неділя, 21 травня 2017 р.

Як активізувати творчість? (продовження)

Розв’язуємо задачі та фантазуємо


Початок публікації за посиланням

Розв’язок яких завдань може стимулювати творчість?

Отже, творчі здібності розвиваються. Особливо ефективно можна впливати на їх формування у дошкільнят і молодших школярів (В.Н. Дружинін, Е.Л. Солдатова та інш.). Тільки цілеспрямована система занять дає можливість забезпечити високий рівень розвитку закладених творчих здібностей. Водночас заняття можуть або стимулювати, або пригнічувати творчі здібності. Все залежить від того, які типи завдань розв’язують діти.
У традиційних формах навчання діти отримують і засвоюють інформацію. Завдяки цьому стають здатними відтворити деякі способи діяльності. Однак вони не приймають участь у творчому пошуку шляху вирішення поставленої проблеми, і, тому, не  набувають досвіду такого пошуку.
Щоб діти навчалися творчому пошуку, необхідно конструювати спеціальні ситуації, які створюють умови для творчого вирішення проблем. Навчання творчості може відбуватися також на проблемах, вже в тому чи іншому вигляді вирішених і способи розв’язання яких вже відомі. Діти намагаються їх відкрити для себе, а можливо і знаходять несподівані та оригінальні вирішення вже відомих проблем. (Приклад розгортання такої ситуації для дошкільнят та молодших школярів дивіться у статті «Підказки природи — у техніці».)



Завдання «закритого» типу з єдиним правильним варіантом відповіді не вчать дітей знаходити власні, оригінальні варіанти відповіді та самостійно міркувати, тому розв’язуючи ці завдання творчі здібності мало розвиваються. Їх здебільшого розвиває розв’язування завдань «відкритого» типу. Під час їх вирішення діти отримують повну самостійність у виборі способу розв’язання і можуть знайти декілька варіантів відповідей.
Звісно, не кожен відважиться запропонувати оригінальний і непередбачений спосіб розв’язку. Першопрохідцям завжди важко. Дуже часто трапляються помилки, їх не розуміють інші, над їх розв’язуваннями можуть посміятися. І від вас, педагогів, залежить чи знайде в собі дитина сміливість розповісти про всій розв’язок, чи зможе вона навчитися пояснювати і відстоювати власну точку зору. Це ви маєте створити сприятливі умови для творчості дітей. Адже часто діти беруть приклад з вас. Будьте уважними і вимогливими до них, уважно слухайте їх, говоріть з ними, терпляче слухайте і намагайтесь зрозуміти їхні варіанти розв’язування. І не забувайте підбадьорювати дітей, помічати і заохочувати навіть найменші краплинки творчості у їхніх роботах. Допоможіть дітям розкритися і ви побачите, як у них поступово виростуть «крила творчості».



Отже, творчість дітей необхідно підтримувати і активізувати. Як? Що для цього потрібно? Творчість дітей добре активізують творчі види діяльності: наприклад, продовження розповідання або казки, друдли тощо. Такі завдання подобаються дітям, їх можна вирішувати на протязі кількох занять. Головне підтримувати ініціативу дітей, вміло, обережно керувати діями дітей так, щоб завдання не набридало, вчасно побачити, коли дітям стає нецікаво і вирішити: час закінчити твір або продовжувати його далі, якщо вдалося придумати разом з дітьми цікавий поворот в сюжеті.

Казка з продовженням

Початок казки або історії розповідає педагог. Діти, продовжуючи твір, вигадують нових персонажів, уявляють, як вони діятимуть, які події відбуватимуться далі і як закінчиться твір.
Дітям важко придумувати абстрактних героїв, їм треба бачити їх, уявляти як вони говорять, як рухаються, де живуть, що люблять, які у них є друзі, як і недруги тощо. Саме тому ми пропоную разом з дітьми створювати казку або розповідання в малюнках. Діти малюють героїв, найцікавіші ситуації, в які вони потрапляють, а все інше розповідають. Якщо діти не все можуть намалювати, можна запропонувати їм вирізати все необхідне з журналів, робити аплікацію, а потім домальовувати так, як вони вважають потрібним. Можна також обводити контури персонажів, а потім домальовувати їх обличчя, одежу тощо. Такі завдання цікаво виконувати і в молодшій, і в середній, і в старшій групах. Тільки до кожного віку свої вимоги до розповідань.
Казки або розповідання кожна дитина може створювати самостійно або співпрацюючи в групі. Адже власні психічні функції, за Л.С. Виготським, виникають із спільної діяльності, з форми колективних взаємин і взаємодій. Спільна діяльність — необхідний етап і внутрішній механізм індивідуальної діяльності. За висновками психологів (зокрема Г.А. Цукерман) навчальний матеріал діти краще засвоюють у спільній роботі з однолітками, ніж з учителем. У групі ровесників стосунки рівноправні й симетричні, а між дитиною й дорослим вони все одно залишаються ієрархічними й несиметричними. Ж. Піаже стверджував, що критичність, терпимість, уміння розуміти погляди іншого розвиваються тільки під час спілкування дітей між собою. Ситуація рівноправного спілкування дає малюкам також досвід контрольнооціночних дій та висловлювань.
Така робота вчить дітей співпрацювати в колективі, слухати інших, знаходити спільну точку зору. Яку саме форму роботи обрати вирішую педагог, можливо, разом з дітьми.



Якщо вирішено працювати в групі, постає запитання як краще розділити дітей на групи так, щоб дітям і співпрацювати було комфортно, і нікого не образити.
В організації спільної діяльності дітей важливо, щоб рівень знань і навичок, а також темперамент малюків у кожній групі були приблизно однаковими. Так їм легше буде розв’язувати проблеми — усі працюватимуть приблизно в однаковому темпі, ніхто не сумуватиме, усі встигатимуть розмірковувати в незрозумілій ситуації.
Іноді педагоги радять, організовуючи дітей в команди, стежити, щоб до них увійшли як хлопчики, так і дівчатка з різним рівнем розвитку, типом темпераменту та стилем навчання.
Щоб розподіл дітей на групи нікого не ображав, щоб не було дітей, яких з певних причин взагалі не запросили до жодної групи, пропонують такі методи розподілу дітей на команди: за допомогою лічилочки; за інтересами; за кольором волосся; за першою буквою імені; за розрахунком на перший-п’ятий; за цифрами (геометричними фігурами, умовними позначками), намальованими на картках (Мушак І. Варіативність організаційних форм навчання молодших школярів // Початкова школа. — 2001. — №2. — С. 13-15).




Початок розповідання може бути, наприклад, таким.
1. Настала зима. Стало холодно. Землю вкрив пухнастий сніг. Кущик спав. Раптом зима перестала бути схожою сама на себе: потепліло, пішов дощ, розтанув сніг. «Що відбувається?», — здивувався кущик. Це його перша зима і він розгубився. Відтак засяяло сонечко, і кущик вирішив, що прийшла весна…
2. Зима. Тихо падає сніг. Він вкрив землю, невеличкі кущики. На улюбленій полянці зайчика росте невеличка ялинка. Зайчику подобається дивитися на неї: все біле, а вона зелена, як влітку. Він і цього разу прибіг на полянку і здивувався…
3. У спекотний сонячний день краплинка впала на листочок. «Звідки?», — здивовано подумав листочок…
Звичайно, якщо у дітей ще немає досвіду створення розповідей, їм важко починати. Допоможімо їм. Уявимо описану ситуацію. Можливо, це краще робити заплющивши очі?
Тепер слід визначитись із жанром: це буде казка чи оповідання? Від цього залежить зовнішній вигляд героїв, стосунки між ними, їхні вчинки…
Спробуємо намалювати героїв майбутнього розповідання. Поміркуємо. Яка краплинка? Маленька, чиста, прозора, прохолодна, весела тощо. А листочок? Зелений (можливо, і пожухлий — його замучила спрага, він хоче пити), великий, на високому черешку, висить на дереві чи на трав’янистій рослині тощо.
Настав час малювати краплинку і листочок. Якщо створюємо казку, краплинку можна намалювати з очами, брівками, курносим носиком, ручками, ніжками… Вона весело стрибає по листочку. У іншому варіанті розповіді малюнок виходить більш «строгим».
Як ви думаєте, що сталося з краплинкою? З ким вона познайомилася? Чи є у неї друзі? За допомогою таких й інших запитань педагог може, якщо це дійсно потрібно «вести» дітей від початку до кінця розповідання.
Чи не помічали Ви, що деякі казки мають сумний кінець? Колобка з’їла лисиця («Колобок»), мишка бігла хвостиком махнула яєчко впало і розбилося («Курочка Ряба»), баба Яга згоріла в печі («Івасик Телесик»)… Здається, персонажі, вчинки яких були не зовсім правильними, наказані. «Але чи не завелике покарання?», — замислюються діти і іноді плачуть. Саме тому деякі видавники перероблюють кінець казок: дорослі охоче купляють малюкам книжки з «Happy End». Так може дати змогу дітям самим придумати кінець казки? Тільки важливо головну думку казки залишити незмінною: не будь хвальком, як Колобок, злим і жадібним, як баба Яга. Нехай діти спробують наказати персонажів так, як вважають потрібним і, можливо, дадуть змогу їм виправитися.

Що таке друдли?

Друдли — це схематичні малюнки, про які неможливо точно сказати, що саме зображене на них. Придумав їх письменник Роджер Прайс. Його книги про друдли видано у 50-х роках ХХ ст. і декілька разів вони перевидавалися.



Можливі три напрямки використання друдлів:
• для приємного відпочинку, як під час розв’язування кросвордів або інших головоломок;
• під час тестування і дослідження пізнавальних здібностей людини;
• для активізації творчості, гнучкості мислення і вміння подивитися на ситуацію з різних точок зору.
Друдли можуть зацікавити і дорослих, і дітей. Їх можна використовувати на педрадах, батьківських зборах, спільних вечорницях з дітьми, КВК тощо.
Детальніше про використання друдлів для роботи з дітьми читайте у статтях:

Цікавіше збільшувати чи зменшувати?

Ви пам’ятаєте казки про мальчика-с-пальчик, Дюймовочку, гномиків, Алісу у Країні Чудес? Поміркуємо: що у них спільного? Сюжет цих казок ґрунтується на сильному зменшенні одного або кількох персонажів. На перший погляд, здавалося б, нічого страшного. Але перед героєм постає чимало запитань: його ніхто не бачить і не чує; може випадково роздушити, навіть, курчатко. А як їсти? Де спати? Де і з ким гуляти? А скільки часу займає «подорож» до іншої кімнати! Адже герой тепер маленький.
Зовсім інші проблеми постають перед велетнями. Їх всі бояться, навіть, якщо велетень поводить себе обережно і й думки немає комусь зашкодити. (Або ж персонаж стає надто помітним і всім заважає.) Де їм жити? Адже звичайні будинки їм по коліно! Зате нікуди їхати не потрібно: два кроки і він вже у іншому місці.



Я чую вже ваші запитання: «Навіщо про це розповідати?» Звичайно, такі казкові сюжети не новина і для дорослих, і для дітей. Але збільшення (чи зменшення) одного з героїв — це один з прийомів фантазування, активізації творчих здібностей.
Здавалося б, нафантазувати можна що завгодно, це не так вже й складно. Ні: це тільки здається. Напевно, ви вже зрозуміли, що змінювати величину об’єкта потрібно так, щоб він якісно відрізнявся від себе ж у звичайному вигляді. Наприклад. Хлопчик не виріс до 3 м, а став зростом, як багатоповерховий будинок, або раптом хлопчик став заввишки, як нігтик. Дерево росло, росло і виросло так, що його верхівка опинилася аж у космосі. Сидять лунатики і дивуються: «Що це таке?» Таким чином, можна запропонувати дітям придумати розповідання про такі чудернацькі події. Хто раптом виріс (чи зменшився)? Чому? Чи зрадів він такому перетворенню? Як герой поводить себе у звичайних життєвих (чи казкових) ситуаціях? Яка пора року? Що герой робитиме, коли погода зміниться? Як він спілкується? Як подорожує? Можливо, йому потім захотілося стати таким, як звичайно? Як це зробити? На ці й інші запитання діти можуть відповісти у своїх розповіданнях. І було б добре, якби діти свою розповідь проілюстрували.

Гулівер велетень чи ліліпут?

Ми багато вже говорили про дивовижні зміни росту одного з персонажів майбутніх розповідань. Ми зовсім забули, що наш герой живе серед інших людей. Все у світі відносно. Ми хочемо, щоб дерево виросло вищим за хмари? Добре. Можна витягнути в своїй уяві дерево, а можна й навпаки опустити хмари до самої землі. Це одне й те саме? Поміркуйте, наскільки різні описані мною ситуації. Але ж бажаного результату ми досягнули в обох випадках.



Пригадуєте? Саме так вчинив Джонатан Свіфт у своїх фантастичних розповідях про Гулівера. Звичайний англійський моряк Гулівер потрапляє у дивовижні ситуації: опиняється в країні ліліпутів, потім навпаки — у країну велетнів і сам стає ліліпутом, іншого разу — прискорюється його мислення… Зверніть увагу: Джонатан Свіфт не збільшував чи зменшував героя (від цього зникав сатиричний зміст романів), Гулівер так і залишався звичайним моряком, а змінювався — світ навколо Гулівера.

Все змінюється. Але як часто?

Досі ми уявляли собі як відбуваються цікаві зміни або навколишнього світу, або змінювався один з героїв казкових пригод. Але такі зміни трапляються нечасто — зазвичай на початку і в кінці розповідання.
А що як спробувати змінювати героя або навколишній світ часто? То верхівки дерев нам заважають бачити хмари, то дерева ледь дістають до колін. А уявіть собі які яблука ростимуть на таких яблунях і що трапиться, якщо величезне яблуко впаде на будинок (навіть на хмарочос)? Скільки маленьких яблучок потрібно з’їсти, щоб хоча б зрозуміти які вони на смак?
Як заздалегідь передбачити всі небажані наслідки і звести шкоду нанівець? Як використати на 100% всі переваги такої несподіваної ситуації? Як призвичаїтися до таких стрімких змін? Які предмети ще треба змінити, щоб жити у таких умовах? Якими дивними речами прийдеться користуватися нашим героям? У які цікаві ситуації можуть потрапити персонажі?



Ще добре, якщо ми точно знаємо коли які зміни відбуваються. А якщо — ні? Наприклад. Хлопчик вранці маленький, а після обіду за мить стає велетнем. Плоди на деревах стають велетенськими ввечері, а вранці зменшуються до мікроскопічної величини. Виходить, вночі ми не можемо їх зібрати, тому що плоди надто великі, а вранці вони стають такими маленькими, що їх просто не видно. Як і коли їх збирати? Можливо, краще цілу ніч відпилювати шматочки від велетенських яблук?
А який безлад настане, якщо ми не  знатимемо коли траплятимуться перетворення? Як у такому безладі жити? Зате скільки переваг! Тільки треба придумати оригінальні пристрої, які збиратимуть, перевозитимуть, слідкуватимуть, зберігатимуть…

Чи вміють будинки ходити?

«Ну звичайно ж ні!», — скажете ви. І… помилитеся. Це у звичайному житті будинки стоять на місці, а у нашій уяві все може бути навпаки. Стояв собі будиночок на місці. День, місяць, рік, десять років… І стало йому сумно. Пішов будинок світ подивитися і себе показати.
А може трапитися і така пригода: пішли дорослі на роботу, діти — до дитячих садків або до школи, і будинок теж пішов…. на прогулянку. Прийшли всі мешканці, а будиночка немає. У нього немає годинника і тому будинок випадково запізнився. Що робити? Де його шукати?



Фантасти використовували цю ідею багато разів. Росли собі квіти, дерева, кущі. Одного дня вони почали… ходити. Спочатку примірювалися: ходили на маленькі відстані, потім — почали ходити, як вважають потрібним. Уявіть собі, що сталося в країні ходячих дерев. Ще ввечері тут стояв ліс, а вранці — його вже немає. Що робити пташкам, тваринам, людям? Які веселі (та не дуже веселі) пригоди можуть трапитися?
А що як змінилася інша властивість «звичайних» предметів? Тільки треба вибирати предмети, які ми часто бачимо і використовуємо. Наприклад, вода стала твердою, її тепер можна лише гризти. Як змінилося життя в такій країні?

Отже, придумуйте, фантазуйте, пробуйте. Головний приз — розвинена уява, активізація творчості… Варто спробувати? Я вважаю — так!

І неодмінно пам’ятайте: щоб активізувати творчість дітей, педагог сам має бути творчою особистістю, намагатися подолати в собі енерцію, шаблон, формальності у викладанні. Творіть, вигадуйте, пробуйте і самостійно, і разом з дітьми.


Використана література
1. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. — 4-е изд.-М.: Политиздат, 1981. — 445 с.
2. Педагогический энциклопедический словарь / гл. ред. Б.М. Бим-Бад. — М. : Большая рос. энцикл., 2002. — 528 с. : ил.
3. Internet-версия психологических справочников «Психология — идея, ученые, труды», «Психология 2000» в серии «Мультимедийная энциклопедия знаний» Центрального регионального отделения РАО, http://www.mtu-net.ru/psi/index.htm
4. Светлана Гин Условия формирования креативности. Гомель, 2004, trizway.com
5. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. Опыт теоретического и экспериментального психологического исследования. — М.: Педагогика, 1986. — 239 с.
6. Як допомогти дитині стати творчою особистістю / Упор. Л. Шелестова. — К: Ред. загальнопед. газ., 2003. — 112 с. — (Бібліотека «Шкільного світу»)
8. Амнуэль Песах Рафаельович Курс лекцій по развитию творческого воображения и теории решения изобретательских задач для начинающих. — 1999, www.trizminsk.org/e/rtv

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко

неділя, 14 травня 2017 р.

Як активізувати творчість?

Вчимося та розмірковуємо разом


Творчість — це не сума знань, а особлива спрямованість інтелекту, особлива взаємозв’язок між інтелектуальним життям особистості і проявом її сил в активній діяльності.
Василь Сухомлинський




Що таке творчість?

Творчість, креативність… Ці поняття дуже важко визначити. Але все-таки спробуємо. У різні часи вчені, філософи, психологи, педагоги по-різному визначали це поняття.
Творчість здебільшого розглядається у двох аспектах: філософському і психологічному. Філософія розглядає питання сутності творчості, а психологія досліджує процес, «механізм» творчої діяльності.
Творчість (за словником по філософії) — процес людської діяльності, який створює якісно нові матеріальні та духовні цінності. Діяльність може бути творчою у будь-якій галузі: науковій, виробничий, технічній, художній, політичній тощо. Завжди там, де створюється, відкривається, винаходжується щось нове, обов’язково діяльність стає творчою. Неповторність (за характером здійснення і результатом), оригінальність, унікальність — основні риси творчої діяльності.
Види творчості визначаються характером діяльності людини — творчість винахідника, організатора, наукова і художня творчість та ін. В процесі творчості беруть участь духовні сили людини, в тому числі уява, а також майстерність, яка виникла під час навчання і практичної діяльності людини і необхідна для втілення творчих задумок.



В психології творчість вивчається головним чином у двох аспектах: як психологічний процес створення нового і як сукупність якостей особистості, що забезпечують її включення у цей процес.
Психологи виділили декілька стадій творчого процесу — від народження задуму до миті (її неможливо передбачити), коли у свідомості виникає нова ідея. Так англійський вчений Г. Уоллес (1924) розділив творчий процес на чотири фази: підготовку, визрівання ідеї, осяяння і перевірку. Експериментальна психологія також показала, що несвідоме і свідоме, інтуїтивне і розумове в процесі творчості доповнюють одне одне.
Сукупність психічних якостей творчої особистості стала об’єктом вивчення за часів створення тестів і методик їх обробки та аналізу. Особлива роль тут відводиться уяві, гнучкості та критичності мислення, дивергентному мисленню, а також внутрішній мотивації творчості, здібності до наближення понять, цілісності сприйняття тощо.
Але П. Торренс, автор одних з найвідоміших і найпоширеніших тестів творчості, висунув наступне принципове положення. Тест, що правильно діагностує креативність, неможливий в принципі! Причиною є протиріччя між сутністю тестів і сутністю творчості. Тест — це стандартизована процедура обстеження за заданим набором параметрів. А сутність творчості і полягає у виході за рамки заданого і відомого. Виходить, що тест творчості — це стандарт вимірювання нестандартного.
Педагогічний енциклопедичний словник визначає, що стимулом творчої діяльності є проблема, яку неможливо вирішити традиційними засобами. Оригінальний продукт діяльності виходить в результаті висування нестандартних гіпотез (припущень), знаходження нестандартних зв’язків елементів проблемної ситуації тощо.
Креативність (від лат. creatioстворювання) у більшості джерел стала синонімом творчості. За визначенням П. Торренса, креативна людина чутлива до проблем, до дефіциту знань або протиріччями у них, до об’єднання різноманітної інформації, до дисгармонії елементів; може визначити пов’язані з між собою проблеми; шукає їх вирішення, висуває гіпотези про можливість вирішення; перевіряє та спростовує ці гіпотези; змінює їх; ще раз перевіряє; а потім остаточно обґрунтовує результат.



Прояви творчості. Які вони?

Задатки творчості є у кожної людини. Необхідно тільки їх розкрити і активізувати. Прояви творчих здібностей можуть бути різними  від яскравого таланту до скромних і малопомітних, але сутність творчого процесу однакова для всіх. Різниця — в конкретному матеріалі творчості, масштабах досягнень та їх значущості для суспільства.
Кожен педагог має обов’язково пам’ятати, що відомий психолог Л. Виготський, підкреслював: результат творчої діяльності може бути новим відносно системи знань, способів дій, оцінних орієнтацій тощо конкретної людини, а не абсолютно новим. Творчість сприяє розвитку особистості, культури. Творчим може бути не лише результат діяльності, а й сам процес пошуку результату. Ми маємо пам’ятати, що результат розв’язання проблеми може бути однаковим, а от способи його досягнення можуть сильно відрізнятися один від одного. В багатьох випадках ця «родзинка» має найбільшу цінність. Адже не дарма у розвивальному навчанні переноситься акцент із результату на процес його досягнення.



Не згасіть вогник творчості

Виховати творчу особистість прагне кожен педагог. І починати потрібно вже у дитячому садочку. Не згасити вогник творчості у дошкільнят, навчити їх поважати будь-які прояви творчості, підтримувати прагнення знайти щось нове і цікаве.
Педагог має обережно підтримувати, навіть іноді фантастичні, ідеї дітей. Адже саме такі ідеї у майбутньому можуть стати основою найсучасніших розробок. Згадаємо цікаві розповіді Жюля Верна про дивні подорожі: капітана Немо на підводному човні, до Місяця, до центру Землі тощо. Скільки, на наш погляд, тепер вже звичайних, а раніше дивовижних новинок, вперше придумали письменники-фантасти.
Дуже добре, якщо діти прагнуть міркувати самостійно, не бояться відстоювати власну думку, наполегливо шукають кілька варіантів розв’язання, порівнюють їх і знаходять (якщо це дійсно можливо) найкращий варіант.
Але малюки ще мають навчитися робити все це. Звичайно, в когось з них творчі прояви видно яскравіше, з кимось необхідно додатково попрацювати і знайти цікавіші саме для нього види діяльності. Творчість дітей проявляється там, де їм зрозуміло, цікаво, де є нагода отримати несподіваний, яскравий результат. Дітям цікаво щось робити руками, розмірковуючи над тим, як краще, цікавіше і швидше це зробити і в результаті отримати щось «матеріальне» — цікаву аплікацію, малюнок, іграшку, фокус, побачити несподіване у звичайних речах...



«Складові» творчості

Психологи і педагоги вважають, що творча людина легко генерує оригінальні та несподівані ідеї, здатна відійти від стереотипів.
Дж. Гілфорд виділяє наступні параметри креативності:
• здібність до знаходження і постановки проблеми;
• здібність до генерації великої кількості ідей;
• здібність до генерації різноманітних ідей (гнучкість мислення);
• здібність висувати нестандартні ідеї (оригінальність мислення);
• здібність удосконалювати об’єкт творчості, додаючи деталі;
• здібність вирішувати проблеми, тобто до аналізу та синтезу.
Творча людина обов’язково має багату уяву.
Уява — «передбачення того, чого ще не існує — або в особистому досвіді певної людини, або в дійсності взагалі».
Розрізняють відтворювальну та творчу уяву.
Уява відтворювальна — створення образів об’єктів, які раніше не сприймалися людиною, відповідно їх опису або умовним зображенням (кресленням, картою, текстом тощо).
Уява творча — самостійне створення нових образів, які можуть втілюватися в оригінальні продукти діяльності у подальшому житті.
Фантазія — уява, яка характеризується особливою силою, яскравістю та незвичайністю уявлень та образів, що створюються.



Фантазія дає змогу знайти нову точку зору на відомі факти і саме тому вона має велику науково-пізнавальну цінність. Важко уявити творчу людину без фантазії, але фантазія не повинна надто втратити зв’язок з реальністю (якщо мова йде про винахідництво), хоч цю межу дуже важко визначити. Саме у фантазії міститься початок великих відкриттів, які лише передбачаються та передчуваються.
У багатьох різноманітних виданнях викладена думка про ідентичність понять «уява» та «фантазія». Та це й не дивно: слово «фантазія» (phantasia) у перекладі з грецької означає «уява». На мою думку, фантазія — це творча уява.
Уява, фантазія допоможуть дітям навчатися уявити ситуацію, описану в умові завдання саме так, як вона описана (нічого не додавши від себе і нічого не пропустивши); уявити за описом в умові завдання, як виглядають діючи особи будь-якої ситуації; вмінню поставити себе на їх місце, прогнозуючи їх вчинки, уявити, де знаходитимуться діючі особи завдання, як вони мають діяти.
Уява дає змогу дітям уявити результат розв’язку завдання (принаймні у загальному вигляді) до того, як вони почали розв’язувати (на етапі постановки задачі). Потім відповідно уявленому результату спланувати свої дії, необхідні для досягнення результату.



Умови активізації творчості

Вчений П. Сміт вважає, що для розвитку творчих здібностей у дітей необхідно надати їм матеріали для занять і можливість працювати з ними, заохочуючи творчі інтереси дітей; необхідна також наявність внутрішньої розкутості й свободи.
Дж. Гілфорд виділив наступні способи стимуляції творчої активності.
1. Забезпечення сприятливої атмосфери. Доброзичливість педагога, відмова від різкої критики дій дитини. Педагог має вміти слухати і розуміти дітей, бути їхнім товаришем, вчасно надавати поради (саме поради, а не вказівки!!!). Щиро радіти, навіть, найменшим досягненням, співчувати, якщо у дітей щось не виходить. Педагог вчасно (не рано, але й не пізно) приходить на допомогу; вчить виправляти помилки; якщо потрібно, підказує шлях до вирішення проблеми (але ніколи не вирішує її за дітей).
2. Збагачення навколишнього середовища різноманітними новими, цікавими і, навіть, несподіваними предметами. Педагог вигадує цікаві ситуації для розвитку допитливості дитини. Надання дітям можливості активно задавати запитання і відповідати на них наскільки можливо адекватно і творчо.
3. Заохочення висловлювання оригінальних ідей.
4. Забезпечення можливостей для вправ і практики. Широке використання запитань, на які можна дати декілька варіантів відповіді. Нагадувати дітям про необхідність знаходження кількох варіантів розв’язання завдання, і, якщо потрібно, знаходження кращого з них.
5. Використання особистого прикладу творчого підходу до вирішення проблем.
Психолог В.Н. Дружинін вважає, що креативність актуалізується лише тоді, коли це дозволяє навколишнє середовище. Для формування креативності необхідні такі умови:
• відсутність зразка діяльності;
• наявність позитивного зразка творчої поведінки (спілкування дітей з дорослими, у яких добре розвинені творчі здібності);
• створення умов для наслідування творчої поведінки;
• соціальне підкріплення творчої поведінки.




Творці теорії розвивального навчання виділяють наступні умови, необхідні для створення на заняттях атмосфери, сприятливої для творчості й розвитку.
1. Педагог має демонструвати дітям «живе» мислення. Він виступає не як носій інформації, а як людина, яка знає, як виникають знання і може дотепно розповісти про це. Тобто може навчити дітей отримувати нові знання на власному прикладі. Не бійтеся робити помилки у власних розв’язках! Адже помилки іноді можуть навчити більше, ніж бездоганні розв’язки. Діти вчаться аналізувати помилки, враховувати їх надалі, вони бачать хід міркувань, навчаються міркувати. Поступово діти вчаться уникати вже зроблених, можливо не один раз, помилок, але це не завадить їм робити інші помилки. Таким чином, можна вчитися на власних помилках. Діти розуміють, що помилка — це не страшно. Головне вчасно її знайти і навчитися виправляти.
2. Знання не даються в готовому вигляді: наскільки це можливо, вони виводяться, формулюються шляхом колективних (або іноді й особистих) міркувань, на основі знань, які діти вже мають, враховуючи досвід дітей, а іноді й їхню винахідливість, інтуїцію, вигадливість.
3. Основна мета заняття — не розв’язування певної кількості завдань, а створення умов, де має відбутися думка, де постійно працює дитяча здогадка, інтуїція, фантазія. Іноді краще розв’язати одне завдання, але знайти різні способи розв’язування, проаналізувати їх. Дуже добре, якщо під час розв’язку діти знайшли хоча б декілька різних ідей.
Ми маємо також пам’ятати, що навчання це не змагання. Всі люди різні, діти засвоюють знання кожний у своєму темпі. Повільніше розв’язувати завдання не означає гірше. Іноді малюк знаходить розв’язок довго, а потім виявляється: його варіант настільки цікавий, що вартий кількох інших рішень.
Іноді дитина досить швидко знайшла аж 10 відповідей, але в їх основу поклала лише одну ідею. А інша дитина розмірковувала довго, знайшла всього навсього 2 відповіді, але в їх основі полягає цілих 2 ідеї. То що краще? Мені здається, що краще 2 ідеї.
Вчитель має міркувати разом з дітьми, не нав’язувати їм свій розв’язок. Він допомагає знайти власний розв’язок; якщо дітям важко знайти правильний шлях розв’язання, вчитель пропонує свій шлях (але не повністю розповідає розв’язок, а тільки вказує початок шляху або ідею рішення, і, якщо це дійсно потрібно, «веде» дітей по цьому шляху за допомогою запитань).





У наступній статті я наведу приклади завдань, які допоможуть активізувати творчість


Використана література
1. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. 4-е изд.-М.: Политиздат, 1981. - 445 с.
2. Педагогический энциклопедический словарь / гл. ред. Б.М. Бим-Бад. М. : Большая рос. энцикл., 2002. – 528 с. : ил.
3. Internet-версия психологических справочников «Психология — идея, ученые, труды», «Психология 2000» в серии «Мультимедийная энциклопедия знаний» Центрального регионального отделения РАО, http://www.mtu-net.ru/psi/index.htm
4. Светлана Гин Условия формирования креативности. Гомель, 2004, trizway.com
5. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. Опыт теоретического и экспериментального психологического исследования. - М.: Педагогика, 1986. 239 с.
6. Як допомогти дитині стати творчою особистістю / Упор. Л. Шелестова. – К: Ред. загальнопед. газ., 2003. – 112 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»)
8. Амнуэль Песах Рафаельович Курс лекцій по развитию творческого воображения и теории решения изобретательских задач для начинающих. – 1999, www.trizminsk.org/e/rtv
науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко

вівторок, 9 травня 2017 р.

Функціональне мислення: що це таке, навіщо потрібне, як розвивати

Бесіди з дорослими і дітьми


Про системне мислення читайте за посиланням










Навіщо знати функцію предмета?

Розглянемо предмет під іншим кутом зору. Системне мислення дає змогу нам розібратися в структурі предмета, взаємозв’язку його складових, але не дає відповідь на запитання: «Навіщо нам цей предмет потрібний?» А саме відповідь на це запитання визначає функцію предмета.
Чому так важливо знати функцію предмета? Тому що кожен предмет нам потрібен лише для виконання певних функцій. Якщо предмет необхідну функцію з якихось причин виконати не може, то він нам не потрібний. Отже, нам потрібні не предмети, а функції, які вони виконують. І купляємо ми не товари, а здібність товарів задовольняти якусь нашу потребу, виконувати для нас якусь функцію.

Функціональне мислення — розуміння того, що усі предмети люди роблять не для того, щоб просто їх мати, а для того, щоб вони допомогли людині задовольняти її потреби.

Уявіть собі казкову скатерть-самобранку: вона за нашими бажаннями сама продукти купляє, сама страви готує, сама на стіл накриває. Нам лишається тільки бажати і їсти. Якщо скатерть-самобранка у нас є, нам не потрібні магазини, кастрюлі, сковородки, плити тощо і, взагалі не потрібна кухня і ще багато чого. Чому? Тому що їх функції виконуватиме скатерть-самобранка, а більше не для чого ці предмети нам не потрібні.


Якщо людина володіє навичками функціонального мислення, вона швидко виділяє найголовніше в предметі — його функцію — і може відповісти на запитання: «Навіщо нам потрібний цей предмет?» і «Що має робити цей предмет?». Тобто функція — це дія, яку предмет має виконувати якомога краще. Наприклад, праска — гладить одежу, парасолька — щоб дощ нас не намочив, кастрюля — щоб варити їжу, мило — допомагає швидше позбавитися бруду, рушник — витирає, вода — змиває бруд.

Навіщо етикетка?

Ю. Г. Тамберг наводить такий цікавий приклад. В Англії проводився конкурс на кращу етикетку для склянок з ядами. Головною функцією етикетки організатори конкурсу справедливо вважали запобігання отруєння дітей, насамперед маленьких. Кожен учасник пропонував свій вараінт малюнку на етикетці: скелет, череп з кістками, чорна етикетка з написом «Обережно» тощо. Жодна з цих етикеток не виграла конкурс. Чому? Малюки не розуміють таких малюнків та й читати не ще вміють. А що завадить їм скуштувати яд, якщо етикетка їх чомусь зацікавить? Адже передбачити вчинки дітей дуже важко. Тобто етикетка не виконує своєї функції.

Один з учасників конкурсу запропонував «революційну» ідею: зробити склянку з ядом колючою (див. малюнок з книги Ю. Г. Тамберга «Развитие мышления ребенка с использованием методик ТРИЗ»), тоді діти її не зможуть взяти в руки: їм буде боляче. Саме ця пропозиція виграла конкурс. Тобто запобігає отруєнню дітей не етикетка, а форма склянки. То ж яка тоді функція етикетки? Етикетка зберігає інформацію про речовину, яка міститься у склянці, й ще додатково попереджає про небезпечність речовини у склянці. Виходить, етикетка має зовсім іншу функцію і призначення для  тих, хто вміє читати.
Отже, вирішуючи наскільки добре предмет виконує ту чи іншу функцію, ми обов’язково маємо звернути увагу на те, хто саме ним користуватиметься. Уявіть собі кумедну ситуацію, що склянка з ядом може потрапити в собачі лапи. Чи налякає собаку етикетка? А може «колюча» склянка її лише привабить чи скоріше розлютить? Зате якщо склянка буде неприємно пахнути, собака точно яд не скуштує!

Пригадайте, як виглядають книжки для незрячих людей: в них літери вибито дірочками, щоб їх можна було розрізнити навпомацки. У книжках для зовсім маленьких дітей літери маленькі (все одно їх читатимуть дорослі), зате малюнки великі, папір міцний, щоб малюки випадково його не порвали. Книжки для дітей, які починають читати, зовсім інші — літери великі, папер вже не такий міцний, але непрозорий, багато малюнків. У книжках для дорослих літери зовсім маленькі, а малюнків майже немає. Навіть за зовнішнім виглядом книги можна сказати для кого вона призначена. І свою головну функцію предмет виконує саме для певного користувача, тому ми маємо стежити, щоб вони були зручними саме для них. Наприклад, дитячі книжки мають бути такими, щоб не шкодити дитячим очам — з великими малюнками і літерами (якщо діти вже читають), з кольоровими малюнками і незвичайною формою сторінок, щоб вони приваблювали дітей і були для них цікавими.





Якими бувають функції?

Функція предмету може бути головною і другорядною, адже у предметів може бути кілька функцій. Наприклад, парасолька — захищає від дощу і сонця; кастрюля — допомагає варити кашу, варити перші страви, варити компоти, зберігати у холодильнику продукти; кульок — допомагає переносити продукти, зберігати одежу, іноді, їм можна прикрити голову від дощу.
Як ви вже помітили, функції предметів бувають дуже різними. Тому, вибираючи предмет, ми виділяємо головну функцію (щоб задовольнити саме її нам предмет і потрібний), а чи можна використовувати певний предмет для виконання другорядних функцій вирішуємо потім. Наприклад, ми йдемо у магазин купляти куртку. Якщо куртка для занять спортом, ми звертаємо увагу на її зручність саме для таких занять (вона не може бути білого кольору, в ній ми маємо вільно рухатися тощо). Якщо ми плануємо носити куртку восени, то, насамперед, ми звертаємо увагу на те чи є у неї капюшон, наскільки добре вона захищає нас від дощу, вітру та холоду. А якщо нам потрібна нарядна куртка? Вирішуючи купляти чи не купляти куртку ми уважно роздивляємося наскільки добре куртка може виконувати саме головну функцію. Потім — розмірковуємо над тим, які другорядні функції вона ще може виконувати, намагаємося знайти баланс між кількістю грошей, потрібних для придбання куртки, та її якістю… І робимо остаточний вибір.
Іноді складно визначити головну функцію предмета. Ю. Г. Тамберг пропонує простий спосіб — спробувати вилучити цю функцію. Якщо це головна функція, предмет без неї стане нам не потрібним.
Таким чином, якщо ми знаємо функцію предмета, ми можемо відповісти на запитання: «Навіщо створено (чи створюватиметься) предмет? Що повинен робити предмет?» Якість предмета оцінюється якістю виконання ним функцій. Функції предмета можуть бути корисними і шкідливими. Наприклад, настільна лампа світить, що допомагає нам робити різні справи (читати, писати, шити тощо), але вона витрачає електроенергію, займає місце на столі, може стати причиною пожежі, потребує своєчасного ремонту тощо. Тому під час придбання предметів ми оцінюємо скільки він приносить користі та наскільки велика шкода від нього.
Зверніть увагу, формулюючи функцію предмета ми визначаємо дію, яку виконує предмет, і об’єкт, на який цю дію спрямовано. Завдяки такому уточненню функція визначається точніше і зрозуміліше. Це дає змогу правильно вибрати предмет. У разі потреби ми можемо додатково уточнити дію предмета. Наприклад, лопата може копати землю чи вбирати пухкий сніг. Для цих двох дій можна вибрати різні лопати. Фломастер залишає слід на папері. Функцію фломастера можна уточнити, якщо для нас це важливо: залишає слід червоного кольору на папері. А якщо нам потрібно щось записати на склі, плівці, снігу, піску?
Якщо такі уточнення не важливі для нас, можна сформулювати функцію одним словом: ручка — «писалка», машина — «возилка» тощо.
Іноді для опису функції предмету діти придумують слова, яких в українській мові немає, але вони іноді дуже влучно вказують на функцію предмету. Діти можуть навіть придумати нову назву предмету. Наприклад, овочевий магазин — салатний магазин (тому що в ньому продають продукти для салату), лопата — копалка (тому що копає).

Отже, повторимо основні положення функціонального мислення.
1. Нам потрібні не предмети, а функції (дії), для виконання яких цей предмет створено.
Люди так звикли мати різні предмети, що часто не задумуються над їх функціями. Тому їм такий нестандартний підхід здається дивним і незрозумілим. Саме по цій причині функціональне мислення варто виховувати з дитинства, адже воно має свої переваги.
2. У будь-якого предмета є свої переваги і недоліки. Зробити предмет кращим: збільшити переваги і усунути (а якщо це неможливо, хоча б зменшити) недоліки, — легше, аналізуючи функції предмету.
3. Будь-який предмет може виконувати, крім головної, багато різних функцій.
4. Будь-яка функція (дія) може бути виконаною кількома різними способами.

Олівцем можна малювати чи писати на папері. Цей самий олівець можна використовувати, як паличку, щоб підв’язувати квіти, він допоможе проткнути папір, вирити невелику ямку, його можна використати, як закладку в книжці, підкладати, щоб не зачинилася дверь, а також є ще безліч варіантів використання олівця. Але малювати чи писати можна ще ручкою, крейдою, фломастером, фарбами, вуглем, брудним пальцем, соком тощо.
На стільцях зазвичай сидять. Але стілець просто незамінний, якщо потрібно щось дістати, на нього можна щось покласти, використати, як маленький столик, якщо це дійсно потрібно, його, навіть, можна спалити, щоб зігрітися тощо. Але сидіти зовсім не обов’язково на стільці, можна зручно влаштуватис я на столі, підвіконні, підлозі, подушці, камені, дощечці, креслі, дивані тощо.

Лото для розвитку функціонального мислення

Розвивати системне і функціональне мислення необхідно змалку, використовуючи різноманітні ігри. Одна з них — лото для дітей 3-4 років. (Намалювати такі картки я не вмію, тому пишу основний принцип, а Ви добирайте малюнки і створюйте картки.)


Лото складається з двох типів карток: на великих картках намальована будь-яка добре знайома дітям дія, на маленькихпредмети, потрібні для її виконання. Діти вибирають предмети відповідно обраним вами діям. Гра має декілька ступенів ускладнення. Розглянемо їх.
Перший рівень складності. Спочатку варто показувати дітям невелику кількість різних предметів. Наприклад, на карточці зображено як малятко вмивається. Що потрібно малятку? Показуємо дитині дві карткі — з рушником і з лопатою (вибираємо предмети для зовсім різних дій). Дитина вибирає те, що вважає потрібним, намагається обґрунтувати свій вибір. Спочатку варто показувати предмети, один з яких, навіть, смішно уявити необхідним для виконання вибраної дії. Поступово вибір необхідного предмета ускладнюється: стає більше предметів серед яких вибирають діти, функції предметів стають все більше схожими.
Під час гри необхідно звертати увагу не тільки на правильність вибору карток (дитина може знайти свій власний варіант), а й на правильне обґрунтування дій. Дитина може, на погляд дорослого, знайти картку неправильно, але, особливо в цьому випадку, потрібно звернути увагу на обґрунтування її дії. Дитина має, насамперед, навчитись доводити, що її дії також можна вважати правильними.
Наприклад, кран з водою і кастрюля. Звичайно, кастрюля для вмивання використовується рідко, але якщо трапилася аварія і вода з крану не тече?
Другий рівень складності. Коли діти добре зрозуміли правила вибору предметів, варто ускладнити завдання ще більше. Вибираючи предмет, діти пробують називати його функцію. Спочатку їм буде це складно робити, назви функцій предметів будуть не дуже влучними і зрозумілими. Але поступово з вашею допомогою діти привчаться це робити. Наприклад, мило — намилює руки, рушник — витирає руки, стільчик — щоб дістати до водички.
Третій рівень складності. Коли діти вибрали всі (чи майже всі) необхідні для виконання дії предмети, запропонуйте їм розмістити картки з предметами у порядку їх використання для здійснення обраної дії. Наприклад, малятко миє руки. Для цієї дії предмети потрібні у такому порядку: стільчик, кран з водою, рушник. Зверніть увагу, предмети можуть повторюватися, тому варто кілька карток зробити однаковими.
Вибираючи картки, діти уявляють як виконуються добре знайомі дії. Це допомагає їм правильно вибрати необхідні предмети, не пропустивши жодного. Поступово діти навчаться, вибираючи предмети для виконання дій відповідати на запитання: «Що потрібно? (Який предмет потрібний?) Навіщо потрібен предмет? Коли предмет необхідно використати? (Для визначення порядку використання предметів.)»
Четвертий рівень складності. Запропонуйте дітям складні дії — це дії, які складаються з кількох інших дій. Наприклад, ми миємося — миємо руки, миємо голову, вмиваємо лице, миємо ноги, миємо тіло, витираємось рушником тощо.
Запропонуйте дітям розкласти складну дію на кілька дій (вибрати відповідні картки із зображенням дій; можна також запропонувати дітям уявити, як виконується складна дія, розповісти, з яких дій вона складається, а потім перевірити свої висновки за допомогою карток), визначити порядок їх виконання, обгрунтувати вибір і порядок виконання дій, визначити, які предмети необхідні для  виконання дій, та вказати їх функцію.
Чи завжди у предметів однакова функція? Можливо функція залежить від дії, для виконання якої ми взяли предмет? Можливо, якась дія виконується декілька разів у процесі виконання складної дії?
П’ятий рівень складності. Запропонуйте дітям зворотне завдання: виберіть картки з предметами, а діти знаходять дію, для виконання якої усі ці предмети необхідні. Можливо, діти знайдуть кілька дій, для виконання яких потрібні вибрані предмети. А можливо, вони вигадають дії, ще не намальовані на картках?

Використана література
Тамберг Ю.Г. Развитие мышления ребенка с использованием методик ТРИЗ / Развитие функционального мышления. — http://www.triz.natm.ru/function/fun_01.htm  

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко