понеділок, 30 грудня 2013 р.

З Новим роком!

Щиро вітаю всіх читачів із Новим роком!
Нехай він принесе багато приємних несподіванок, зустрічей, ідей, надій. Бажаю, щоб Ваші мрії у Новому році стали реальністю й з’явилися нові.




Не бійтеся мріяти, адже навіть Ваші найсміливіші мрії здійсняться, якщо докласти до цього зусиль своєї душі, своїх дій, своїх думок… Бажаю Вам сміливих, неочікуваних, яскравих мрій!
Нових ідей, нових планів, нових звершень у Новому році! Творчості, натхнення, сил і терпіння для втілення Ваших мрій!

Під ялинкою я поклала подарунки для Вас. Підготувати їх допомогли мені Дід Мороз та пташки.

Дід Мороз намалював чудові візерунки, які можна довго розглядати і знаходити… Що саме? Про це Ви дізнається під час подорожі країною друдлів і завантаживши презентацію за посиланням
Подорож до країни друдлів, або Де ховаються друдли?

Пташиний театр на підвіконні: невигадані історії про синичок-сестричок і братиків-горобчиків
Продовження історій читайте у наступному році.




Ці посилання — Ваш компас у Інтернеті: не заблукайте :)) Приємної подорожі!

Новорічні мультфільми











До зустрічі у Новому році! Щасти!

Завжди з Вами








Автор: Ірина Стеценко

субота, 28 грудня 2013 р.

Пташиний театр (друга дія)

Переполох


Увертюру та першу дію пташиного театру ви можете прочитати тут




Синиччине соло

Якось ми вчасно не насипали крихт у годівничку і синичкам не було чим поснідати. Синичка-крихітка літала-літала… Все гадала, як дістати крихти, що залишилися у шпаринках годівнички. Раптом нахилилась сильніше, ніж зазвичай, і впала прямісінько у годівничку. Злякалась, галасує, з переляку забула, у який бік летіти… Та якось вибралась звідти і стрімко вилетіла.
Ох! Нарешті переляк позаду. Тепер синички чекають доти, доки ми крихт не насиплемо. От такі вони розумниці!
А горобчики сидять на дереві, спостерігають і на вус собі мотають. Їсти ж хочеться, а все поруч. Тільки як їжу дістати?!



Із глядачів в артисти

Сидять горобчики на гілочках, заздрять синичкам, як ті їдять смачні крихти... Усі їх спроби марні: не можуть второпати, як сісти на край годівнички і крихти дістати. А як хочеться! То, може, у синичок повчитися? Але ж треба бути хоробрими і розумними: на чужих помилках треба вчитися. Ну, хто першим буде?
Дочекався горобчик, доки синички наїдяться і звільнять годівничку. Швидко з гілочки злетів і з третьої спроби спромігся залетіти в середину годівнички. Здорово! Скільки тут смакоти! Але ж їсти незручно. Та горобчик не розгубився і почав скидати великі крихти на підвіконня. Потім вилетів і їсти прилаштувався. Інші горобчики збагнули і теж так почали робити. Отже, хто не працює, той їсть! Сподіваюся, що і герою-горобчику щось перепало.




Індивідуаліст

Свято горобчиків тривало недовго, а ще одного героя так і не знайшлося поки-що. Так знову горобчики стали глядачами, заздрять чужому святу, крихти зі снігу за синичками підбирають. То невже ми такі незграбні?
Найнаполегливіші горобчики тренування не припинили. До годівнички підлітають, крилами завзято махають, а ближче підлетіти і сісти не можуть у годівничку, бояться. Але ж наполегливі тренування не минули марно! Зміг таки один із горобчиків на годівничці вмоститися і під заздрісні погляди друзів наїстися досхочу, а от про запас нічого не взяв друзям-горобчикам. Учіться самі!
І справді, найспритніші навчилися, але й від них іншим нічогісінько не перепало. Оце так індивідуалісти!




Несподіваний гість

Отакі дні у синичок-артисток. Крім гороб’ячих невмілих спроб, нічого цікавого не трапляється. Та якось завітав несподіваний гість: у червоній шапочці, наряджений у чорний кожушок, оздоблений яскравими білими плямами. Ну просто красень! Дятел сів на дерево точнісінько навпроти годівнички і нумо по стовбуру стукати — їжу шукати. А синички з горобчиками сидять тихенько на гілочках подалі, спостерігають. Звідки такий гість узявся? Чого від нього очікувати?
Недовго стрибав дятел по дереву. Мабуть, побачив, що синички без праці щось смачненьке їдять. А чому б йому не спробувати? Дятел плавно змахнув крилами і поважно підлетів до нашого вікна: сів на кватирку, зазирнув: «Хто тут живе? Чому я не знаю?». На крихти у годівниці навіть не подивився, а одразу захопив годівничку з маргарином. Ні, він не ображав синичок. Просто дятел більший за них: у нього великі червоні лапки, дзьоб, хвіст дістає аж до першого поверху пташиної їдальні. Біля нього нікому місця не вистачить. Їсть дятел, напевне, за десятьох синиць! Схопив великими лапами маргарин, смакує і синичкам нічого не залишить, мабуть.



Підійшли ми до вікна, постукали, дятел злякався і полетів геть. Такого стуку і синички на дереві злякалися і тільки за хвилин п’ять нарешті наважилися підлетіли до своєї годівнички: вони не звикли до таких несподіванок. Тільки-но троє синичок зручненько влаштувалися їсти, як дятел знову тут як тут: «Що ж це я такий великий, а злякався більше за маленьких синичок. Нічого страшного немає!». Вигнав синичок з годівниці, всівся і нумо маргарином ласувати! От тепер вже ніякий наш стук його не злякає! З’їв весь маргарин, подивився, чи є ще щось смачненьке. Нічого не знайшов і полетів собі геть.
Довелося синичкам чекати, доки ми знову маргарин купимо і в годівницю покладемо. От такий гість-загарбник! Тож недарма кажуть: незваний гість гірший від татарина…
Мабуть, не сподобалася дятлу така зустріч, прилітав він іще кілька разів, але їв уже скромніше.



Багато галасу на порожньому місці

Синички — мирні пташки. Якщо раптом і виникали між ними непорозуміння, все вирішували мирно. Але якось непорозуміння і справді спричинило великий галас. Чи велика синичка спала погано, чи встала не з тієї ноги, але чомусь цього ранку вона вирішила, що їсти буде окремо. Сіла посередині і нумо вибирати найсмачніші крихти (хоча які ж вони смачніші — весь маргарин з однієї ж пачки)!
Інші синички теж їсти хочуть, підлетіли і прилаштувалися хто знизу, хто збоку. Але велика синичка почала галасувати, хвіст у неї став широкий, як у павліна, крилами закрила всю годівничку: «Це все моє! Нікому нічого не дам!».
Та маленьких синичок не злякати: «Як це так — сидить, всю їжу закрила, ні з ким ділитися не хоче. Адже досі всім вистачало!». Настовбурчилися маленькі синички, стали круглі, як кульки, хвостики і крила розчепірили і собі почали кричати — пробувати велику синицю нагнати, дзьобають її, щипають… Нас багато, а ти одна! Нічого все собі загарбувати! А велика синиця пробує їжу захистити, та де там — синичок багато, зусібіч її обступили, як же їх здолаєш! Гордість втекти синиці-загарбниці не дає! Нарешті маленькі синички змусили посунутися нахабу… і велика синичка зрозуміла, що жити треба дружно. Синички пір’ячко пригладили і стали разом снідати як зазвичай.
Тож і у пташок більшість перемагає меншість!




Горобці-розбійники

У годівничці завжди було щось смачненьке. Це магнітом притягувало горобців. Вони вчилися брати крихти і кидати на підвіконня. У них це виходило дедалі краще.
Утім, не у всіх звичайно і не завжди з першого разу... Бувало, підлетить горобчик до годівнички, «зависає» поруч, а сісти ніяк не може. Доводиться робити вимушену посадку на підвіконня, відпочивати і знову штурмувати годівничку.
Якщо на вулиці холодно, зграйка горобчиків збереться біля годівнички: навколо неї все підбирають і з годівнички крихтами пригощаються. Синички за ними не завжди встигають.
Тож тепер щоранку змагання: хто раніше до годівнички встигне, тому й найкращі крихти перепадуть.




Справді, наше життя — гра!

От такий «театр» пташки можуть влаштувати і біля вашого вікна. І для цього не треба докладати багато зусиль. Усе залежить від вас: просто влаштуйте пташину їдальню. Щоранку насипайте туди крихт, можна й шматочок сала… і можете спостерігати за пташками… Ще вам треба бути терплячими, винахідливими, уважними, і ви побачите небачене, почуєте нечуване. Повірте, жодна цікава яскрава подія не залишиться непоміченою, природа поступово розкриватиме вам свої секрети, навіть у великому місті...

Буду рада, якщо ви поділитеся з іншими читачами враженнями від цікавих зустрічей із, здавалося б, давніми знайомими, про яких усім давно все відомо. А можливо, до вас завітають і неочікувані гості? Чекаю ваших розповідей.

Дивовижних зустрічей!




Наступну дію пташиного театру читайте тут!


У статті використано фотографії автора блогу.

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко

середа, 25 грудня 2013 р.

Досвід маленького дива

Напрацювання колег


Приємно, коли мої розробки цікаві іншим, коли педагоги використовують мої напрацювання у своїй роботі, коли мої ідеї підхоплюють педагоги-практики, творчо опрацьовують, вкладають свою фантазію, інтелект, досвід…

Я щаслива людина, тому що таких випадків у моїй роботі трапляється чимало, а для мене, як автора і науковця, головне працювати так, щоб мій досвід, мої ідеї використовували практики не тому, що треба і хтось примусив, а тому, що ідеї близькі їм, вони бачать їх корисність і потрібність.

Сьогодні саме такий випадок: надаю слово Олені КОРОТИНСЬКІЙ, виконавчому директору Центру дошкільної освіти «Школа Майбутнього Першокласника» (shmp.at.ua), м. Київ. Вона розповідає про досвід використання задач технології «Логіки світу» у своїй роботі.


За звичаєм, перед початком перших занять на початку курсу навчання вчителі запрошують батьків та дітей на пробні заняття, на яких ознайомлюють з особливостями роботи навчальної групи та організаційних моментів у Центрі дошкільної освіти, правилами поводження. Нещодавно відкрилась нова група. Треба провести роботу над помилками, а помилки завжди одні й ті самі.
Обов’язково на таких зустрічах педагогам треба розповісти про книги, зошити, робоче приладдя майбутнього школяра. Кожного разу з кожною новою групою знайомство проходить хоч і по-різному, проте є якась усталена одноманітність, усе проходить якось однаково — вчитель знає як і що говорити, який малюнок на якій сторінці знаходиться, як реагувати, знає реакцію дітей і їхні можливі запитання… Так перша зустріч поступово зводиться до одноманітної роботи педагогів. Можна навіть сказати, що втрачається захопленість дійством і саме звання педагога. Вся зустріч перетворюється з казкової подорожі у Країну Знань до простої бесіди про охайність, чемність і толерантність.
Поки на дворі зима, а у душі передсвятковий настрій, керівництвом Центру було запропоновано педагогічному колективу трішечки урізноманітнити це перше знайомство.

Перш за все згадалися слова Ірини Стеценко, наукового співробітника Міжнародного науково-навчального центру ІТтаС НАН України та МОН України, автора технології «Логіки світу», редактора журналів «Дошкільне виховання», «Палітра педагога», «Джміль», «Учитель початкової школи», про її блог з новинками у навчанні.
Як для вчителя ресурс виявився досить цікавим, проте деякі матеріали з блогу не підійшли до вікових та організаційних особливостей нашого навчального закладу — в нас дітки ще малі як для інформатики, але вже завеликі для елементарних логічних ігор.
Проте те натхнення, яке було після перечитувань майже всієї інформації на блозі дали про себе знати: на заняттях з логіки використовуються малюнки, уривки текстів та музика з відео.
На фото фрагмент вступного заняття, бесіда про книгу і як з нею поводитися старанному учневі.




Дуже цікавим для поповнення педагогічного досвіду виявилась програма курсу розвивальної технології «Логіки світу» для дітей від 4 до 12 років. Тепер на деяких заняттях в Центрі дошкільної освіти «Школа Майбутнього Першокасника» використовуються фрагменти статей, матеріалів та надбань з блогу.
Переглядаючи блог знову і знову кожен раз шукаю матеріали, які можна так чи інакше використати в навчальному процесі: запропонувати вчителям для демонстрації, батькам для домашньої роботи з дітьми, для дітей під час відпочинку.
На фото фрагмент комплексного заняття — розповідаємо дітям про фрактали, разом з батьками робимо сніжинки, які схожі на них та прикрашаємо Центр.



Щиро дякую за співпрацю! Творчості, натхнення, невгамовної фантазії. Щасти у всіх Ваших справах!

З повагою, Ірина СТЕЦЕНКО


У статті використано фото Олени КОРОТИНСЬКОЇ, виконавчого директора Центру дошкільної освіти «Школа Майбутнього Першокласника» (shmp.at.ua), м. Київ.





Автор: Ірина Стеценко

пʼятниця, 20 грудня 2013 р.

Пташиний театр (увертюра та перша дія)

Пригоди синичок-сестричок і несподіваних гостей



Які чудові фільми про тварин показують по телевізору! Цікаво спостерігати те, що нам важко або навіть неможливо побачити на власні очі: стосунки між тваринами; як вони харчуються, виховують дитинчат, захищаються від хижаків; кумедні несподівані миті їхнього життя. Та чи насправді це нам недоступно?


Треба лише бажання, фантазія, трішки зусиль і… годівничка для пташок готова! «Ну й що тут незвичайного? Просто хорошу справу зробили — підгодували пташок взимку», — скаже дехто. Справді, слушна думка. Але у конструкторів їдальні для птахів є ще один цікавий привілей: у них завжди місце в першому ряду пташиного театру.

Сьогодні хочу поділитися з Вами спостереженнями за птахами минулої зими. Цьогоріч ми також повісили годівничку, тож пташиний театр відкрито…




Увертюра


Тільки почалися перші непевні осінні холоди в кінці жовтня, до кухонної кватирки підлетіла синичка. Сіла біля неї, поскакала по підвіконню туди-сюди, зазирнула у вікно, покрутила здивовано голівкою, ніби запитала: «Де ж годівнички? Чому смачненьким не пригощаєте? Забули?» І вимогливо постукала у вікно: «Не забудьте! Ми чекаємо!» І щодня більше синичок почало стрибати по гілочкам дерева навпроти вікна.
Здрастуйте, синички-сестрички! Незабаром їдальня відчиниться!



Прем’єра


Отже, цьогоріч, як і завжди, ми змайстрували двоповерхову їдальню для синичок (внизу — годівничка зі шматочками батону, вверху — сітка з маргарином) і повісили поряд із кватиркою кухонного вікна. День-два ніхто не наважувався пригоститися, але згодом синички осміліли і почали підлітати. Спочатку вони лякалися найменшого руху у вікні, швидко хапали щось і тікали на найближче дерево. Це дерево і стало для синичок пунктом спостереження. Збереться зграя птахів на гілочках і спостерігають: чи є щось у годівниці, чи нікого біля неї немає і чи ніхто з нас із вікна не виглядає. І якщо шлях вільний, найсміливіша (або найголодніша) пташка опиняється у їдальні: спочатку синички розпорошували лише маргарин, потім навчилися діставати крихти хліба. І так ми снідаємо і синички одна за одною снідають.
Розпробували наші гостинці, розібралися, як зручніше пригощатися, влаштували чергу і почалося… Одна пташка їсть маргарин, друга на гілочці готується, інші на гілочках вище сидять (їм ще довго черги своєї чекати). Раптом перша до нижнього поверху підлітає (виходить бутерброд — батон з маргарином — майже як у людей), друга швиденько до маргарину підлітає, вся черга на гілочках просувається. Перша схватила крихту батона — і на гілочку: тепер можна й поласувати (адже ніхто не заважатиме — всього ж достатньо) і снігом закусити (це у них виходить замість нашого чаю).



Коли проходила поруч із синичками на вулиці, здавалося, всі вони однакові. А спостерігаючи за ними, впевнилася, які всі різні на вигляд: є синички як кульки (такі круглі, навіть шиї не видно, тільки ніжки стирчать), є великі поважні птахи (інші їм завжди місцем поступаються), прилітають і кілька маленьких синичок (напевне, це підлітки, вони довго затримуються біля годівнички, ніяк наїстися не можуть), а от і синичка-красуня, як балеринка — струнка, хвостик красиво вигнутий, довгі ніжки, на голівці пір’ячко переливається, а от ще одна величезна, але на кульку не схожа.
Спочатку кожна синичка їла окремо, і навіть маленькі синички нікого поруч із собою не пропускали, потім зрештою зрозуміли, що місця достатньо, і почали з усіх боків чіплятися за сітку і їсти навіть втрьох одночасно. Вони стали спокійніше ставитися до нас і лише різкі рухи біля самого вікна їх лякали…



Знайомимося ближче


Та трапляються у синичок і «накладки»: усі місця зайняті, а ще одна синичка вже до годівнички підлітає. Сісти їй немає куди, а повертатися на гілочку не хоче: швидко-швидко, як колібрі, махає крильцями і висить у повітрі, черги чекає, а на підвіконня сісти чомусь не хоче (мабуть, спочатку головне — їжа, а вже потім — насолоду діставати).
Тепер їдять наші синички неспішно й у віконечко на нас поглядають: як ми там живемо, що і як робимо, що цікавого є в наших оселях. «Та все це краще видно, якщо зазирнути прямо у кватирку!» — збагнули синички і почали сідати на дерев’яні деталі вікна і зазирати. Якось, коли кватирка була відчинена, вони так зацікавилися, що мало в кімнату не влетіли.
Вранці прокидаємося і чуємо: «Тук-тук, тук-тук-тук!» — це синички перевіряють, чи прокинулися ми, чи не забудемо вчасно їжу для них приготувати. Вони ж рано прокидаються і їсти хочуть: холодно на вулиці, а такі делікатеси не на кожному кроці трапляються.
Освоїлися синички. Вранці поважно підлітають до нашого віконечка, перевіряють, чи насипали ми крихти в нижню годівничку. Чи буде чим закусити? І на сіточку, де маргарин, сідають, зручне місце вибирають. Одні головою вниз їдять, інші збоку підлаштовуються, ще інші за мотузочку лапками чіпляються і знизу маргарин дзьобають. Усі собі місце знаходять!



Глядачі на вулиці


Отже, у синичок свято: коли хочеш — можна пригоститися справжніми делікатесами — тут тобі і перше, і друге, і подивитися є на що, та й себе показати можна (про всяк випадок — тут люди ж дивляться, усміхаються, фотографують — тож краще причепуритися). Якщо крихта впала, не біда: горобці чи ще хтось підберуть, не царська це справа їжу з доріжок піднімати.
Величезні ворони з нижніх гілок поглядають: мабуть, заздрять (як смачно!), але ж їм великим і незграбним не втриматися на годівничці, тож нехай позаздрять. Треба бути на сторожі, аби на гілках ворони смачних крихт не забрали — вони можуть!
А горобчики дивляться на синиччине свято і заздрять: «І нам хочеться! Ми ж трохи  схожі на синичок, і нам смачненького хочеться! Може спробувати?!».
Та не так це легко, як здається. Біля годівнички нелегко втриматися, а з підвіконня не дістати хлібних крихт. Горобчики і так і сяк пробували, та ніяк не виходить. Лише одна надія, що у синичок щось додолу впаде. Тож доводиться горобчикам поки-що глядачами бути.






Читайте далі про пригоди синичок-сестричок, горобчиків-забіяк та несподіваних гостей у пташиному театрі.


науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років





Автор: Ірина Стеценко

пʼятниця, 13 грудня 2013 р.

Дослідження по-дорослому (продовження)


Сходинки маленького дослідника: як намалювати об’ємну фігуру


Початок статті про дослідження читайте за посиланням

Діти ознайомлюються з навколишнім світом. У кожному предметі вони знаходять щось цікаве, роблять маленькі відкриття. Уважно подивіться разом з дітьми навколо. Які предмети вас оточують? Що цікавого ви побачили?
Спочатку під час роботи із задачами технології «Логіки світу» діти закріплювали знання про двовимірні (площинні) геометричні фігури — круг, квадрат, прямокутник і трикутник. Навколо вони знаходили багато предметів, що нагадували їх. Але нас оточують і тривимірні (об’ємні) предмети, і навіть в дитячому садочку можна перейти до їх поглибленого вивчення (звичайно, це можна робити, якщо діти твердо знають згадані вище площинні геометричні фігури).
Завдання про об’ємні предмети досить важкі, під час їх рішення діти часто потрапляють у несподівані ситуації. Розглянемо одну з таких ситуацій.


Задача 9


Площинні предмети малювати дуже просто: можна намалювати контур предмета олівцем на папері, а можна покласти предмет на папір і обвести його олівцем. На малюнку збережеться форма предмета, а якщо ми вдало розфарбуємо малюнок, намальований предмет стане точно таким, як і оригінал.
А от як малювати об’ємні предмети? Добре це вміють робити тільки художники. Дітям малювати об’ємні предмети дуже складно. А от якщо все-таки спробувати? Який малюнок об’ємної фігури дасть повну інформацію про її форму? Для чого потрібно малювати саме три проекції (вигляд зверху, спереду і збоку) об’ємного предмета? З одного боку, чим проекцій буде більше, тим краще. А з другого, навіщо ж малювати зайве.








Таким чином, мета наступного дослідження — визначити, як найпростіше і якомога точніше можна зображувати об’ємні фігури. Важко намалювати весь об’ємний предмет одразу, тому ми домовилися малювати по черзі їх окремі зображення — види з різних боків. Види з яких саме боків необхідно малювати? Скільки проекцій потрібно намалювати, щоб правильно уявити форму об’ємного предмета? Під час дослідження нам потрібно дати відповіді на ці запитання.
Спочатку спробуємо намалювати тільки одну проекцію об’ємного предмета — вигляд зверху, а потім — побудуємо цю фігуру з кубиків.



У дітей ще немає досвіду малювання і конструювання об’ємних фігур, тому допоможемо їм розібратися, як саме треба їх роздивлятись і будувати.
Візьмемо кубик і покладемо його на стіл (стіл треба вибрати не дуже високим, щоб діти могли краще роздивитись кубик зверху, можна навіть покласти кубик на підлогу). Зверху ми зовсім не бачимо бокові грані кубика, видно тільки верхню грань — квадрат. Так само на малюнку вигляду зверху ми бачимо чотири квадрата — чотири верхні грані чотирьох кубиків. Але якщо ми поставимо кубик на кубик, то зверху побудована фігура виглядатиме так само, як на малюнку. Так скільки рядів кубиків? Можна поставити один над одним два, три, чотири і більше рядів кубиків. Незалежно від їх кількості вигляд зверху побудованої фігури буде однаковим. Про це свідчить й експеримент. Отже перша гіпотеза неправильна.
Ми не можемо однозначно побудувати об’ємні предмети за одною проекцією: не вистачає інформації про його вигляд спереду. Здається, можна цілком визначити форму предмета за двома проекціями — виглядом спереду і зверху. Щоб побачити вигляд предмета спереду, необхідно поставити його на стіл і присісти так, щоб очі були на одному рівні з предметом. У такому положенні нам не видно верхніх і бокових граней кубиків, видно тільки їх грані спереду.








Дуже важливо привернути увагу дітей до зв’язку реального предмета і намальованих проекцій. Дві проекції — це вигляд фігури з різних боків. Кожному квадратику на проекції відповідає грань кубика об’ємної фігури. На малюнку вигляду зверху зображено тільки грані верхніх кубиків, нижніх кубиків ми не бачимо зверху зовсім — їх повністю закривають верхні кубики.




Отже, на основі досвіду конструювання певних об’ємних фігур ми зробили висновок, що форму об’ємних фігур можна правильно уявити за допомогою двох проекцій — вигляду спереду і зверху. Перевіримо висновок (другу гіпотезу), спробуємо побудувати іншу об’ємну фігуру за малюнками двох проекцій.




Але і за двома проекціями можна побудувати різні об’ємні фігури! З якого боку вони виглядають по-різному? Уважно разом з дітьми роздивіться об’ємні фігури з усіх боків. У них різний вигляд збоку. Виходить, для того щоб повністю уявити вигляд об’ємної фігури, потрібно додати ще одну її проекцію — вигляд збоку (третя гіпотеза).



Таким чином, правильно намалювати будь-яку об’ємну фігуру ми можемо за допомогою трьох її проекцій — вигляду спереду, зверху і збоку.
Можливо, потрібно більше проекцій? З яких боків ми ще не придивлялися до об’ємних фігур? Ми не розглядали фігуру знизу, ззаду і з іншого боку. Запропонуйте дітям намалювати вигляд фігур з цих боків, тобто висунути ще кілька гіпотез і одразу перевірити їх.
Поміркуйте разом з ними, які грані кубиків ми маємо побачити знизу, якщо фігуру підняти високо вгору? Діти одразу помічають, що знизу і зверху фігури виглядають однаково (адже зверху не видно, що один кубик стоїть зверху на іншому кубику). Так само діти обходять фігуру і дивляться на неї ззаду. Порівнявши намальовані проекції, діти впевнюються, що спереду і ззаду кожний предмет виглядає однаково.
Лише з боків (зліва і справа) фігура має дещо різний вигляд. Але поміркуємо: ми не побачили на цих проекціях нових деталей фігури. З обох боків видно майже одні й ті самі кубики, але повертаються вони до нас іншими гранями. Вигляд обох проекцій майже однаковий. Дивлячись на вигляд фігури зліва ми завжди можемо правильно намалювати її вигляд справа і навпаки. Ці види або будуть однаковими, або деякі деталі фігур розміщуватимуться з іншого боку. Тож немає потреби окремо малювати вигляд фігури справа і зліва. Цілком достатньо одної з цих проекцій (за правилами креслення ми малюємо вигляд зліва).
Таким чином, наша третя гіпотеза правильна, принаймні поки-що: нам не вдалося навести приклад жодної об’ємної фігури, яку б неможливо було правильно уявити за трьома її проекціями. Виходить, щоб правильно побудувати будь-яку об’ємну фігуру, потрібно знати, як вона виглядає спереду, зверху і збоку.

Забігаючи далеко вперед, розповім, що існують дуже складні деталі, які все-таки неможливо побудувати за трьома проекціями. Але вивчення цих випадків знаходиться далеко за межами технології «Логіки світу», їх вивчають лише на інженерних спеціальностях у ВНЗ.
Очевидно: кожне завдання про об’ємні фігури, особливо потребує експериментальної перевірки. Але це має бути саме перевірка (спочатку обов’язково має бути висунутою хоча б одна гіпотеза), інакше завдання втрачає свій зміст і його розв’язок перетворюється на звичайне експериментування без розмірковувань про зміст завдання.

У наступній статті ми продовжимо розмову про об’ємні фігури та їх проекції.


науковий співробітник 
Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем 
Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко