра (в журналі вміщено 5 репродукцій). Електронний додаток значно збагачує вернісаж «Джмеля», подаючи велику добірку замальовок з життя балерин.





Розповідь морально-етичної тематики «Невеселий цирк» 

Мультфільми та казки допомагають розповісти дітям про добро і зло, ненав’язливо навчити правил поведінки та аргументувати чому саме так потрібно робити. Але простого перегляду навіть найкращих фільмів недостатньо, хочеться зробити дітей не тільки глядачами, а й у певному сенсі активними учасниками подій, вислухати їхню думку, обговорити ситуації, які щойно переглянули.
Для проведення бесід з дітьми не завжди зручно користуватися записами відео: адже потрібно весь час робити паузи, слідкувати чи закінчена фраза у фільмі. Та й фільм не завжди дозволяє показати незавершену ситуацію, залишити дітям можливість додумати її, не поспішаючи обміркувати дії персонажів, щось виправити, змінивши кінець.
Таку можливість раніше давали діафільми: їх можна було неспішно переглядати, обираючи потрібний саме у цій аудиторії темп розмови. Текст, що супроводжував слайди, надавав можливість прочитати головне, що хотіли висловити автори, а потім прокоментувати, додатково пояснити, показати своє ставлення до ситуації, додати своє.
Зараз також є форма подання матеріалу, схожа на діафільми, — сюжетні серії малюнків (у журналі «Джміль» вони публікуються у рубриці Кіностудія). За такою серією малюнків можна складати з дітьми зв’язну розповідь. Ця форма роботи схожа на створення справжнього мультфільму і обов’язково стане до вподоби дітям і дорослим.




Тож відео схоже на суцільну лінію, кадри — пунктир: між прогалинами завжди можна вставити власну думку, спробувати виправити дії персонажів. У коміксах немає довершеності фільму, тому можна змінити кінцівку, додавши власні малюнки.
У серії малюнків морально-етичної тематики зображується певна ситуація повсякденного життя дівчаток і хлопчиків, що живуть поряд з нами, ходять у такий самий дитячий садок і школу як і наші вихованці. І це наближує для дітей змальовану ситуацію: вони невимушено входять у світ зображених дітей, розуміють, що проблеми у коміксі можуть стати (або вже стали) і їхніми проблемами, тому їм легше обговорювати зображені події, думати, дискутувати, радити. Після такого обговорення напевно ніхто не залишиться байдужим і діти намагаються не допускати таких ситуацій поряд, знатимуть як вирішувати подібні проблеми.
У електронних додатках кожний кадр можна розглядати окремо, обговорювати стільки, скільки потрібно, повертатися у потрібний момент до певного кадру. Тож ці додатки забезпечують комфортне для дітей і педагогів обговорення побаченого, швидкий пошук та візуалізацію потрібних кадрів.




Педагог демонструє дітям кадр, читає репліки персонажів, коментує (Якщо діти вже вміють читати, вони можуть самі озвучувати репліки персонажів, пробуючи виконувати різні ролі).

Перший випуск електронного додатку журналу «Джміль» (2014, № 1) можна отримати у подарунок. Про це читайте на сайті журналу «Джміль».


Буду рада отримати Ваші листи із описом використання “Електронного додатку до журналу «Джміль»” у роботі з дітьми, фотографії, відеофрагменти занять тощо. Найкращі матеріали будуть опубліковані у науково-методичних журналах видавництва «Світич», сайті журналу «Джміль» та на моєму блозі.



Розучити скоромовки допоможе електронний додаток до статті «Скоромовки на нашому подвір’ї» (журнал «Джміль», рубрика «Самчитайлик», 2014, № 2). Докладніше читайте за посиланням
Дізнатися про електронний додаток «Фонтани» (журнал «Джміль», 2014, № 2) Ви можете за посиланням
Дізнатися про електронний додаток «Весняні пригоди Джмелика, Пензлика, Нотки та Книжечки» (журнал «Джміль», 2014, № 2) Ви можете за посиланням
Дізнатися про електронний додаток «Як зберігати музику» (журнал «Джміль», 2013, № 1) Ви можете за посиланням

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко

пʼятницю, 14 лютого 2014 р.

Любов буває різною


Бесіди з дорослими і дітьми


Маленьким діткам цікаво спостерігати за малючками тварин: вони, ніби порівнюють себе з ними, відмічають риси їхнього характеру  — «Он, яке неслухняне каченятко! Загубилося відстало від мами-качки, як наш Дмитрик позавчора», «А тут маленькі курчатка вовтузяться: напевно виростуть півниками-забіяками». Діти з подивом визначають, що маленькі курчатка на перший погляд всі однакові, дуже важко зрозуміти хто з них майбутній відважний півник, а хто — турботлива мама-квочка. 

Тому, мабуть, багато дорослих з особливим теплом згадують, як були у бабусі і бачили як у курки народилися маленькі пухнасті курчатка, якими вони були безпорадними, навіть їсти не вміли, скільки кумедних випадків сталося доки курчатка набралися розуму.



Доглядаючи за малючками тваринок діти отримують перші уроки відповідальності: «Мы в ответе за тех, кого приручили». Вони відкладають власні цікаві та важливі дитячі справи, щоб допомогти знайти курчатко, яке заблукало, бо це важливіше. Вважаю, що у кожної дитини мають бути такі миті, адже саме так, ненав’язливо, діти розуміють багато таких важливих речей…




Так вийшло з давніх часів, що у найхолоднішому місяці року ми відзначаємо одне з найтепліших свят — свято закоханих. Саме напередодні цього свята мені спам’яталося, як у дитинстві я з братиком і сестричкою допомагала бабусі наглядати курчаток.
Цього разу курчатка народилися в інкубаторі. Бабуся принесла маленькі жовтенькі клубочки, які жалібно пищали в кошику. «Чого ж вони так пищать?» — здивувалися ми. І бабуся розповіла, що курчаткам лише два дні, в них немає мами, тому їм дуже потрібна наша увага і турбота. Тільки треба діяти дуже обережно.
Бабуся випустила курчаток у коробку, поставила їжу і воду для них. А курчатка тільки тулились одне до одного і пищали. «Чому вони нічого не їдять?» — запитала я. «Вони не вміють», — відповіла бабуся. У них немає мами, яка їх має навчити цьому. Тому нам доведеться замінити її. І ми обережно почали стукати пальчиками біля їжі, ніби квочка стукає дзьобиком. Курчатка почали уважно стежити за нами, підійшли ближче, і ось вже своїми малюсінькими дзьобиками почали повторювати наші дії. Сподобалося! Як ми зраділи! Тепер курчатка вміють їсти, будуть веселими і швидко ростимуть.




Разом з бабусею ми вмикали лампу і зігрівали курчаток, міняли воду, готували їжу, виносили їх на вулицю і слідкували, щоб ніхто їх не налякав і не образив. Поруч з курчатками ми відчували себе дорослішими і вчилися бути відповідальними. Бабуся привчила нас пам’ятати про курчаток і обов’язково звати її, якщо ми хочемо відлучитися, а курчатка бігають на подвір’ї. Вони зростали на наших очах. Коли мама приїхала, я з гордістю показала їй наших «вихованців». А курчатка нас зовсім не боялися і бігали за нами по-п’ятам.
Так я вперше зрозуміла, що моя увага, допомога, любов, щодня потрібні не тільки людям. Я маю бути відповідальною за тих, хто менший і беззахистніший мене.




Читайте бесіди з дорослими і дітьми

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко