пʼятниця, 20 грудня 2013 р.

Пташиний театр (увертюра та перша дія)

Пригоди синичок-сестричок і несподіваних гостей



Які чудові фільми про тварин показують по телевізору! Цікаво спостерігати те, що нам важко або навіть неможливо побачити на власні очі: стосунки між тваринами; як вони харчуються, виховують дитинчат, захищаються від хижаків; кумедні несподівані миті їхнього життя. Та чи насправді це нам недоступно?


Треба лише бажання, фантазія, трішки зусиль і… годівничка для пташок готова! «Ну й що тут незвичайного? Просто хорошу справу зробили — підгодували пташок взимку», — скаже дехто. Справді, слушна думка. Але у конструкторів їдальні для птахів є ще один цікавий привілей: у них завжди місце в першому ряду пташиного театру.

Сьогодні хочу поділитися з Вами спостереженнями за птахами минулої зими. Цьогоріч ми також повісили годівничку, тож пташиний театр відкрито…




Увертюра


Тільки почалися перші непевні осінні холоди в кінці жовтня, до кухонної кватирки підлетіла синичка. Сіла біля неї, поскакала по підвіконню туди-сюди, зазирнула у вікно, покрутила здивовано голівкою, ніби запитала: «Де ж годівнички? Чому смачненьким не пригощаєте? Забули?» І вимогливо постукала у вікно: «Не забудьте! Ми чекаємо!» І щодня більше синичок почало стрибати по гілочкам дерева навпроти вікна.
Здрастуйте, синички-сестрички! Незабаром їдальня відчиниться!



Прем’єра


Отже, цьогоріч, як і завжди, ми змайстрували двоповерхову їдальню для синичок (внизу — годівничка зі шматочками батону, вверху — сітка з маргарином) і повісили поряд із кватиркою кухонного вікна. День-два ніхто не наважувався пригоститися, але згодом синички осміліли і почали підлітати. Спочатку вони лякалися найменшого руху у вікні, швидко хапали щось і тікали на найближче дерево. Це дерево і стало для синичок пунктом спостереження. Збереться зграя птахів на гілочках і спостерігають: чи є щось у годівниці, чи нікого біля неї немає і чи ніхто з нас із вікна не виглядає. І якщо шлях вільний, найсміливіша (або найголодніша) пташка опиняється у їдальні: спочатку синички розпорошували лише маргарин, потім навчилися діставати крихти хліба. І так ми снідаємо і синички одна за одною снідають.
Розпробували наші гостинці, розібралися, як зручніше пригощатися, влаштували чергу і почалося… Одна пташка їсть маргарин, друга на гілочці готується, інші на гілочках вище сидять (їм ще довго черги своєї чекати). Раптом перша до нижнього поверху підлітає (виходить бутерброд — батон з маргарином — майже як у людей), друга швиденько до маргарину підлітає, вся черга на гілочках просувається. Перша схватила крихту батона — і на гілочку: тепер можна й поласувати (адже ніхто не заважатиме — всього ж достатньо) і снігом закусити (це у них виходить замість нашого чаю).



Коли проходила поруч із синичками на вулиці, здавалося, всі вони однакові. А спостерігаючи за ними, впевнилася, які всі різні на вигляд: є синички як кульки (такі круглі, навіть шиї не видно, тільки ніжки стирчать), є великі поважні птахи (інші їм завжди місцем поступаються), прилітають і кілька маленьких синичок (напевне, це підлітки, вони довго затримуються біля годівнички, ніяк наїстися не можуть), а от і синичка-красуня, як балеринка — струнка, хвостик красиво вигнутий, довгі ніжки, на голівці пір’ячко переливається, а от ще одна величезна, але на кульку не схожа.
Спочатку кожна синичка їла окремо, і навіть маленькі синички нікого поруч із собою не пропускали, потім зрештою зрозуміли, що місця достатньо, і почали з усіх боків чіплятися за сітку і їсти навіть втрьох одночасно. Вони стали спокійніше ставитися до нас і лише різкі рухи біля самого вікна їх лякали…



Знайомимося ближче


Та трапляються у синичок і «накладки»: усі місця зайняті, а ще одна синичка вже до годівнички підлітає. Сісти їй немає куди, а повертатися на гілочку не хоче: швидко-швидко, як колібрі, махає крильцями і висить у повітрі, черги чекає, а на підвіконня сісти чомусь не хоче (мабуть, спочатку головне — їжа, а вже потім — насолоду діставати).
Тепер їдять наші синички неспішно й у віконечко на нас поглядають: як ми там живемо, що і як робимо, що цікавого є в наших оселях. «Та все це краще видно, якщо зазирнути прямо у кватирку!» — збагнули синички і почали сідати на дерев’яні деталі вікна і зазирати. Якось, коли кватирка була відчинена, вони так зацікавилися, що мало в кімнату не влетіли.
Вранці прокидаємося і чуємо: «Тук-тук, тук-тук-тук!» — це синички перевіряють, чи прокинулися ми, чи не забудемо вчасно їжу для них приготувати. Вони ж рано прокидаються і їсти хочуть: холодно на вулиці, а такі делікатеси не на кожному кроці трапляються.
Освоїлися синички. Вранці поважно підлітають до нашого віконечка, перевіряють, чи насипали ми крихти в нижню годівничку. Чи буде чим закусити? І на сіточку, де маргарин, сідають, зручне місце вибирають. Одні головою вниз їдять, інші збоку підлаштовуються, ще інші за мотузочку лапками чіпляються і знизу маргарин дзьобають. Усі собі місце знаходять!



Глядачі на вулиці


Отже, у синичок свято: коли хочеш — можна пригоститися справжніми делікатесами — тут тобі і перше, і друге, і подивитися є на що, та й себе показати можна (про всяк випадок — тут люди ж дивляться, усміхаються, фотографують — тож краще причепуритися). Якщо крихта впала, не біда: горобці чи ще хтось підберуть, не царська це справа їжу з доріжок піднімати.
Величезні ворони з нижніх гілок поглядають: мабуть, заздрять (як смачно!), але ж їм великим і незграбним не втриматися на годівничці, тож нехай позаздрять. Треба бути на сторожі, аби на гілках ворони смачних крихт не забрали — вони можуть!
А горобчики дивляться на синиччине свято і заздрять: «І нам хочеться! Ми ж трохи  схожі на синичок, і нам смачненького хочеться! Може спробувати?!».
Та не так це легко, як здається. Біля годівнички нелегко втриматися, а з підвіконня не дістати хлібних крихт. Горобчики і так і сяк пробували, та ніяк не виходить. Лише одна надія, що у синичок щось додолу впаде. Тож доводиться горобчикам поки-що глядачами бути.






Читайте далі про пригоди синичок-сестричок, горобчиків-забіяк та несподіваних гостей у пташиному театрі.


науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років





Автор: Ірина Стеценко

2 коментарі:

  1. Чудовий матеріал! Використаю з Вашого дозволу як матеріал для усного переказу з української мови, фотоілюстрації - для супровідної презентації, а закінчимо цю справу виготовленням годівничок та домашніми спостереженнями за їх "відвідувачами". Дякую за допомогу!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую :))) Звичайно, можна: використовуйте як вважаєте за потрібне, для цього й пишу. Звернули увагу, що в дії третій є ще й презентація? Використовуйте і її. Щасти! Успіхів!

      Видалити