субота, 1 березня 2014 р.

Квіточка, повернись до сонечка

Бесіди з дорослими і дітьми


Сьогодні перший день весни. Хочеться свята! Хочеться не очікувати, а вже відчувати весняне тепло, ласкаві сонячні промінчики, перші, ще невпевнені, подихи весни. Тож і писати хочеться про щось радісне та яскраве. Згадала, як влітку вперше побачила диво-квітку — соняшник. (Такої великої красивої квітки в місті Києві я ніколи не бачила, тому соняшник мені завжди здавався казковим. Я щодня підходила до соняшника, спостерігала як він розпускається, як наливається його насіння, дуже чекала доки насіння достигне і ми з бабусею збиратимемо соняшники.) Про те, чому для мене соняшник був диво-квіткою, читайте далі.

На потіху дітворі
Соняшник росте в дворі,
Зазирає у віконце
Золотавий, наче сонце.
Молоді листки зелені —
Це у соняшника жмені.
Він збирає в них росичку,
Щоб умити вранці личко.

Пустотливий промінець —
Сонця теплий посланець,
Соняшничка так лоскоче,
На весь рот аж той регоче.
І милує погляд влітку
Круглолиця жовта квітка.
Із його насіння буде
Запашна олія людям.
                   Світлана Дорошенко

Старший братик Андрій розповів мені, що соняшник — одна з найдивовижніших квіток на городі.
— Дивовижна тому, що така велика і висока? — поміркувавши, запитала я.
— Не тільки. Вона схожа на сонечко: її пелюстки, як сонячні промінці, — відповів мені братик.
— Такі пелюстки не тільки у соняшника, — уважно роздивившись квіти на клумбі, зауважила я.
— Соняшник завжди повертає квіточку за сонечком! — нарешті «видав» головну новину Андрій.
— Це справді диво! Цікаво, як соняшник повертається? Адже у квітки немає очей, щоб побачити сонечко, і ніжок, щоб повертатися до нього.
Наступного дня я одразу після сніданку винесла стільчик на двір і вмостилася так, щоб добре бачити соняшник. Коли ж він почне повертатися? Я майже весь час дивилася на квітку, але нічого не побачила. Бабуся вже покликала мене обідати, а соняшник так і не повернувся. За цілий день я так нічого і не побачила. Можливо, мені тільки здається, що соняшник повертається?




Через кілька днів ми їхали до родичів в інше місто. «Дивись на поля соняшника: запам’ятай куди повернуті квіточки», — нагадав мені братик. Дійсно, всі квіточки, як по-команді, були повернуті в один бік — до сонечка. «Доки ми будемо в гостях сонечко дуже повільно змінить своє положення на небі, а за ним так само повільно повернуться соняшники», — пообіцяв Андрій.
Ввечері я не забула про квітки: так, усі вони дивилися зовсім в інший бік, адже сонечко сідало.




Виявляється, спостерігати зовсім не так просто, як здається. Повільні рухи добре видно лише через великі проміжки часу. Щоб побачити дивовижне далеко ходити не потрібно: незвичайною може бути, навіть, те, що ми бачимо щодня, тільки треба набратися терпіння і вміти це побачити.


науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років



Автор: Ірина Стеценко

Немає коментарів:

Дописати коментар