неділя, 28 квітня 2013 р.

Друзям


Лірична сторіночка


Хто такий друг? У кожного з нас знайдуться інші слова у відповідь… Але для кожного друг — дуже близька людина.

Дякую всім, хто зі мною і коли мені радісно, і коли — сумно, з ким можна поділитися перемогами і невдачами, злетами і падіннями, з ким завжди можна порадитися, хто розуміє без слів, хто рядом, коли особливо потрібно…

У цій добірочці мої улюблені пісні про друзів, написані різними людьми у різних життєвих обставинах. Тут звучать їхні роздуми, прагнення, життєвий досвід. Прислухаймося…


                                Песня о друге


Если друг оказался вдруг
И не друг, и не враг, а так,
Если сразу не разберёшь,
Плох он или хорош,
Парня в горы тяни, рискни,
Не бросай одного его.
Пусть он в связке в одной с тобой —
Там поймёшь, кто такой.

Если парень в горах «не ах»,
Если сразу раскис — и вниз,
Шаг ступил на ледник и сник,
Оступился — и в крик,
Значит, рядом с тобой — чужой,
Ты его не брани — гони.
Вверх таких не берут, и тут
Про таких не поют.


Если ж он не скулил, не ныл,
Пусть он хмур был и зол, но шёл,
А когда ты упал со скал,
Он стонал, но держал,
Если шёл он с тобой как в бой,
На вершине стоял хмельной, —
Значит, как на себя самого
Положись на него.
                         Владимир Высоцкий «Песня о друге» из кинофильма «Вертикаль», 1966

Завантажити пісню Володимира Висоцького можна тут — посилання 1, посилання 2, посилання 3

Переглянути відео (у фрагментах фільму «Вертикаль» звучить пісня у виконанні автора) з виконанням пісні Володимира Висоцького можна за посиланням




                               Верные друзья


Шел ли дальней стороною,
Плыл ли морем я,
Всюду были вы со мною,
Верные друзья.


И, бывало, в час тревоги,
В сумрачный денек
Освещал нам все дороги
Дружбы огонек.

И в разлуке и в печали
Были мы тверды.
Сколько раз мы выручали
Друга из беды.

Пусть проходит год за годом
Долгой чередой,
Наша дружба остается
Вечно молодой.

В каждом слове, в каждой песне
Дружбе верен ты.
С дружбой все яснее цели,
Ближе все мечты.

Старой дружбы, словно песни
Забывать нельзя.
И идут по жизни вместе
Верные друзья.
Стихи Михаила Матусовского, музыка Тихона Хренникова песня из кинофильма «Верные друзья»

Завантажити пісню можна тут — посилання 1, посилання 2, посилання 3
Переглянути відео з виконанням пісні можна за посиланнями:


                              Фрагмент фільму «Верные друзья»



                                   Виконавець — Муслім Магомаєв


                                  * * *

Друзей не выбирают наугад
Они приходят сами в ту минуту
Когда вам кажется : где рай — там ад
И нужно лишь довериться кому-то.

Друзья не исчезают насовсем
Они всегда останутся с тобою
А если грянет буря перемен
Поделятся всегда своей душою!
                  Ольга, http://www.nakladyvat.ru/b-page-cegbef.shtm


                             * * *

Если я заболею,
К врачам обращаться не стану,
Обращусь я к друзьям —
Не сочтите, что это в бреду:
Постелите мне степь,
Занавесьте мне окна туманом,
В изголовье поставьте
Упавшую с неба звезду!

Я шагал напролом,
Никогда я не слыл недотрогой.
Если ранят меня
В справедливых тяжелых боях,
Забинтуйте мне голову
Русской лесною дорогой
И укройте меня
Одеялом в осенних цветах.
                       Стихи Ярослава Смелякова, музыка Юрия Визбора, 1960

Завантажити пісню «Если я заболею…» можна за посиланням
Переглянути відео з виконанням пісні можна за наступними посиланнями




Відеокліп (виконавець — Юрій Візбор)


Відеокліп (виконавець — Юрій Шевчук)


Пісня звучить у виконанні Володимира Висоцького



Автор: Ірина Стеценко

субота, 27 квітня 2013 р.

Книга: вчора, сьогодні, завтра!?.


Роздуми про джерела інформації


Сьогодні існує багато різних джерел інформації: маленьких і великих, доступних всім і доступних лише вибраним, надійних і ненадійних, короткотривалих і довготривалих… І серед них книга займає особливе місце, адже мало хто не погодиться з тим, що це найзвичніше нам джерело інформації. Саме книзі часто ми довіряємо найбільше, посилаємося на неї у статтях і розмовах, прагнемо насамперед знайти саме книгу як джерело знань…


Згадаймо якими книги були (коротко про історію книги), якими є зараз, спробуймо зазирнути в майбутнє.

Перші книги були на глиняних дощечках і перевозити їх, мабуть, тільки возиками можна було. Навіть уявити важко як їх читали.


Потім з’явилися книги на папірусі й пергаменті. Сторінки таких книг були дуже довгими стрічками, тому читати і зберігати їх було незручно.



З появою паперу книга стала масовою та поступово набула звичного нам вигляду.





Зараз ми вже починаємо звикати до електронних книг та електронного паперу.



А якою книга стане у майбутньому ми поки що не можемо передбачити. Адже технології змінюються настільки стрімко, що часто навіть наші найфантастичніші припущення досить швидко стають реальністю.


Уявіть: у наш такий стрімкий і швидкоплинний час з’явилися виготовлені власноруч дивовижні арт-книги (їх ще називають книгою художника) — виглядають часом зовсім непередбачувано, дизайн досить чудернацький, а сторінки створюються з чого завгодно. Тож зовнішній вигляд арт-книги може цілком відповідати її змісту.

Олександра Федоришина                                                                                                                                                                  Невідомий автор

Арт-книгу можна розглядати з декількох ракурсів: як продукт видавничої діяльності, як мистецько-художній витвір і, врешті-решт, як новий засіб зберігання та передання інформації. Розгляньте з дітьми арт-книги, поміркуйте чим вони відрізняються від звичайних книг, як джерело інформації, створіть власні арт-книги.

Сподіваюсь Ви вже роздивилися стародавні та сучасні книги, встигли пофантазувати як у майбутньому вони можуть змінитися. Тож час зупинитися і поміркувати разом з дітьми. Як і завжди на заняттях за технологією «Логіки світу» я приготувала нестандартні запитання. Сподіваюсь, вони зацікавлять Вас.



  • Які переваги і недоліки у різних книг? (Розгляньте стародавні та сучасні книги.)
  • Які з книг можуть зберігати більше інформації? Чому Ви так вважаєте?
  • Якими можуть бути ілюстрації в різних книжках? І взагалі навіщо потрібні ілюстрації?
  • Яким може бути зміст арт-книг, представлених на сайтах (наприклад, розповідь про арт-книги Рути Коршунової, арт-книги Олександри Федорішиної)?
  • Спробуйте разом з дітьми створити власну арт-книгу. (Буду дуже вдячна, якщо дозволите мені побачити Ваші твори.)
  • Зазирніть у майбутнє: придумайте як зміниться книга, у якому вигляді у ній буде представлена інформація. Чим вона насамперед буде відрізнятися від сучасної?
  • Чи можна зробити книгу, у якій можна буде все зрозуміти, не вміючи читати? Як це зробити?
  • Як краще зберігати книги у майбутньому?
  • Великі книги неможливо прочитати за один раз, тому щоб запам’ятати місце, на якому закінчили читати, ми використовуємо закладки. Якими бувають закладки в книгах? Чи завжди вони зручні? Які у них є недоліки? Як змінити закладки, щоб усунути ці недоліки?
  • Які закладки будуть у книжках у майбутньому? Чим вони будуть кращими за сучасні?
  • Створіть з дітьми музей книги, напишіть про найоригінальніші книги розповідь.


Натхнення і творчості!

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко

пʼятниця, 26 квітня 2013 р.

Діти і комп’ютер (висновки і перспективи)


Роздуми і коментарі

Початок читайте тут

Протягом тижня ми з Вами ознайомлювалися з поглядами різних фахівців на одну й ту саму проблему, міркували, робили власні висновки, можливо, хтось, коригував свої дії. Сподіваюсь, статті були цікавими і корисними для Вас. 

А завершити цю серію мені хочеться власними міркуваннями і показати цікаві задачі, для розв’язку яких потрібно нестандартно міркувати, діяти розкуто, не боятися відійти від шаблонів. Власне саме такі задачі пропоную в технології «Логіки світу». Більше про них — у наступних публікаціях.


Ще раз нагадаю, що мета статті про дітей і комп’ютери не налякати і не примусити не підпускати дітей і близько до комп’ютера. Просто ми, дорослі, маємо обов’язково знати не тільки про переваги комп’ютера, а й про недоліки; бути відповідальними і обережними, адже діти — наше майбутнє.
Ми маємо пам’ятати, що вони мають свої права (але не завжди про це знають). Діти мають беззаперечне право на нормальне дитинство, відпочинок, здорове життя і сьогодні і у майбутньому, на нормальний розвиток. Вони мають право робити те, що їм цікаво і хочеться. Діти ще маленькі і не завжди можуть відстояти свої права. І тому про це маємо обов’язково дбати ми, дорослі.

Часто ми засмучуємося: дошкільнята та учні початкових класів  не можуть зробити чогось складного — швидко читати, акуратно і грамотно писати, набирати тексти за комп’ютером тощо. Але чомусь мало кого з батьків цікавить, що знання дітей надто поверхневі, діти перевантажені, не розуміють, що роблять і роблять те, що не відповідає їхньому віку.
Звичайно, кожен батько і мати хоче, щоб власна дитина багато чого вміла і знала. А чи хоче цього сама дитина? Коли їй знадобляться ці знання? Можливо, щось краще вивчити не сьогодні, а завтра або післязавтра. Можливо, зараз ми «забиваємо голову дітей» не дитячими проблемами, робимо їх передчасно дорослими, а тому не встигаємо дати щось важливе саме у цьому віці? А щось важливе ми можемо потім не наздогнати і загубити назавжди?
Дошкільнята та учні початкових класів не можуть зрозуміти, що вони роблять і навіщо їм це. І саме це шкодить більше, ніж наявність недоотриманих знань. Чому дорослі ніколи не хочуть робити того, чого не розуміють, а дітей примушують робити це? Спочатку дітям дійсно цікаво займатися чимось новим, дорослим. А що буде далі? Чи не завдамо ми їм непоправної шкоди? Цю шкоду видно не одразу, але ми маємо про неї пам’ятати. Діти про це подбати не можуть. Дбати про це — наш обов’язок.

Ми маємо пам’ятати: діти мають право на вибір і, хоч можливо він нам і не завжди подобається, поважати його, а у крайніх випадках дуже обережно спрямовувати дітей за допомогою рекомендацій у безпечний бік.


Чому нас не завжди хвилює неправильний розвиток особистості, мислення дитини? Адже без цього дитина, майбутній фахівець, не зможе доречно використати комп’ютер, використати отримані знання на добрі справи. Адже без цього комп’ютер буде не потрібним і може стати небезпечним!

Олександр Миколайович Поддьяков наголошує: «якщо не вживати спеціальних заходів, то, незважаючи на переваги віртуальної реальності, шкода від плутання у свідомості реального й ігрового планів поступово збільшуватиметься».
Адже одна з найважливіших тенденцій розвитку комп’ютерної віртуальної реальності полягає у наданні їй максимально правдоподібного вигляду відповідно до реального життя. Ідеалом у ряді випадків вважається така комп’ютерна імітація, яку навіть розробник не може відрізнити від оригінала. І тоді дійсно єдиним практичним критерієм розрізнення реального й ігрового планів можуть стати, за висновками психологів (зокрема О. М. Поддьякова), травми і смерть в результаті фатальної помилки.
Є такий чудовий афоризм: «Гра — це серйозно». І ми, дорослі, маємо про це пам’ятати.

Кожний крок у розвитку дитина має зробити у свій час. Випереджати час, звичайно на реальний термін, можна, якщо дитина фізично і морально готова до цього. Але обов’язково ми маємо враховувати її бажання, щоб не зробити невиправну помилку.


Комп’ютер прийде на заняття у свій час, а от до цього, на мій погляд, дуже важливо підготувати дітей до сприйняття нових знань, розвинути їхнє мислення, навчити самостійно і нестандартно міркувати. А все це можна успішно зробити і без комп’ютера.
На заняттях у звичайному класі можна навіть вивчати з дітьми теми, пов’язані з комп’ютером: будувати алгоритми, вивчати алгебру висловлювань, множини...
Дошкільнята та учні початкових класів навчаються орієнтуватися у безмежному інформаційному просторі: вчаться розбиратися яка саме інформація їм потрібна, швидко знаходити її, оцінювати наскільки вона достовірна, самостійно аналізують інформацію і використовують, в тому числі і для отримання нових знань.
Діти навчаються наводити власні приклади джерел інформації, розуміють навіщо вона існує, як допомагатиме вирішувати проблеми. Малюки оволодівають основами піктографічної «грамотності»вчаться придумувати і використовувати знаки і малюнки для занотовування власних думок.

Тому перед тим як увійти з дітьми в комп’ютерний клас краще ще раз зважити наскільки це вчасно, необхідно і доцільно робити саме зараз. Можливо, якщо немає якісних комп’ютерів, належного програмного забезпечення і фахівців, краще відкласти перший урок у комп’ютерному класі?


О. В. Запорожець висловлював таку думку: «Якщо дитину тягнути за вуха, виростуть вуха, а не дитина». Що занадто, то не здраво. Прислухаємося до народної мудрості і перед тим, як щось зробити зважимо всі «за» і «проти», поміркуймо, а чи буде це корисним для дитини.

Використано малюнки із джерел


Незвичайні задачі у звичайних малюнках













Ще про нестандартні задачі технології «Логіки світу» читайте у наступних статтях блогу.

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років

Автор: Ірина Стеценко

середа, 24 квітня 2013 р.

Діти і комп’ютер (продовження)


Погляд психолога


Початок читайте тут

Віртуальна реальність — нова реальність, що якось непомітно увірвалася в наше життя та у деяких випадках замінила реальну. Якщо брати до уваги технологічні процеси, які можна змоделювати, а потім експериментувати вже на моделях і переносити відпрацьовані технології на справжню реальність, то віртуальна реальність наш помічник. Адже технології розвиваються настільки стрімко, що буває нереальним, а часто й небезпечним, досліджувати реальний об’єкт.

http://www.molomo.ru/myth/psychologist.html

Але віртуальне спілкування та надмірна заглибленість у віртуальну реальність, можуть відсунути для людини на другий план справжню реальність, а це вже може призвести до жахливих наслідків.


Тож проаналізуємо деякі факти, що наводять психологи, і зробимо власні висновки.


Доктор психологічних наук Олександр Миколайович Поддьяков у своїй дисертації «Развитие исследовательской инициативности в детском возрасте» наводить негативні наслідки поплутання, не розрізнення умовного та реального плану в ігрових ситуаціях. Ця проблема особливо серйозно постає у комп’ютерних іграх. Олександр Миколайович навів кілька екстремальних випадків такого плутання.

Одного вечора програміст після багатогодинної напруженої праці з новою програмою повертався додому з офісу пішки. Стемніло. Біля перехрестя, він, не зупиняючись, почав переходити вулицю, хоч, як спеціально підкреслив у розмові, чітко бачив червоне світло на світлофорі й увімкнені фари машин, що рухалися. Тільки коли одна з машин різко, зупинилася перед ним, і водій голосно вилаяв його, програміст прийшов до тями і налякався.
За його словами, налякала не стільки можливість потрапити під машину, скільки думка, з якою він почав переходити вулицю: «Нічого страшного, у крайньому випадку перезавантажуся». (Програміст мав на увазі перезапуск програми: перезапустимо, все почнеться спочатку, будь-яку помилку можна буде виправити, якщо і цього разу не вийде, спробуємо ще раз.)

Аналогічний випадок, але не такий небезпечний, Олександр Миколайович наводить із статті ведучого рубрики про Інтернет В. Тучкова у газеті «Вечерняя Москва» 1999 року. Після довготривалої гри в комп’ютерному середовищі, яке імітує бойові дії, у вестибюлі реальної станції метро гравець «помітив мармурову панель, яка трохи відрізнялася від інших. У голові промайнула думка: Потрібно натиснути на клавішу проміжок, двері відчиняться, а там точно пара кулеметних стрічок захована».
Студент, слухач спецкурсу В. Тучкова, розповідав, що після аналогічної комп’ютерної гри він, потрапивши до коридору реального абсолютно мирного приміщення, миттєво «оцінив ситуацію»: потрібно стріляти у лівий прохід з автомата, якщо буде відповідь — кинути гранату, і вперед коридором.

А. Е. Войскуновський у статті «Групповая игровая деятельность в Интернете» (Психологический журнал. — 1999. — № 1. — С. 126—132.) наводить такі дані. Завдяки комп’ютеризації сучасного озброєння під час військових операцій стрільба по військовим об’єктам і живим людям уявляється військовими льотчиками і операторами ракетних установок «чимось подібним до заняття на тренажерах або участю у комп’ютерних іграх»: реальність смертей, страждань, руйнувань мало усвідомлюється.

Але ж у наведених фактах мова йде про дорослих людей із вже сформованими поглядами на життя, з досить стійкою психікою.


Олександр Миколайович привертає також увагу до деяких наслідків відхилень у психіці дошкільнят та учнів початкових класів,  які грають у «Томогочі» (комп’ютерну гру, що імітує народження, розвиток і смерть електронної тваринки, її реакції та поведінку).
Діти, які надмірно захопилися грою, у ряді випадків воліють спочатку «погодувати» електронну тварину замість того, щоб погодувати реальну голодну домашню тварину. Логіка дитини зрозуміла — якщо електронну тварину вчасно не «годувати», «не гуляти з нею» тощо, вона вмре або перетвориться на «монстра», а жива тварина може терпіти.

В. В. Абраменкова у статті «Игры и игрушки наших детей: забава или пагуба?» (Москва, Даниловский благовестник, 1999. — 144 с.) навела випадок, воли восьмирічна дитина била свого братика, визвавши у нього струс мозку, за те, що малюк галасував, і старший брат не почув сигналу «Томогочі».

Таким чином, цілком слушна ідея змалку привчити дитину до відповідальності за тих, кого привчили, перетворюється на свою жорстоку протилежність. Такі особливості поведінки психологи вважають деградацією морального й інтелектуального розвитку.


Ці приклади підтверджують загальне теоретичне положення О. Ковалевської (Компьютерные виртуальные реальности: философский анализ // Виртуальная реальность в психологии и искусственном интеллекте. — М: Российская ассоциация искусственного интеллекта, 1998. — С. 287—294) про те, що головним критерієм розрізнення віртуального і реального світів є робота систем життєзабезпечення.
«Людина звикає до множинності, легкості, вседозволеності, оскільки у віртуальній реальності може не бути обмежень, які є у звичайному житті… Цінність життя, єдиного, неповторного життя знижується, тому що у віртуальній реальності немає смерті — межи і мірила нашого існування. Ціною помилки у віртуальній реальності буде не смерть, а лише ще один цикл віртуального існування».
У той же час О. Ковалевська відзначає і переваги «перезагрузки» до цієї думки приєднуюся і я: можливість почати все спочатку, з чистого листа, спробувати ще раз, врахувавши свої помилки.
Це допомагає позбавитися страху перед помилкою, адже будь-яку помилку можна виправити і ніхто за це не покарає. Діти мають змогу творити, розкуто діяти, помилятися, пробувати, досліджувати, експериментувати, не хвилюватися, не боятися щось зламати.

Але переваги несуть і шкоду, і про це ми, дорослі, маємо обов’язково знати і діяти обережно, щоб не зашкодити дитині. Адже ніякі педагогічні цілі не можуть мати пріоритету вищого за здоров’я дітей.


Використана література
Поддьяков А. Н. Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук «Развитие исследовательской инициативности в детском возрасте» // Московский государственный университет имени Ломоносова, факультет психологии, Москва, 2001. — С. 206—212.

Висновки про доцільність використання комп’ютерів під час роботи з дітьми читайте у наступній статті блогу.

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
Автор: Ірина Стеценко