понеділок, 26 серпня 2013 р.

Дослідження по-дорослому (продовження)


Сходинки маленького дослідника: про користь припущень


Початок статті про дослідження читайте за посиланням

Отже, умову задачі зрозуміли, мету поставили, у загальних рисах бачимо, що хочемо (маємо) отримати, тобто закінчили постановку проблеми. І це вже багато: адже іноді зрозуміти що саме потрібно зробити — половина розв’язання. Що далі? А далі — найцікавіше і найвідповідальніше: потрібно бути сміливим дослідником і висловити припущення щодо шляхів вирішення проблеми.

Висловлювати і доводити правильність своїх думок завжди важко і відповідально, адже критиків може з’явитись багато і оригінальну та красиву ідею не часто одразу розуміють. І тут важливо бути впевненим, що власна ідея правильна і потрібна, знайти необразливий для інших спосіб довести її право на життя. А іншим і нам самим (адже у будь-який момент ролі можуть змінитися) важливо навчитися критикувати конструктивно, не ображати дослідника (навіть, якщо він не правий), вміти сперечатися, адже така критика допомагає досліднику рухатися вперед, знаходити і виправляти помилки.

Тож у цій статті — про наступні сходинки дослідження.


Зв’язок між відомим та невідомим


Другий етап дослідження — висування гіпотез. Перед тим, як починати експериментальні пошуки, необхідно уявляти собі, де шукати. Гіпотези — це припущення. Вони здебільшого створюються за правилом: те, що ми бажаємо пояснити, аналогічно тому, що ми вже знаємо.
Будь-яка гіпотеза, у тому числі й наукова, також починається з пізнавального запитання. Воно виражає потребу пізнання й виникає тоді, коли для відповіді на нього вже є деяка інформація — факти, висновки, допоміжні теорії, проміжні результати тощо. Ось чому гіпотеза — це зв’язок між «знанням» та «незнанням».
Виникає цілком справедливе запитання: навіщо взагалі потрібні гіпотези? Чому не можна просто одразу перейти до експериментів, без усіляких попередніх розмірковувань? Відповідь дуже проста. Перш ніж починати експериментальні пошуки, необхідно уявляти, де шукати.
Уявіть, вечером ви помітили, що загубили ключ від дома. Шукати всюду, де ви були протягом дня — неможливо. Але ж загубити ключ можна лише за визначених обставин. Ви могли його упустити, коли діставали з кишені гроші, щоб розрахуватися в магазині, ключ міг випасти з кишені, коли ви нахилялись на вулиці, щоб зав’язати шнурок... Спам’ятавши всі подібні епізоди, можна визначити невелику кількість місць, де ймовірніше всього можна знайти ключ. Далі необхідно шукати його у кожному з цих місць. У таких умовах пошук прискорюється і найвірогідніше буде вдалим.
Отже, на етапі висування гіпотез дитина має знайти спосіб досягнення запланованого результату.


Дональд Золан


Чим більше, тим краще


Эта идея недостаточно верна, потому что она недостаточно безумна.
Нильс Бор


Нехай діти створюють гіпотези за принципом «чим більше, тим краще». Важливо, щоб вони звикали шукати відповіді на поставлені запитання різними способами. На цьому етапі не відкидаються навіть найбільш фантастичні гіпотези. З одного боку це розвиває уяву дітей, з іншого — можливо, потім ідея цих гіпотез (якщо гіпотези виявляться абсолютно нежиттєздатними) стане основою вирішення проблеми.
Як досягти поставленої мети? На етапі постановки проблеми діти з’ясували, яку інформацію, предмети та прилади вони можуть використати для отримання бажаного результату. Тепер їм необхідно провести класифікацію вихідних даних. Можливо, не все знадобиться для отримання результату.
Далі настав час розібратися: можливо, у нас не все є для досягнення мети. Чи можемо ми цьому зарадити? Де знайти все, чого не вистачає? Можливо, не вистачає (або обмежено умовами дослідження) якогось «приладу» — кольорового олівця, гумки, ножиць, палички тощо. Якщо поява цього «приладу» не суперечить умові дослідження, слід поміркувати, де його взяти. Якщо з певних причин це зробити неможливо, варто одразу вирішити, як замінити потрібний «прилад». Наприклад, немає ножиць — порвати, а не розрізати папір.


Дональд Золан


Визначити закономірності серед фактів


Наприкінці формулювання гіпотез дитина вперше відповідає (або, принаймні, робить спробу відповісти) на запитання «чому?». Чому знайдено саме таке вирішення проблеми? Під час відповіді на це запитання дитина починає робити узагальнення, робить спроби визначити закономірності серед кількох фактів.
Кожну знайдену гіпотезу діти мають обов’язково пояснити. При рішенні завдань необхідно звертати увагу не тільки на правильність результату (дитина може знайти свій власний варіант відповіді), а й на обгрунтування розв’язку. Хтось може, на погляд дорослого, розвязати завдання неправильно, але, особливо в цьому випадку, потрібно звернути увагу на пояснення відповіді. Дитина має насамперед навчитись доводити, що її рішення також можна вважати правильним.
Іноді обгрунтування гіпотези стає вирішальним, адже подальші експерименти плануються відповідно обгрунтуванню. Можливо одна й та сама гіпотеза пояснюється по-різному, тоді й експерименти для доведення її правильності суттєво відрізняються один від одного.
Серед предметів, що нагадують круг, дитина назвала лимон. «Як таке може бути? Адже зовні лимон на круг не схожий», — запитав педагог. «А от якщо лимон розрізати до чаю, ми отримаємо багато круглих шматочків лимону!» — відповів малюк. Якби не пояснення, гіпотезу було б визнано неправильною ще до експериментальної перевірки. До того ж зовсім не зрозуміло як цей експеримент планувати.
Троє дітей серед предметів, що нагадують круг, назвали яйце. Звичайно ж, цю гіпотезу необхідно пояснити. Але одна дитина запропонувала порізати варене яйце (тоді ми побачимо круглі шматочки та ще й шматочки жовтка у кожному шматочку будуть круглими), друга —запропонувала відділити білок від жовтка вареного яйця, третя — приготувати яєчню. Отже одна гіпотеза, три різних обгрунтування, а тому й три різних експерименти.

Дональд Золан


Від теорії переходимо до практики


Третій етап — перевірка гіпотези (експеримент — переклад з латинського «дослід»). Кожна гіпотеза завжди перевіряється практикою. Головна мета цього етапу з’ясувати, які гіпотези правильні (привели до бажаного результату), а які ні.

Практика піддає результат дослідження рішучому випробуванню і ставить перед думкою нові задачі — розвиток, уточнення, виправлення або зміна визначеного спочатку способу вирішення проблеми.
С. Л. Рубінштейн


Обгрунтована й експериментально підтверджена гіпотеза перетворюється у достовірне знання, у теорію. Наведу висловлювання англійського філософа та історика науки Імре Лакатоса (1922–1974 рр.): «Наукова чесність вимагає постійно прагнути до такого експерименту, щоб у випадку противоріччя між його результатом і теорією, що перевіряється, останню було відкинуто».
Експеримент — дослідницька стратегія, яка здійснює цілеспрямоване спостереження за будь-яким процесом. Однак «Ніякою кількістю експериментів неможна довести теорію, але достатньо одного експерименту, щоб її спростувати» (Альберт Ейнштейн). Так і намагаються діяти діти: якщо важко довести теорію, то можливо можна навести контрприклад, який її спростує.
Коли вода замерзає, її об’єм збільшується, зменшується чи залишається незмінним? Дітям дуже важко дати обгрунтовану гіпотезу, адже законів фізики вони ще не знають. Існують лише три відповіді. Але яку ж вибрати? Визначитись у цьому випадку допоможе експеримент, тільки треба правильно трактувати його результати. Як виміряти об’єм води до і після заморожування? Дошкільнята цього робити ще не вміють. Але точно вимірювати об’єм тут не потрібно, адже нам важливо знати як він змінився.
Наберемо воду в пляшку, поставимо її в морозильник. Що станеться, якщо льоду стане більше, ніж води? Менше, ніж води? Відповідь ми знаходимо раніше, ніж починаємо експеримент, адже це допомагає нам аналізувати його результат. Якщо льоду стане більше, ніж було води, пляшка розіб’ється (точніше льод її розірве: він не поміститься в пляшці). У протилежному випадку між шматочком льоду і стінками пляшки лишиться порожнє місце. Якщо об’єм льоду не зміниться, шматочок льоду буде щільно прилягати до стінок пляшки. Настав час експериментувати. Ставимо пляшку з водою у морозильник, через деякий час виймаємо і… Виходить дошкільнята можуть починати вивчати фізику.

Дональд Золан


Скільки гіпотез потрібно?


Малюк має знати, що неодмінно у нього виникнуть гіпотези, які не підтвердить практика. Але необхідно вчити дітей формулювати гіпотези, спрямовані на досягнення визначеної мети, враховуючи накопичений досвід та знання, щоб зменшити (але не до нуля) кількість таких гіпотез.
А буває, що результат експерименту залежить від правильно сформульованої гіпотези. Так не кожний експеримент доведе гіпотезу, що фари у машини круглі, адже не у кожної машини фари схожі на круг. Отже, під час експерименту необхідно вибрати машини з круглими фарами, а гіпотезу уточнити. Наприклад, назвати певні марки машини і гіпотезу сформулювати інакше: «машини певних марок мають круглі фари».
Іноді з усіх гіпотез правильна лише одна, іноді малюки досягли успіху, навіть не перевіривши всі гіпотези. Чи варто перевіряти гіпотези далі? Для справжнього дослідника важливий не тільки результат, а й сам процес його досягнення. Можливо, іншим способом ми отримаємо результат швидше, легше або він буде цікавіший?
Отже, варто обов’язково перевіряти всі гіпотези й одразу намагатися з’ясувати чому бажаного результату не досягнуто. Можливо, у гіпотезі є помилка й потрібно її знайти? У такому випадку варто зупинитися й поміркувати: чому так сталося? Можливо, гіпотеза перспективна і варто виправити помилку? Якщо вирішено не відкидати гіпотезу, то чи можливо виправити помилку вже під час експериментування? Якщо помилка виявилася значною, а ідея гіпотези все-таки подобається, можливо, варто навіть повернутися до етапу постановки проблеми й передбачити інші проміжні результати: так можна детальніше розібратися в проблемі, точніше виявити й виправити помилку. Адже на етапі постановки проблеми дослідник розбирається в суті проблеми, бачить її з середини, а це вже перший крок до правильного її вирішення.
Малята знаходять навколо себе предмети схожі на певні геометричні фігури, розв’язують нестандартні завдання про них. У якому зошиті «ховається» більше квадратів? Де прямокутників більше — в квартирі чи бібліотеці? Звичайно, найнадійніший спосіб — порахувати, а потім порівняти кількість квадратів у різних зошитах. Легко сказати, але нелегко зробити! В одному зошиті клітинки маленькі, в іншому — великі, але ж в обох зошитах їх багато — не порахувати. Годі вже й пробувати рахувати книжки, столи, стільці, вікна тощо в бібліотеці, адже це важко зробити навіть дома.
Отже необхідно винайти інший спосіб. Квадрати у зошитах різні, а от сторінки однакові. Звичайно ж: маленьких квадратів поміститься на сторінку більше можна і не рахувати. Книжок у бібліотеці значно більше, ніж дома. Виходить, не рахувати потрібно (а саме так ми ставили завдання перший раз), а уявляти і аналізувати.

Дональд Золан


Від правильних гіпотез до розв’язку


І останній, четвертий, етап дослідження — аналіз отриманих результатів. Настав час порівняти правильні гіпотези. Яка гіпотеза є найбільш вдалою? Чому? Можливо, на це запитання існує кілька відповідей, адже критерій порівняння може залежати від багатьох чинників. Саме тут варто нагадати дітям відповідь на початку дослідження на запитання «для чого?», адже вона допоможе обрати правильні критерії порівняння гіпотез. Коли за яким критерієм порівнювати? Як серед багатьох гіпотез (а тепер вже способів розв’язання) вибрати одну? На всі ці запитання діти знаходять відповідь разом із педагогом. Учитель теж може запропонувати свій підхід до вирішення проблеми, і його варіант аналізується так само, як і варіанти дітей.
Часто у повсякденному житті нам приходиться порівнювати декілька (або, навіть, багато) предметів. Як це зробити грамотно? Іноді на перший план виноситься запитання: «Які предмети можна порівнювати один з одним за певною ознакою, а які — ні? За якими ознаками предмети порівнюються? Як аналізувати інформацію, отриману при порівнянні?..» Відповідь на ці й багато інших запитань залежить від відповіді на головне запитання: «Навіщо ми порівнюємо предмети?» Уявіть собі, що вибираєте пальто в магазині. Там великий вибір пальто вашого розміру. Як вибрати потрібне пальто? У цій ситуації вам мимоволі прийдеться порівнювати, і ознаки, на які ви в першу чергу звернете увагу залежитимуть від призначення вашої майбутньої покупки:
  • потрібно нарядне пальто;
  • потрібно зимове пальто;
  • потрібно пальто для прогулянок у лісі;
  • пальто не повинно промокати;
  • тощо.

Тут є над чим замислитись! Від наших очікувань від можливої покупки залежать критерії, за якими ми її обираємо. Звичайно, це одна із стандартних життєвих ситуацій і більшості людей неважко здійснити вдалий вибір.
То яку ж гіпотезу обрати серед кількох правильних? Головне правило, яким користуються науковці, — «бритва Оккама». Його вперше запропоновано у XIV столітті англійським філософом і теологом Вільямом Оккамом. У первоначальній формі це правило говорить: «Не намагайся пояснити за допомогою більшого те, що можна пояснити за допомогою меншого». Пізніше правило сформулювали так: «Не потрібно примножувати сущності без необхідності». «Бритва Оккама» дозволяє впорядкувати висунуті гипотези. Найкращою є гипотеза, яка пояснює нове знання, наіменьше змінюючи існуючі уявлення (ці уявлення можуть існувати в суспільстві або в даної людини, все залежить від предмета дослідження).

У наступній статті мова про помилки і про роль дорослих у дослідницькій діяльності дітей.


Використана література
1. Л. Моренко. Искусство задавать вопросы // Начальная школа. — 2001. — № 19.
2. В. В. Репкин. Учитель в системе развивающего обучения // Начальная школа.— 2003. — № 30.
3. С. Л. Рубинштейн. Основы общей психологии — СПб: Питер, 2000, 424 с.

У статті використано картини Дональда Золана із сайтів:


науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко

неділю, 18 серпня 2013 р.

Дослідження по-дорослому (продовження)


Сходинки маленького дослідника: з чого почати


Початок статті про дослідження читайте за посиланням


З чого починається дослідження? У кожного своя відповідь на це запитання. Але у більшості людей поштовхом для початку дослідження є здивування, бажання дізнатися про щось більше (з чого складається, що буде, якщо…, де береться, як і коли змінюється, що виходить, коли… тощо), зазирнути у невідоме, побачити несподіване. Запитання «чому саме так» теж допомагає знайти тему дослідження.

А от саме дослідження починається із з’ясування про що саме ми хочемо дізнатися (предмет дослідження, постановка проблеми), з’ясування що нам відоме, чого не знаємо, де взяти інформацію, якої не вистачає, збору та перевірки необхідної інформації. Тож розпочнемо наше дослідження про дослідження і детально розберімося, що саме необхідно зробити на спочатку, адже як розпочнеш, так і закінчиш.



Звідки починається мислення?


Початковим моментом міркування звичайно є проблемна ситуація. Мислити людина починає, коли у неї з’являється потреба щось зрозуміти. Мислення звичайно починається з проблеми або запитання, подиву або нерозуміння, з протиріччя. Цією проблемною ситуацією визначається залучення особистості у процес міркування: його завжди спрямовано на розв’язування будь-якої задачі.


С. Л. Рубінштейн


Отже, дослідження завжди починається з постановки проблеми.
Звичайно, перш ніж досліджувати, потрібно добре усвідомити, що саме ми вивчатимемо і який результат сподіваємося отримати після закінчення дослідження. Дитяче дослідження, як і будь-яке дослідження вчених, далеко не завжди приводить до отримання передбаченого результату.
Починаючи дослідження, ми щоразу входимо у сферу невідомого тільки нам або й зовсім нікому. Бажаний результат ми прогнозуємо на основі знань, отриманих раніше. Тому на початку дослідження ми можемо говорити лише про найвірогідніший результат з нашого погляду або результат, який ми бажаємо отримати. І точність нашого прогнозу залежить від нашого досвіду, нашої інтуіції, удачі…
І немає ніякої різниці, що саме ми досліджуватимемо: незнайоме нікому в світі, знайоме лише деяким людям або незнайоме лише нам. Адже саме для нас це область невідомого! (Звичайно, я маю на увазі, що ми серйозні дослідники і все робитимемо самостійно, а не зазиратимемо в книжки, не запитуватимемо дорослих як тільки стане складно, не підглядатимемо відповідь.)


Наприклад, коли діти розв’язують задачу про знаходження предметів, подібних до певних геометричних фігур. На етапі постановки проблеми їм необхідно докладно пояснити, що предмети мають бути не точно такими, як геометричні фігури, а схожими на них. Наприклад, вишенька схожа на круг, морква — на трикутник тощо.
«То для чого тоді намагатися передбачити результат дослідження?», — справедливо запитаєте ви. Ми маємо знати мету і йти до неї, долаючи труднощі, добре врахувавши свої можливості. Педагог вчить дітей самостійно формулювати мету дослідження (тобто вчить запитувати «що ми бажаємо?») і йти до неї долаючи труднощі, враховувати свої можливості.
Без мети дослідження може стати хаотичним і перетвориться на звичайнісіньке експериментування: ми робитимемо багато різних спроб, відкидатимемо помилкові, і, можливо, випадково натрапимо на щось цікаве (або й навіть дивовижне), а можливо й ні. Але ж покладатися на випадок — невдячна справа, так ми витрачаємо багато часу і зусиль, а результат отримаємо, порівняно із витратами, дуже маленький.

Перший метод дослідження


У дитячому садку я спостерігала як діти будують хмарочос з кубиків. Вони намагалися, щоб він вийшов якомога вищим. Спочатку малюки просто ставили кубики один на одний, але така будова швидко захиталася і розвалилася. Тоді діти поставили чотири кубики на кожен поверх. Будинок вийшов вищим. Діти обережно ставили кубик на кубик, але відчутного прогресу не виходило: за кількістю поверхів будинок до хмарочосу не дотягнув. І ось комусь з малюків спало на думку після кожного поверху класти невеличку книжку. Звичайно архітектура цього будинку була не найкращою, але за кількістю поверхів він став рекордним.
Так методом спроб і помилок, діти намагалися прогнозувати бажаний результат на основі вже отриманих знань. За постановкою проблеми діти одразу формулювали гіпотезу, потім — її перевіряли, аналізували отриманий результат, передбачали новий і т. д.

Дональд Золан

У дослідженні метод проб і помилок також потрібен. Але після кожної серії експериментів має йти їх аналіз, усвідомлення та узагальнення результатів практичних дій. Дитина зупиняється та розмірковує: як далі ефективніше побудувати дослідження? Можливо, результати попередніх експериментів змінять стратегію дослідження? Можливо, необхідно запланувати іншу послідовність експериментів? Можливо, ми знайшли невідому нам властивість об’єкта експериментування?
Ось чому ми маємо знати початок шляху і кінець (результат), як виглядатиме результат дослідження. Що це? Малюнок, перелік ознак, формула, число тощо? Звичайно, в багатьох випадках ми не можемо точно вказати результат (конкретний малюнок, ознаку, формулу, число…). Але щоб дослідження не перетворилося на хаотичне експериментування, коли ми не знаємо, що шукаємо, і знаходимо будь-що, ми маємо знати якомога більше про його результат.

Ланцюжок — помічник дослідника


Малюкам важко осягнути одразу ж процес дослідження в цілому — від постановки проблеми до досягнення кінцевого результату. Тому педагог допомагає дитині формулювати проміжні результати дослідження: будувати ланцюжок проміжних результатів — від простих до складних, від близьких до далеких.
Звичайно, в процесі досягнення проміжних результатів крок за кроком дитина може коригувати ще не досягнуті проміжні результати ланцюжка або, у випадку невдачі, повернутися назад. Можливо дитина прийшла до запланованого результату надто легко і з’явилося бажання ускладнити дослідження. Можливо у неї, принаймні поки що, не вистачило знань та вмінь для досягнення запланованого результату або під час дослідження діти впевнилися — такого результату досягнути взагалі неможливо. У такому випадку варто змінити мету (чи й зовсім починати нове дослідження, адже отримання від’ємного результату це також прийнятний результат) або запланувати ланцюжок проміжних результатів, досягнувши яких дитина прийде до результату, запланованого раніше.



Корисні запитання


Формулювати проблему іноді так само важко, як потім її вирішувати. Дуже добре, якщо вдалося зробити це коротко, точно й зрозуміло. Вдало сформульована проблема — перший крок до її вирішення. Адже це дає нам можливість краще зрозуміти чого ми хочемо досягти, які вихідні дані маємо, які умови вирішення проблеми.
Що лежить в основі постановки проблеми? Уміння запитувати. Дітей необхідно вчити ставити запитання, починаючи зі слів «як?», «що?», «де?», «звідки?», «коли?» й самостійно аргументовано відповідати на них.
Запитання «для чого?» також необхідно задавати саме на етапі постановки проблеми. Саме відповідь на нього допомагає дітям розібратися, яка саме інформація їм необхідна для вирішення проблеми і як її зручніше використовувати під час вирішення сформульованої проблеми, знаходити необхідні допоміжні засоби для досягнення результату. Це дозволить сформулювати гіпотези, які легше реалізовуватимуться у заданих умовах. Дітям варто з’ясувати:
  • навіщо ми вирішуємо проблему;
  • хто потім користуватиметься отриманими результатами;
  • як результат зробити зручнішим для подальшого використання;
  • яким за формою має бути результат дослідження.

Міркуючи людина запитує й відповідає. Запитання або ланцюжок запитань — це поштовх до розуміння.
Вдала постановка запитання веде до розуміння, пізнання, проникнення до суті. Звикання і уміння ставити запитання розвиває чутливість до суперечностей, прогалин у знаннях, формує здатність бачити проблему. Це здібність, що рухає вперед думки, народжує винаходи й відкриття.

Сформулювати в чому полягає запитання, — означає вже піднятися до розуміння, а зрозуміти задачу або проблему — означає якщо не вирішити її, то принаймні знайти шлях, тобто метод її вирішення.
С. Л. Рубінштейн


Навіть маленьким дітям можна і необхідно мати уявлення (на рівні їх знань та потреб) про різноманітні джерела інформації (книга, газета, малюнок...). Вони вчаться наводити власні приклади джерел інформації, розуміють навіщо вона існує, як допомагатиме вирішувати проблеми.
Запитувати потрібно, щоб зібрати якомога більше початкових даних для пошуку вирішення поставленої проблеми, та визначити навіщо і коли ці дані можуть використовуватися у відповідності із заданими умовами дослідження.

Перші нотатки


Педагог поступово вчить дітей занотовувати зібрані дані у вигляді знаків і малюнків. Так вони оволодівають основами піктографічної грамотності. Діти придумують знаки та малюнки, зручні й зрозумілі їм. Таким чином, крок за кроком у дітей формується уявлення про інформацію, способи її пошуку та зберігання.

Наприклад, діти роздивляються навкруги, згадують які предмети нагадують певні геометричні фігури. Щоб нічого не забути і докладно розповісти про предмети, що побачили, діти занотовують у вигляді схематичних малюнків перелік предметів на папері.
Якщо вони знають, що нотатки призначені тільки для них, малюють так, щоб впізнати предмет міг автор (у цьому випадку не потрібно дбати, щоб предмет впізнав ще хтось).
Якщо діти знають, що нотатки мають бути зрозумілими іншим дітям, вихователям, батькам, дідусям і бабусям, вони і малюють предмети відповідно, причому для кожної людини малювати можна по-різному (не обов’язково малюнки відрізнятимуться охайністю і наближеністю до оригіналу).



Згадаймо задачі про карту міста для геометричних фігур з правилами, за якими кожна геометрична фігура може знайти свій будинок.
В одному казковому царстві жили собі геометричні фігури. Якось пішли вони до лісу погуляти і забули, хто в якій хатинці живе. Вийшли фігури з лісу і не знають, куди їм податися. Але, про всяк випадок, взяли вони із собою карту міста зі знаками, які вказують, де яка фігура живе.
Будь ласка, допоможи геометричним фігурам знайти свої хатинки.





Розв’язуючи цю задачу чотирьохрічні діти беруть відповідні геометричні фігури і пересувають їх доріжками міста. Малюки наочно бачать як мають рухатися геометричні фігури і, навіть, коли добре розуміють як це має відбуватися все одно швидко пересувають геометричні фігури доріжками.
П’ятирічні діти пересувають геометричні фігури тільки під час розв’язку перших задач цього типу або коли ще не досить добре розібралися зі змістом правил. Вони здебільшого малюють лініями різного кольору на доріжках шлях, яким геометричні фігури мають йти до своїх домівок.
Шестирічки і семирічки іноді зафарбовують доріжки відповідно до правил руху геометричних фігур: так геометричним фігурам краще видно якими доріжками йти.

Інформація навколо


Інформація слово латинського походження, належить до вихідних невизначуваних понять кібернетики. Його перекладом з латинської мови є слова «роз’яснення», «усвідомлення». Інформація сукупність будь-яких відомостей. Це не обов’язково написані слова. Відомості можна передавати також звуковими сигналами (барабани в Африці та тримбіти в Карпатах звуком на величезні відстані передають найважливішу інформацію), світлом, прапорцями (так передають інформацію кораблі в океані, ця інформація зрозуміла людям в усіх країнах), малюнками, радіосигналами тощо.



Навіщо ж потрібна інформація? Наприклад, за допомогою радіосигналів (вони передають інформацію) підтримується зв’язок між космонавтами і людьми на землі. Це дозволяє правильно керувати космічним кораблем, швидко приймати рішення у нестандартних ситуаціях тощо.



Запропонуйте дітям поміркувати і навести свої приклади джерел інформації, приклади, коли інформація необхідна людям для прийняття важливих рішень. Заповніть разом з ними схему. Як саме? Це залежить від вас і дітей.



Розв’язуючи такі завдання, діти вчаться також коротко і дотепно формулювати свої відповіді. Відповідь можна занотувати за допомогою кількох слів, намалювати малюнок або символ тощо. Головне, щоб відповідь була правильною та зрозумілою, принаймні автору, ще краще, якщо відповідь зрозуміла й іншим. На якому варіанті зупинитися? Кожний вирішує сам.
Інформація допомагає людям передавати знання з покоління до покоління. Так ведеться із стародавніх часів. Сучасні знання про рух планет грунтуються на інформації, здобутої ще стародавніми астрономами, в школах й досі вивчають теорему Піфагора (древньогрецький філософ та математик, жив та працював у 6 столітті до нашої ери), адже на ній грунтується багато висновків сучасної геометрії у двовимірному просторі. Люди пильно стежать, щоб інформація не пропадала, а тільки накопичувалася.
Поміркуймо разом: інформація буває різною (взагалі не існує строгого розподілу інформації за окремими типами, тому просто наведу кілька прикладів, ви разом з дітьми можете доповнити їх). Одну інформацію потрібно передавати якомога швидше (наприклад, сигнал СОС — термінова допомога у морі), але через деякий час вона вже нікому не потрібна; деяка інформація потрібна лише у визначений час, потім вона втрачає свій зміст (наприклад, записка батькам, програма телепередач); одну інформацію люди зберігають багато років, іноді століть, для її збереження використовують й відповідні матеріали, які не псуються багато років, вона зберігається у спеціальних сховищах, через деякий час її обов’язково переписують на інші найсучасніші носіі; іншу інформацію навіть записують крейдою на асфальті настільки вона недовговічна. З кожним типом інформації ми діятимемо по-різному: окремо збиратимемо, зберігатимемо, передаватимемо, оброблятимемо і використовуватимемо.
Отже, інформацію можна збирати, зберігати, передавати, обробляти (аналізувати), використовувати. Розглянемо докладніше різні дії.







З кожним типом інформації ми виконуємо всі визначені вище дії, але для кожного типу інформації є найважливіші дії, інші дії не так важливі й іноді виконуються майже непомітно. Поміркуйте разом з дітьми для якої інформації які дії найважливіші. Запропонуйте їм навести свої приклади збирання, зберігання, передавання, обробки й використання інформації. Хто наведе оригінальніші приклади?

Можна запропонувати дітям уявити, що розповідають інопланетянам, які вже дещо знають про життя на Землі, про заняття у дитячому садку та уроки в школі: що таке дитячий садок, що таке школа, навіщо до них ходити, про заняття та уроки, групи та класи, що роблять у дитячому садку та школі діти, а що — дорослі, про що дізнаються тощо. Можливо, діти намалюють як виглядають незнайомці.
Нехай діти пофантазують і побудують розповідь на свій розсуд. Але спочатку разом з ними варто визначити про що вже дізналися інопланетяни, щоб потім у розповіді вживати лише зрозумілі їм слова. На мій погляд, це дуже цікаве і корисне завдання, яке може стати темою серії творчих занять. Воно досить важке, тому свої пояснення діти можуть супроводжувати малюнками. Це допоможе їм навчитися висловлювати свої думки, відому інформацію коротко, точно і зрозуміло для інших.
Потім разом з дітьми перечитайте всі визначення, знайдіть найзрозуміліші й найцікавіші. Що пропущено у деяких визначеннях? Можливо, у деяких визначеннях міститься зайва інформація? Які визначення сподобалися найбільше? Чому? За результатами розмови складіть з дітьми точніші визначення, надайте їм змогу знайти і виправити власні визначення.

Отже, діти дізналися багато нового, час зробити підсумок. Запропонуйте їм закінчити речення, відповісти на запитання.

1. Інформація — це .......
2. Які з цих слів (понять) стосуються до інформації? Яким чином? Наприклад, книга — джерело інформації, в ній інформація зберігається.
Телевізор — ...
Малюнок — ...
Магнітофонна касета — ...
Магнітофон — ....
Шкаф — ...
Телефон — ...
Комп’ютер — ...
Запропонуйте дітям придумати свої слова з поясненнями.
3. Навіщо потрібна інформація?
4. Люди яких професій збирають або зберігають інформацію?
5. Люди яких професій і як використовують інформацію?
6. Як діти використовують і зберігають інформацію?
Останнє завдання пропоную для розвитку творчої уяви дітей. Адже розвиток уяви є важливою передумовою успішного навчання, а також важливою складовою інтелектуального розвитку. У багатьох завдання з різних предметів (і в дитячому садку, і в школі) потрібно уявити ситуацію, в якій дитина ніколи не бувала (а можливо, і ніколи не буде — наприклад, казкова ситуація), створювати образи, яким не має аналога у житті дитини.
Формування уяви здійснюється за допомогою завдань, в яких стимулюється фантазія. Запропонуйте дітям вигадати різні способи збирання, зберігання та передавання інформації. Обсудіть вимоги до них: швидкість, надійність, простота тощо. Дайте можливість дітям пофантазувати, не чекайте від них тільки реалістичних рішень. Можливо дитяча фантазія зможе передбачити спосіб, який люди використовуватимуть у майбутньому? Адже відомо, що письменники-фантасти у своїх творах випередили час на багато років. Передбачили наукові відкриття, деякі сучасні події.

Дональд Золан

У наступній статті ми продовжимо розмову про етапи дослідження на заняттях у дитячому садку та початковій школі.


Використана література
1. Л. Моренко. Искусство задавать вопросы // Начальная школа. — 2001. — № 19.
2. В. В. Репкин. Учитель в системе развивающего обучения // Начальная школа.— 2003. — № 30.
3. С. Л. Рубинштейн. Основы общей психологии — СПб: Питер, 2000, 424 с.

У статті використано картини Дональда Золана із сайтів:


науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко