субота, 28 грудня 2013 р.

Пташиний театр (друга дія)

Переполох


Увертюру та першу дію пташиного театру ви можете прочитати тут




Синиччине соло

Якось ми вчасно не насипали крихт у годівничку і синичкам не було чим поснідати. Синичка-крихітка літала-літала… Все гадала, як дістати крихти, що залишилися у шпаринках годівнички. Раптом нахилилась сильніше, ніж зазвичай, і впала прямісінько у годівничку. Злякалась, галасує, з переляку забула, у який бік летіти… Та якось вибралась звідти і стрімко вилетіла.
Ох! Нарешті переляк позаду. Тепер синички чекають доти, доки ми крихт не насиплемо. От такі вони розумниці!
А горобчики сидять на дереві, спостерігають і на вус собі мотають. Їсти ж хочеться, а все поруч. Тільки як їжу дістати?!



Із глядачів в артисти

Сидять горобчики на гілочках, заздрять синичкам, як ті їдять смачні крихти... Усі їх спроби марні: не можуть второпати, як сісти на край годівнички і крихти дістати. А як хочеться! То, може, у синичок повчитися? Але ж треба бути хоробрими і розумними: на чужих помилках треба вчитися. Ну, хто першим буде?
Дочекався горобчик, доки синички наїдяться і звільнять годівничку. Швидко з гілочки злетів і з третьої спроби спромігся залетіти в середину годівнички. Здорово! Скільки тут смакоти! Але ж їсти незручно. Та горобчик не розгубився і почав скидати великі крихти на підвіконня. Потім вилетів і їсти прилаштувався. Інші горобчики збагнули і теж так почали робити. Отже, хто не працює, той їсть! Сподіваюся, що і герою-горобчику щось перепало.




Індивідуаліст

Свято горобчиків тривало недовго, а ще одного героя так і не знайшлося поки-що. Так знову горобчики стали глядачами, заздрять чужому святу, крихти зі снігу за синичками підбирають. То невже ми такі незграбні?
Найнаполегливіші горобчики тренування не припинили. До годівнички підлітають, крилами завзято махають, а ближче підлетіти і сісти не можуть у годівничку, бояться. Але ж наполегливі тренування не минули марно! Зміг таки один із горобчиків на годівничці вмоститися і під заздрісні погляди друзів наїстися досхочу, а от про запас нічого не взяв друзям-горобчикам. Учіться самі!
І справді, найспритніші навчилися, але й від них іншим нічогісінько не перепало. Оце так індивідуалісти!




Несподіваний гість

Отакі дні у синичок-артисток. Крім гороб’ячих невмілих спроб, нічого цікавого не трапляється. Та якось завітав несподіваний гість: у червоній шапочці, наряджений у чорний кожушок, оздоблений яскравими білими плямами. Ну просто красень! Дятел сів на дерево точнісінько навпроти годівнички і нумо по стовбуру стукати — їжу шукати. А синички з горобчиками сидять тихенько на гілочках подалі, спостерігають. Звідки такий гість узявся? Чого від нього очікувати?
Недовго стрибав дятел по дереву. Мабуть, побачив, що синички без праці щось смачненьке їдять. А чому б йому не спробувати? Дятел плавно змахнув крилами і поважно підлетів до нашого вікна: сів на кватирку, зазирнув: «Хто тут живе? Чому я не знаю?». На крихти у годівниці навіть не подивився, а одразу захопив годівничку з маргарином. Ні, він не ображав синичок. Просто дятел більший за них: у нього великі червоні лапки, дзьоб, хвіст дістає аж до першого поверху пташиної їдальні. Біля нього нікому місця не вистачить. Їсть дятел, напевне, за десятьох синиць! Схопив великими лапами маргарин, смакує і синичкам нічого не залишить, мабуть.



Підійшли ми до вікна, постукали, дятел злякався і полетів геть. Такого стуку і синички на дереві злякалися і тільки за хвилин п’ять нарешті наважилися підлетіли до своєї годівнички: вони не звикли до таких несподіванок. Тільки-но троє синичок зручненько влаштувалися їсти, як дятел знову тут як тут: «Що ж це я такий великий, а злякався більше за маленьких синичок. Нічого страшного немає!». Вигнав синичок з годівниці, всівся і нумо маргарином ласувати! От тепер вже ніякий наш стук його не злякає! З’їв весь маргарин, подивився, чи є ще щось смачненьке. Нічого не знайшов і полетів собі геть.
Довелося синичкам чекати, доки ми знову маргарин купимо і в годівницю покладемо. От такий гість-загарбник! Тож недарма кажуть: незваний гість гірший від татарина…
Мабуть, не сподобалася дятлу така зустріч, прилітав він іще кілька разів, але їв уже скромніше.



Багато галасу на порожньому місці

Синички — мирні пташки. Якщо раптом і виникали між ними непорозуміння, все вирішували мирно. Але якось непорозуміння і справді спричинило великий галас. Чи велика синичка спала погано, чи встала не з тієї ноги, але чомусь цього ранку вона вирішила, що їсти буде окремо. Сіла посередині і нумо вибирати найсмачніші крихти (хоча які ж вони смачніші — весь маргарин з однієї ж пачки)!
Інші синички теж їсти хочуть, підлетіли і прилаштувалися хто знизу, хто збоку. Але велика синичка почала галасувати, хвіст у неї став широкий, як у павліна, крилами закрила всю годівничку: «Це все моє! Нікому нічого не дам!».
Та маленьких синичок не злякати: «Як це так — сидить, всю їжу закрила, ні з ким ділитися не хоче. Адже досі всім вистачало!». Настовбурчилися маленькі синички, стали круглі, як кульки, хвостики і крила розчепірили і собі почали кричати — пробувати велику синицю нагнати, дзьобають її, щипають… Нас багато, а ти одна! Нічого все собі загарбувати! А велика синиця пробує їжу захистити, та де там — синичок багато, зусібіч її обступили, як же їх здолаєш! Гордість втекти синиці-загарбниці не дає! Нарешті маленькі синички змусили посунутися нахабу… і велика синичка зрозуміла, що жити треба дружно. Синички пір’ячко пригладили і стали разом снідати як зазвичай.
Тож і у пташок більшість перемагає меншість!




Горобці-розбійники

У годівничці завжди було щось смачненьке. Це магнітом притягувало горобців. Вони вчилися брати крихти і кидати на підвіконня. У них це виходило дедалі краще.
Утім, не у всіх звичайно і не завжди з першого разу... Бувало, підлетить горобчик до годівнички, «зависає» поруч, а сісти ніяк не може. Доводиться робити вимушену посадку на підвіконня, відпочивати і знову штурмувати годівничку.
Якщо на вулиці холодно, зграйка горобчиків збереться біля годівнички: навколо неї все підбирають і з годівнички крихтами пригощаються. Синички за ними не завжди встигають.
Тож тепер щоранку змагання: хто раніше до годівнички встигне, тому й найкращі крихти перепадуть.




Справді, наше життя — гра!

От такий «театр» пташки можуть влаштувати і біля вашого вікна. І для цього не треба докладати багато зусиль. Усе залежить від вас: просто влаштуйте пташину їдальню. Щоранку насипайте туди крихт, можна й шматочок сала… і можете спостерігати за пташками… Ще вам треба бути терплячими, винахідливими, уважними, і ви побачите небачене, почуєте нечуване. Повірте, жодна цікава яскрава подія не залишиться непоміченою, природа поступово розкриватиме вам свої секрети, навіть у великому місті...

Буду рада, якщо ви поділитеся з іншими читачами враженнями від цікавих зустрічей із, здавалося б, давніми знайомими, про яких усім давно все відомо. А можливо, до вас завітають і неочікувані гості? Чекаю ваших розповідей.

Дивовижних зустрічей!




Наступну дію пташиного театру читайте тут!


У статті використано фотографії автора блогу.

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко