понеділок, 27 квітня 2015 р.

Екологічна веселка «Яскравий світ навколо»

Мій спонтанний досвід роботи з першокласниками


Перевіряти правильність обраного наукового напряму досліджень та методичних розробок краще власними силами: не буде нарікань, що не так сказали, не так зрозуміли, тому й не так діяли і не такий, як я сподівалась, отримали результат… Завжди краще особисто спілкувати з практиками, говорити з педагогами та науковцями «від першої особи», доносити до них своє, авторське, бачення. Тому й проводжу семінари, веду авторський блог, групи «Джміль — живопис, музика, література дітям» у Google+ та FaceBook, спілкуюсь з практиками, виступаю на різних заходах, пишу статті у педагогічні видання.

Все нібито добре, але з дітьми не працюю особисто і бачу втілення своїх задумів у роботі педагогів. З одного боку, вважаю, що технологія «Логіки світу» має втілюватися не автором, бо автор завжди на «5+» втілить свої задумки, а от чи зможуть це зробити інші — велике питання… Тому співпрацю з практиками дуже ціную, поважаю роботу кожного, хто взявся втілювати мої задумки. А з іншого боку, іноді хочеться спробувати самій. Тоді й не буде розмов, що придумала, а як працювати з дітьми, як втілити всі нестандартні ідеї, як педагогу імпровізувати…

Нагода особисто попрацювати з дітьми випадає не часто (та й часу майже немає на таку роботу), тому й особливо ціную такі миті. Сьогодні хочу розповісти про цікавий захід присвячений Дню Землі — екологічна веселка «Яскравий світ навколо», що відбувся у Бібліотеці для дітей імені П. Усенка Дніпровського району м. Києва 22 квітня 2015 року.




Я і Віра Миколаївна Любарова, викладач Київського Університету імені Бориса Грінченка, працювали з учнями 1-го класу СЗШ І–ІІІ ст. № 81.




Віра Миколаївна організувала справжню екологічну лабораторію «Цікаве і творче про екологію», а я користуючись електронними додатками до журналу «Джміль» провела інтелектуальну гру «Мости для тварин» (за матеріалами груп Google+, FaceBook). Ми поговорили з першокласниками навіщо потрібні мости, що вони з’єднують, якими і чому мають бути… А потім я провела бесіду за картиною Гелени Павленко «Сімейка фіалок»: діти мали можливість відчути радісний, світлий настрій цієї весняної картини, порівняти намальоване з тим, що вони бачили навколо, зрозуміли, чому фіалочки ростуть саме так — галявинками.




А далі дітей об’єднали у групи і кожний — я, Віра Миколаївна, бібліотекар, класний керівник першокласників — працювали з дітками окремо. Завдання одне — створити (придумати і намалювати) екологічну казку для дітей, а от шляхи, акценти і нюанси у кожного були різними. Далі розповідатиму про те, як працювала моя група.

Моєю метою було створення казки про природу групою дітей з моєю допомогою (діти малюватимуть казку самостійно, я лише допомагатиму порадами, ідею казки діти також мають придумати самі).
Знаю, що нелегко зібрати незнайомих дітей і створити з ними колективну роботу, але дуже хотілося спробувати «вийде — не вийде і що саме вийде», а головне наскільки важкою для педагога виявиться така форма роботи. Адже завчасно не підготуєшся: тільки початок вибудувати можна і придумати свою версію казки, щоб у разі ступора у дітей допомогти їм. Виходить суцільна педагогічна імпровізація.
До останнього не розуміла, якою буде наша казка: дітей я зовсім не знала, тому й передбачити напрям їхніх міркувань не могла. Придумала тільки початок бесіди з дітьми (як підвести їх до казки) і приз (якщо казка буде цікавою, розповім про неї в Інтернеті на своєму блозі, запропоную розповісти казку дошкільняткам «Уявіть, як приємно і цікаво малятам буде слухати нашу казку»).
Отже, починаємо бесіду. У дужках публікую відповіді дітей та свої коментарі.
Налаштовую дітей на роботу в групі: казку створювати дуже важко, а часу не так вже й багато. Тож одному справитися з таким важким завданням складно, а от разом ми все зможемо, тільки працювати треба разом, дружно. Кожний робитиме те, що у нього краще виходить.
— Як ви думаєте, якою має бути казка? Яка казка подобається дітям? (Всі одразу сказали, що казка має бути цікавою, веселою, з добрими і злими персонажами, добрий персонаж обов’язково має перемогти. Вже потім з’явилися відповіді, що казка має бути доброю, ніжною, красивою, довгою, обов’язково з пригодами…)
— Якими мають бути казкові персонажі? (Цікавими, несподіваними, винахідливими, геройськими, сміливими…)
— Сьогодні ми складаємо екологічну казку. Про що вона має бути? (Про дерева, кущі, травку, тварин, рослин, хмаринки, дощик…)
— Хто буде головним персонажем нашої казки? (На такі форми роботи часу відводиться не так вже й багато (у мене було 30 хвилин, це і так багато враховуючи попередню роботу з усім класом), тому своєю задачею на цьому етапі вважала, домовитися про таких персонажів, яких неважко намалювати швидко (адже діти малюватимуть самі) і щоб вони симпатичними були. Діти спочатку без особливих міркувань пропонували героїв відомих казок — Кощія Безсмертного, Бабу Ягу… Тому акцент поставила на тому, що у нас своя неповторна казка, тож і персонажі мають бути не такими, як у знайомих казках. Після міркувань одна дівчинка тихенько запропонувала «Нехай буде квіточка». Таким чином квіточка стала головним персонажем нашої казки (до речі, і мені такий персонаж подобається).)
А от тепер пішла справжня імпровізація!
— Яку квіточку ви уявляєте? (Красиву, з різнобарвними пелюсточками, беззахисну, тендітну, ніжну… Я допомогла доповнити дітям їхній перелік.)
— А де вона росте? (На галявині.)
— З ким вона дружить? Хто росте рядом? Про що вона може розмовляти з друзями? (Тут дітки називали і дерева, і кущі, і травичку, і жучків, павучків, і котика, пташку… Рослини ростуть на одному місці, тому всі лісові новини їм розповідають тварини.)





Тепер вже час починати малювати: той, хто назвав персонажа йшов його ж і малювати (я саме так розподіляла роботу). Обраних персонажів неважко малювати, тому проблем не виникло. Якщо під час малювання діти щось хотіли додати, то радились зі мною (спочатку звертались до мене, а я вже розповіла, що казка спільна, тому й радитися треба зі всіма) та з іншими дітьми. Так на білому ватмані з’явилося усміхнене сонечко, травичка, квіточки-подружки, хмаринки, дерева, тваринки… Дітки вправно малювали, я лише запропонувала їм домалювати личка у хмаринок: вони дивляться на нас і усміхаються, з сонечком перемовляються.
Усе добре: малюнок виходив прекрасним, добрим, а от казочки ще не було. Коли діти вже намалювалися (пройшов перший запал), розглядаючи малюнок ми знов повернулися до сюжету казки.




— Що могло статися з квіточкам на лісовій галявинці (адже в казці завжди є пригода)? (Одразу діти запропонували жахливі катаклізми — буревій, пожежу, паводок — тут я зрозуміла, що казка затягнеться надовго, і запропонувала простішу ситуацію — довго не було дощику.)
— Що сталося з квіточками? Чому?
— Чи тільки квіточкам скрутно? (Й іншим лісовим мешканцям скрутно, але квіточки та травичка самі ранимі.)
— Чому таке лихо сталося на галявинці? (Хмаринки забули про свої обов’язки, тому довго дощу не було.)
— Що треба зробити, щоб врятувати квіточки? (Полити їх.)
— Але чи зможемо ми полити всі квіточки (треба ж рятувати всі рослини в лісі)? (Ні.)
— Що ж допоможе врятувати рослини? (Дощик.)
— Що треба зробити, щоб пішов дощик? (Нагадати про дощик хмаринкам.)
— Як? (Полетіти до них і розповісти про лихо на галявині.)
— Як полетіти? (Метелики і комашки зможуть полетіти, їм допомагатимуть собачка та котик на літаку. Коли діти вже малювали з’явилися й інші персонажі.)
— Але ж швидко тварини не долетять до хмаринок. Як можна допомогти квіточкам дочекатися дощику? (Прийде дівчинка і поллє їх.) А ще? Рослинка рослинці може якось допомогти? (Дерева можуть прикрити квіточки своїми вітами, лопух листячком своїм прикрив, кущики створили тінь гілочками та листочками…)
От тепер нібито все обговорили, сюжет склався. Варто розповісти казку. Ми всі разом розповідаємо казку перший раз: за мною — художнє оформлення думок дітей, діти доповнюють там, де я припиняю розповідати. Свою задачу на цьому етапі бачу в тому, щоб показати дітям, яку цікаву і добру казку вони створили, а тому казка має зазвучати, думки оформитись і бути «як у книжці». Тут потрібна фантазія педагога і його хист цікаво розповідати. (В кінці розповіді я наведу приклад, як ми з дітьми розповідали казочку.)
От тут молодці дітки, додали прекрасну кінцівку.
— Сонечко зраділо, усміхається всім. І на небі з’явилась чарівна веселка.
Повторюємо кольори веселки, щоб не заплутатися, коли малювати будемо, але дітки втрьох намалювали свою чарівну веселку з іншими кольорами.
Розподіляю хто і що малює: дотримуюся принципу — придумав, тож і малюй. А от якщо той, хто придумав, намалювати не може (або не вміє, тому й не хоче), тоді малює той, хто бажає. Всі дітки із задоволенням малювали рясний веселий дощик.





Роботу завершуємо милуванням нашою роботою, подяками за допомогу один одному та репетицією: адже треба розповісти казку всьому класу.




Наша казка про квіточку

На казковій галявині жила-була квіточка. Якою вона була? Красивою, з різнобарвними пелюсточками, ніжною, тендітною. Разом з нею на галявині росли її подружки — квіточки. Вона дружила з ними, а також з … жучками, метеликами, деревами, іншими рослинками… Квіточка з подружками чудово прикрашали галявинку, звеселяли всіх мешканців казкового лісу. Всі любили квіточку, бо вона була доброю і ніжною, у неї завжди знаходилося ласкаве слово для кожного мешканця лісу.
І от на галявині сталося лихо давно не було дощику, тому квіточки зав’яли. Вони похнюпили голівки і більше не чутно було їхнього веселого гомону. Сумно стало на галявині. Як врятувати квіточки? Прийшла дівчинка з поливальницею, водичкою полила квіточки і вони повеселіли. А щоб водичка біля коріння квіточок зберігалася довше і квіточки не в’яли, дерева гілочками з листочками прикрили квіточки, створили затінок, а більші рослинки прикрили квіточки своїми листочками.
Тим часом хмаринок просити рослинки дощиком полити полетіли метелики і комашки, киця і собачка на літаку... Тварини розбудили хмаринок, і землю полив теплий рясний дощик. Зраділи рослинки, подякували своїм друзям.
На небі усміхається сонечко і хмаринки. Сонечко все бачить і радіє, що мешканці галявини такі дружні, допомагають одне одному. Коли дощик закінчився сонечко на радість всім створило чарівну веселку: це воно так дякувало всім рятувальникам рослинок.
Подякуємо один одному за казочку! Дякую всім маленьким казкарикам!

Моя група з гордістю показувала свою роботу. Приємно, що й іншим діткам наша робота сподобалась. Але, на жаль, дітки з моєї групи не похвалили роботу інших. Це означає, що класному керівнику є над чим ретельно працювати…




Власний досвід — безцінний, але як важко його здобувати! Підсумовую: довела сама собі, що можу, іншим — що це можна робити, що дітям цікаво, що це дуже потрібна форма роботи. Результатами повністю задоволена! Дякую першокласникам за співпрацю!
Звичайно, зараз після ретельного продумування, розумію, як можна було ще краще зробити… Але весь сенс в тому, що тоді була імпровізація, а ці думки після продумування: це вже мій досвід надалі (вклала його також і у цю статтю). Але щоразу все по-новому і повторити тут нічого неможливо... В цьому і родзинка такої роботи для педагога! Користуйтеся досвідом інших, пробуйте, набувайте свого досвіду!
Хтось почитає казку і скаже «Звичайна казка, із звичайними подіями, не зовсім й казковими». На це відповім, що головне у цій діяльності — процес, зацікавленість дітей процесом, їхнє задоволення і гордість від створеного, бажання бути казкарями надалі, досвід колективної роботи… Під час створення казки ми закріпили знання з природознавства (навіщо рослинам вода, як зменшити випаровування води, навіщо потрібна тінь…) і використали їх на практиці у казково-реальній ситуації. А це вже, погодьтеся, немало.

Зараз прошу Вашої допомоги: допоможіть, будь ласка, виконати другу мою обіцянку першокласникам — розкажіть казку дошкільняткам, покажіть наш малюнок, а якщо ще й коментар напишете буду дуже вдячна. Такі обіцянки я завжди виконую :))

Дякую за допомогу!


науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко