неділя, 19 травня 2013 р.

З Днем Науки!



Вітаю всіх Науковців і тих, хто прагне присвятити Науці частинку свого життя! Натхнення, творчості, терпіння, дивовижних знахідок, неперевершених ідей та сил для їх втілення!


Далі — мої роздуми про науку та науковців.




Чи є така професія — науковець?..


Присвячую всім Науковцям, теперішнім і майбутнім



Є така професія — науковець. Напевно це і не професія, а стан душі. Адже науковець — не той, хто працює у науковій установі, пише наукові статті, бере участь у наукових розробках, має наукове звання, виступає на конференціях...
Науковцем у повному розумінні цього слова є той, хто має власні оригінальні погляди, йде у напряму, яким ще не йшли інші, вміє ставити мету, досягати її і коли здавалося б «золотий ключик вже у гаманці», зрозуміти як мало він ще знає і вміє, поставити наступну, здавалося б, недосяжну мету і йти до неї, долаючи всі проблеми, нерозуміння інших, косі погляди та посмішки.


Науковці вміють мріяти і не бояться, що їх мрії іноді захмарні, вміють здійснювати мрії і знову мріяти... Це люди, які не бояться попри все відстоювати свою думку, спорити, змінювати погляди, якщо вони виявилися хибними. Їх не зупиняють невдачі, незручності, нестаток коштів, невлаштованість побуту, нерозуміння та недовіра, але все це боляче ранить їх і заважає мріяти.



Науковці помічають те, чого не помічають інші, замислюються над тим, чого інші просто не бачать, вміють бачити небачене, чути нечуване. Вони вміють дивуватися, спостерігати, запитувати.І все це робить їх схожими на дітей. Адже науковці — це великі діти, які не втратили віру в Диво, які вміють знаходити це Диво там, де інші нічого не помітять, які вміють створювати Диво нібито з нічого.


Науковці не бояться визнати, що чогось не знають. Вони наполегливо вчаться все життя, адже все змінюється надто швидко. Щороку, щомісяця з’являються нові відкриття, недавнішні таємниці перестають бути таємницями, але люди знаходять нові таємниці і так далі...
Науковці не бояться визнати свої помилки, не бояться почати все з початку: іноді йдеш і здається рішення ось-ось буде знайдено, але черговий дослід перекреслює роботу іноді цілих десятиліть і приходиться знову аналізувати, шукати нове рішення проблеми, і щоразу починати знову і знову...



Кожному науковцю притаманна наукова чесність. Іноді здається: ось ще трішечки і результат буде отримано, і от трішечки вже є, а результату або немає або він не такий як ми вважали. І тут ніколи не повинна піднятися рука трішечки змінити креслення графіку, трішечки зменшити або збільшити деякі числа, щоб похибка була меншою, трішечки підробити фотографію…
Адже така непорядність може коштувати життя і здоров’я багатьом людям, адже це може ввести в оману інших науковців і їхні результати зазнають великої корекції без необхідності та стануть неправильними.

Тож треба ретельно кілька десятків (а можливо тисячі) разів перевіряти кожен результат у різних умовах і ситуаціях, щоб бути певним: усе правильно, помилки немає, можна на базі цього результату вести подальший пошук.



Отже шлях науковця не обсаджений розами, це нелегкий тернистий шлях, подолати який може лише сильний духом, твердий у своїх поглядах.
Дехто посміхнеться і скаже: «Праця науковця легка, що ж там і роботи — буковки писати?»
А більш уважний спостерігач зауважить: «Це дуже нелегка праця, порівняти її можна хіба що з працею шахтаря»
І дійсно, науковець працює цілодобово, без перерв і вихідних, іноді ідея може так захопити його що й про сон забуде. Багато хто з представників інших професій ні за що не погодиться поміняти свою «важку роботу руками» на «легку роботу головою».

Але той, хто зважиться стати науковцем і зрозуміє, що ця справа йому по-плечу ні за що не зрадить в душі своїй важкій професії, адже Диво манить. І чим би ще не прийшлося б займатися науковцю, а виважений грунтовний його підхід видно у будь-якій професії і у кожній праці він буде шукати хоч часточку науки. І, можливо, так народжуються винаходи.



Науковець — просвітитель. Мало щось розробити, перевірити і втілити на практиці. Він має донести результати своїх досліджень і знання, які здобув, до людей так, щоб вони зрозуміли що саме він зробив і навіщо. Адже науковець працює заради людей, щоб їм було легше та комфортніше, щоб люди відчували себе захищеними від усіляких лих.

Що рухає науковця? Жадоба до знань, тяга до незвіданого. Цих людей цікавить все, вони нібито бачать все іншими очима і тому відкривають дивовижні таємниці. Науковці як діти вірять в диво, і в те, що кожне диво можна пояснити і одразу ж побачити інше ще дивніше диво... А див навколо не перелічити!

Науковці — люди, що не бояться Дива, адже Диво може бути незручним для інших, спочатку воно лякає, іншим до нього треба звикнути.



Науковець прокладає доріжку (спочатку це вузенька стежинка) від незнання до напівзнання (стежинка щокроку ширшає), а потім з часом (іноді на це витрачаються століття!) до точного і впевненого знання (це вже велика дорога). А потім вивіреною дорогою першопрохідці-науковці поведуть інших, а самі знайдуть собі іншу проблему, яку слід неодмінно вирішити…
Але науковці — люди з твердими поглядами, які вміють боротися й шукати, знаходити і не відступати, вперто терпіти і перемагати. Вони ведуть за собою інших, доводять свої погляди, переконують іноді ціною власного життя.
Згадайте Джордано Бруно та Коперніка, Марію та П’єра Кюрі, Миколая Лобачевського, Сергія Корольова, Миколая Амосова, Віктора Глушкова і багатьох-багатьох інших. Адже свої наукові погляди вони відстояли ціною власного життя.

Але попри все науковці не відчувають себе героями: вони просто чесно і якісно виконують свою роботу і прагнуть все робити якомога краще.Наука не буває великою і малою. Немає виша, який би готував науковців. Справжнім Науковцем можна стати тільки за покликом душі.



Є чудовий твір Рея Бредбері. У ньому фантаст змальовує суспільство, мабуть XXXXX століття, коли вже одразу після народження спеціальна комісія визначає здібності та нахили немовля, а далі його вже цілеспрямовано виховують будівельником, космонавтом, вчителем, малярем...
Але є такі дітки, яких не можуть пристосувати до жодної з професій. У суспільстві їх вважають нікчемами, непридатними ні до чого і навіть виправити їх годі й думати. Тому над ними всі насміхаються, тільки лінивий їх не гонить звідусіль. Але ніхто не заважає їм робити те, що вони хочуть. І певні люди за їхніми справами уважно слідкують.
А тим часом ці ізгої роблять щось дивне: міркують, замальовують, пишуть якісь знаки, роблять таємничі досліди, придивляються до усіх дрібничок, змінюють звичайні речі. У них немає просторих кімнат, красивих речей, смачних блюд, ніяких зручностей, а ці диваки нібито не помічають цього і весь час наполегливо роблять своє.
Приходить час і юнаків з дівчатками розвозять по найкращих планетах, де вони працюватимуть і для цього у них будуть всі умови. А диваків на найгірших зіркольотах везуть хтозна куди. І всі полегшено зітхають.
І не знає ніхто, що найкращі планети з найкращими умовами — саме для цих нікчемних диваків. І саме для них там створюються всі умови, які вони тільки зажадають. Тому що тільки вони можуть створювати по-справжньому нове, небачене, нечуване, те, що дозволить іншим людям, просто хорошим виконавцям, жити у теплі й достатку. Ці диваки — науковці.

То чому ж їх так зневажали спочатку? Бо справжні науковці будуть творити і в поганих умовах, їх не зламають негаразди, посмішки інших. А ще, головне, все це робиться для того, щоб наука не стала престижною професією, у яку підуть ті, у кого немає таланту, не перетворилась на псевдонауку.Адже тільки за таких умов наукою будуть займатися справді достойні цього, ті, хто ніколи не зрадить своїй мрії, не перетворить науку на наживу, не продасть свої розробки тим, хто знівечить все живе на Землі.




Фантастика? Можливо й так. Але це неабиякий привид замислитися всім нам. Адже у нас часто в виші йдуть всі, хто можуть заплатити, а по-справжньому талановиті часто не проходять за конкурсом, а наукою не завжди займаються ті, хто справді має займатися.
І йде дискредитація науки як професії, у суспільстві науковців вважають дармоїдами і професія науковця становиться непрестижною. А страждають від цього справжні Науковці, які змушені самостійно заробляти кошти на дослідження, бо державних кошт не вистачає, у яких нікчемна зарплата, які ледь зводять кінці з кінцями і змушені працювати на кількох роботах, а науці віддавати тільки час, що залишиться.
І тому не дивуйтеся, коли надбаннями закордонних вчених стають наші надбання та й самі вчені часто говорять українською. Адже фантастика фантастикою, а жити хочеться добре...

Кажуть немає пророка на Батьківщині, але можливо ситуація зміниться і наукою займатимуться лише достойні. Тоді і люди до науковців відноситимуться інакше і користі від науки буде набагато більше, а науковців стане набагато менше. От ми й наочно побачимо якість наукових досліджень.


Картина Мікеланджело Мерізі 

По-різному приходять люди до науки. Для одних — це родинна справа, для других — справа принципу, ще когось привели в науку талановиті педагоги, інших приводить цікавість. Є й такі, що й не думали ставати науковцями, але прагнення зробити свою справу якнайкраще привело їх до серйозних наукових досліджень, справжніх відкриттів.
Мабуть не так вже й важливо як саме людина прийшла в науку, важливо як вона ставиться до своєї справи і що робить, які нові ідеї підуть в світ завдяки їй.

Тож радісно бачити непідробний інтерес в очах студентів до роботи науковців, можливо вони стануть справжніми вченими, гідно нестимуть звання Науковця. І добре, якщо початком цього нелегкого, але радісного і цікавого шляху в науку стануть спільні круглі столи з науковцями.

http://zik.ua/ua/photoreport/2012/09/26/370539

І, напевно, науковець — це не професія, а стан душі, невпинний інтерес до всього нового, бажання вчитися все життя, непереборне прагнення до самовдосконалення, безупинний пошук…
Не згодні? Спробуйте хоч трішечки побути науковцем, адже це може кожний: треба лише захотіти і не вагатися!Успіхів! Віри в ДИВО!



науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко