Інформаційна культура та інформаційна грамотність: розберемося зі містом понять (продовження)

Від науки до практики: складові інформаційної культури та інформаційної грамотності для педагогів дошкільної та початкової освіти та їхніх вихованців

Початок публікації тут

Розгляд пов’язаних понять

З інформаційною культурою пов’язані культура мислення, культура діалогу, культура аргументації, культура користування технікою та засобами зв’язку. Розглянемо детальніше ці поняття.

Культура мислення:

• уміння ставити пізнавальні запитання (запитання, що починаються зі слів «як?», «що?», «де?», «звідки?», «коли?») й самостійно аргументовано відповідати на них;

• уміння відповідати на запитання «для чого я це роблю?», «для кого я це роблю?» («хто саме користуватиметься моїми результатами?»);

уміння виділяти суттєві та несуттєві ознаки об’єктів для вирішення певної задачі;

• уміння порівнювати (знаходити спільні й відмінні ознаки об’єктів, визначати критерії порівняння відповідно умови задачі, вміло користуватися ними, аналізувати та використовувати отриману інформацію);

• уміння бачити задачі, розбивати їх на підзадачі, відрізняти задачі від проблем і від завдань;

• уміти точно і зрозуміло формулювати задачі (постановка проблеми);

• уміти розібратися в умові задачі (що треба знайти (або зробити), які дані є для цього, які обмеження існують), робити схему, таблицю або креслення, яке допомагає розібратися в умові задачі; коротко записувати умову задачі;

• уміти прогнозувати вигляд результату розв’язку задачі, оцінювати порядок його величини (або інші параметри) з прийнятною похибкою;

• уміння образно уявити ситуацію, описану в умові задачі;

• уміння аналізувати умову задачі на повноту даних, оцінити чи є кілька варіантів її розв’язку;

• уміння розробляти план розв’язання задачі і коригувати його відповідно ходу розв’язання;

• уміння наглядно представити умову і процес розв’язку задачі за допомогою малюнка, іграшок, театралізації тощо;

• володіти технологіями розв’язку задач, отримання нових знань (дослідження, інформаційні технології, комп’ютерні технології тощо);

• уміти пояснити й обґрунтувати знайдені розв’язки задачі;

• уміння висловлювати припущення, відкидати другорядне;

• уміння знаходити, аналізувати і виправляти помилки;

• уміння користуватися досягненнями інших;

• уміння діяти нешаблонно, але коректно і доречно користуватися шаблонами;

• уміння користуватися алгоритмами, розробляти їх, знати їх основні властивості;

• уміння знаходити кілька рішень, вибирати з них найкраще (найоптимальніше для даної ситуації);

• уміння зрозуміло записувати результати розв’язання задачі й шлях до нього;

• уміння перевірити знайдений розв’язок;

• уміння формулювати умовиводи, класифікувати та формулювати висновки;

• уміння доводити розв’язок задачі до кінця, перевіряти вихідні та поточні дані та результат розв’язку на несуперечливість і правильність;

• уміння відрізняти нові ідеї від варіювання вже отриманих рішень.

Це пов’язано з тим, що діалог (людина — людина, людина — машина, людина — машина — людина) став необхідним і, мабуть, одним з основних засобів отримання і аналізування інформації. З розширенням засобів підтримки комунікацій (мобільний зв’язок, комунікаційні засоби Інтернету — електронне листування, чат, форум; Skype, відеоконференцзв’язок, IP-телефонія) та підвищенням їх доступності, зросли вимоги до культури діалогу (очного і заочного) та необхідність їх дотримання.

Таким чином діти навчаються грамотно, зв’язно, зрозуміло викладати свої думки, передавати знання іншим, пояснювати, знаходити влучні порівняння, орієнтуватися на знання та вміння інших. Тобто паралельно вирішується задача навчання дітей зв’язному мовленню, що закладає основи майбутньої писемної грамотності дітей.

Культура діалогу:

• грамотно і чітко вимовляти слова, правильно будувати речення;

• використовувати доброзичливі інтонації мовлення;

• добре знати мову, на якій ведеться діалог, уникати слів іншомовного походження (якщо це можливо);

• використовувати у мовлені яскраві порівняння, висловлюватися точно, чітко, грамотно і лаконічно;

• уважно слухати співрозмовників;

• точно і зрозуміло висловлювати власну думку;

• уміти ставити запитання так, щоб їх розуміли інші учасники діалогу, та аргументовано, зрозуміло відповідати на них;

• вживати поняття, які розуміють співрозмовники, якщо це неможливо, зрозуміло пояснювати їх;

• не уникати відповіді на запитання, відповідати чітко, без зайвої несуттєвої інформації;

• уміти аналізувати пропозицію іншого, прислухатися до думки іншої людини, сприймати думку іншого, поважати погляди інших;

• коригувати власні погляди відповідно до думок інших, зміни зовнішньої ситуації, зміни та ступеню досягнення очікуваного результату;

• визнавати власні помилки, вчитися на помилках, виправляти помилки та уникати їх надалі;

• уміти доводити власну думку, не ображаючи оточуючих;

• уміти знаходити дотепні порівняння, факти і переконливі аргументи, вчасно і доречно вживати їх у розмові;

• володіти основами алгебри висловлювань: правильно будувати речення, вживати «і», «або», «не», формулювати твердження;

• уміти висловлюватися стисло і переконливо, добирати яскраві епітети.

Культура аргументації:

• не використовувати неперевірених фактів або фактів з джерел, яким не довіряєте (а якщо без цього неможливо обійтися, обов’язково попереджати про це);

• надавати аргументи у чіткій логічній послідовності;

• уміти аналізувати факти і представляти результати аналізу у зрозумілому іншим вигляді;

• уміти класифікувати дані відповідно умові задачі, користуватися результатами класифікації;

• уміти коментувати схеми, рисунки, таблиці та діаграми, побудовані для наочного представлення інформації;

• уміння складати план і презентацію виступу, текст повідомлення тощо;

• уміти представляти інформацію якісно і кількісно, якщо обидва способи можливі, добирати спосіб представлення інформації відповідно мети.

Культура користування технікою і засобами зв’язку:

• знати про можливості технічних пристроїв і ефективно використовувати всі їх;

• уміти оцінювати потреби у технічних пристроях і знаходити відповідний оптимальний варіант;

• уміти налагоджувати технічні пристрої відповідно до власних потреб (на рівні користувача);

• використовувати технічні засоби за призначенням;

• створювати умови для оптимальної роботи технічних засобів, уникати збоїв у роботі та пошкодження техніки;

• вчасна профілактика збоїв і неполадок, уміння самостійно виправляти помилки у роботі технічних засобів;

• уміння прогнозувати можливі збої у роботі технічних засобів і по можливості уникати їх;

• знання про те, як і де найшвидше і якісніше полагодити технічні засоби та купити розходні матеріали;

• уміння робити вчасний і оптимальний upgrate технічних засобів;

• використовувати технічні засоби для оптимізації власної роботи, підвищення її ефективності, зменшення частки рутинної роботи;

• уміння діяти за алгоритмами (інструкціями);

• використовувати технічні пристрої у першу чергу для отримання інформації, у другу — дозвілля, ігри тощо;

• уміти за допомогою технічних пристроїв надавати інформацію у такому вигляді, щоб іншим було зручно користуватися нею;

• користуватися технічними пристроями так, щоб вони не зашкодили вашому здоров’ю та здоров’ю оточуючих;

• вчасно вживати заходів, щоб технічні пристрої не заважали іншим.

Висновки або як поєднати теорію з практикою

Формувати інформаційну культуру треба поступово, тому вже з дитячого садка необхідно приділяти увагу пропедевтиці інформаційної культури, формуванню інформаційного світогляду. Дбати, щоб знання діти у теперішньому та майбутньому використовували на добрі справи: дбали про безпеку людей і їх фізичний та психологічний комфорт, безпеку навколишнього, екологію, прогнозували довгострокові наслідки своїх дій тощо. Для цього вже зараз, у дитячих садках, ми маємо не тільки надавати дітям необхідні знання, навчати дітей технологіям їх отримання, а й виховувати дітей доброзичливими, чуйними, привітними, розповідати про довкілля і обережне, гуманне ставлення до нього.

На заняттях можна навчати дітей будувати алгоритми, вивчати з ними алгебру висловлювань, множини... Поступово діти навчаються орієнтуватися у інформаційному просторі: вчаться розбиратися, яка саме інформація їм потрібна, швидко знаходити її, оцінювати її достовірність, самостійно аналізувати інформацію і використовувати, в тому числі для отримання нових знань. Діти навчаються наводити власні приклади джерел інформації, розуміють навіщо вона існує, як вона допомагатиме вирішувати проблеми. Малюки оволодівають основами піктографічної «грамотності» — вчаться придумувати і використовувати знаки і малюнки для занотовування власних думок. (Як саме це можна зробити читайте у моїй книзі «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ — ДЛЯ ВСІХ. Інформація: від пошуку першоджерела до зберігання».)

Звичайно, не всі з означених понять даються дітям за схемою — визначення, ознаки, правила використання. Нові поняття одразу дітям зрозуміти важко, тому вводяться поступово і пояснюються дітям настільки, наскільки знання про ці поняття потрібні саме зараз і діти готові до їх сприйняття. Спочатку вони вчаться використовувати нові поняття, хоч терміни, що їх позначають ще не вводяться. Поступово під час розв’язування задач діти все більше і більше дізнаються про них.

Використана література

1. Гриценко В. И. Информационно-коммуникационые технологии в рамках программ ЮНЕСКО. — К.: ВД «Академпериодика» НАН Украины, 2010. — 26 с.

2. http://www.ifapcom.ru/355/356/

3. users.kpi.kharkov.ua/lre/bde/rus/iol/culture.htm

4. Кравец В. А., Кухаренко В .Н. Вопросы формирования информационной культуры // http://www.e-joe.ru/sod/00/4_00/ku.html

5. Хангельдиева И. Г. О понятии «информационная культура» // Информационная культура личности: прошлое, настоящее, будущее: Междунар. науч. конф., Краснодар — Новороссийск, 23-25 сент. 1993 г.: Тезисов. докл. — Краснодар 1993. — С. 2.

6. Соснина Т. Н., Гончуков П. Н. Словарь трактовка понятия "Информация".-1997.-С.48

7. Гриценко В. И. Фундаментальные проблемы е-обучения. — К.: ВД «Академпериодика» НАН Украины, 2008. — 38 с.

8. Н. Р. Нурмеева. Формирование информационной культуры как отражение современных требований информационного общества // http://ifets.ieee.org/russian/depository/v11_i4/html/11.htm Educational Technology & Society 11(4), 2008

9. bse.sci-lib.com/article076909.html

Мій зошит «Логіки світу» для роботи з дітьми 3–4 років за комплексною освітньою програмою «Дитина в дошкільні роки» допомагає від теорії перейти до практики. Адже виконання дитиною завдань із зошита сприяє активізації фантазії, розвитку кмітливості та винахідливості, навчає знаходити кілька варіантів розв’язування та порівнювати їх.

Зошит містить завдання, які відповідають освітній лінії «Дитина в сенсорно-пізнавальному просторі» (розвиток логіко-математичних уявлень), а також допомагають закріпити знання про геометричні фігури, зміст понять «більше — менше», розвивають творчі здібності та критичне мислення малят.

Зошит адресовано педагогам дошкільних навчальних закладів, гувернерам, студентам педагогічних вишів і коледжів, які навчаються за спеціальністю «Дошкільна освіта», батькам.

Ірина СТЕЦЕНКО,

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України

та Міністерства освіти і науки України,

автор технології «Логіки світу»

для дітей від 4 до 12 років

Дізнайтеся про що блог

Читайте роздуми щодо теми блогу

Автор: Ірина Стеценко

Інформаційна культура та інформаційна грамотність: розберемося зі містом понять

Від науки до практики: складові інформаційної культури та інформаційної грамотності для педагогів дошкільної та початкової освіти та їхніх вихованців

Не знаю чому, але цей рік вирішила розпочати з викладення моїх наукових статей, адже вважаю, що практики без теорії не буває. Питання тільки в їх оптимальному поєднанні та доступності викладення. Тому дуже хочу, щоб мої читачі цікавилися не тільки практикою, а й теорією. За такого підходу викладання буде грамотнішим, і педагоги будуть рішучіше та впевненіше захищати свою роботу.

Насправді, початок вже покладений: читайте статті «Комп’ютер у дитячих садках: бути чи не бути, а якщо бути, то навіщо і коли?» та «Дистанційна освіта: від науки до практики».

А ще вважаю, що наукові статті пишуться не для «галочки», а для практиків, а отже мають бути конкретними і зрозумілими. Тож викладаю статтю повністю, змінивши тільки заголовки.

Чому це важливо?

Третє тисячоліття називають суспільством знань і високих технологій, інформація у такому суспільстві стає першочерговою потребою, продуктом людської діяльності, джерелом знань, основою планування, прогнозування і моделювання, одним з чинників прийняття рішень і управління процесами у суспільстві, освіті й техніці. Але інформація має бути не задля інформації, а для вирішення проблем, отримання знань, тому важливо вміти аналізувати і перетворювати її.

Тільки за умови швидкого отримання якісної інформації людина зможе постійно бути в курсі усіх новинок, своєчасно, відповідально приймати рішення, підтримувати свій культурний і професійний рівень. Адже в умовах постійного оновлення технологій неможливо навчитися всьому один раз на все життя, кожному необхідно навчатися безперервно, а до цього треба готувати дітей вже у дитячому садку. Саме тому на перший план виходять технології, що допомагають отримувати знання, виховувати критичне ставлення до інформації. Серед них чільне місце посідають інформаційні технології, але для їх опанування необхідне розвинене мислення.

Тож сьогодні інформація та все пов’язане з нею впевнено увійшло у наше життя: жоден фахівець не може обійтися без роботи з інформацією, кожна людина активно використовує інформацію у повсякденному житті. Тому привчати дітей грамотно працювати з інформацією треба вже у дошкільних закладах, передавати їм накопичений дорослими досвід. Звичайно, одразу ж необхідно навчати дітей підходити до питань, пов’язаних з інформацією, творчо, не нав’язувати їм шаблонів, а навчати їх загальним методам і способам роботи з інформацією. І, можливо, діти з часом знайдуть власні прийоми обробки та використання інформації, зручніші та ефективніші саме для них.

У 2000 р. започаткована Програма ЮНЕСКО «Інформація для всіх»— єдина міжурядова програма, повністю спрямована на досягнення всезагального доступу до інформації і знань в інтересах розвитку. Концепція Програми — уявлення про світ, де кожна людина має доступ до інформації, важливої саме для неї, де кожен має можливість і необхідні навики використання отриманої інформації для побудови більш досконалого суспільства. Згідно Стратегічному плану дій Програми на 2008—2013 рр. основна увага приділяється п’яти основним пріоритетам: інформація з метою розвитку; інформаційна грамотність; збереження інформації; інформаційна етика; доступність інформації [1, 2].

Порівняння понять «інформаційна грамотність» та «інформаційна культура»

Інформаційна грамотність вже давно є невід’ємною частиною загальної і спеціальної освіти, адже без інформаційної грамотності не може бути повноцінної всебічної безперервної освіти. Тому змалку ми маємо виховувати начатки культури мислення, культури діалогу, культури аргументації, культури користування технікою і засобами зв’язку тощо. Адже ці поняття пов’язані і невіддільні від інформаційної грамотності. Лише спільні зусилля науковців, педагогів і співробітників ЗМІ можуть привести до бажаного результату.

Розглянемо докладніше поняття «інформаційна грамотність». «До розуміння цієї категорії грамотності входять такі питання, як уміння шукати, аналізувати, використовувати, оцінювати достовірність і захист інформації; оцінювати значення нових ІКТ і вміти їх використовувати», — зазначає професор В. І. Гриценко [1].

На жаль сьогодні не існує єдиного сталого визначення поняття «інформаційна грамотність». Це широке поняття, і для спеціалістів різних царин людської діяльності його визначення досить сильно відрізняються. Отже, розглянемо складові інформаційної грамотності педагогів дошкільної освіти та їхніх вихованців. Спочатку звернемося до загальних визначень.

«Інформаційна грамотність — комплексне поняття, яке має бути проаналізоване і розглянуте з різних аспектів: вид вивчення інформації (інформаційна культура); соціальний/навчальний (власне інформаційна грамотність); пізнавальний як вид індивідуальної компетенції (інформаційні уміння). Інформаційна грамотність є основою навчання впродовж усього життя. Слухач добирає інформацію раціонально та ефективно, оцінює інформацію критично і компетентно, використовує інформацію точно і творчо.» [1]

Інформаційна культура включає оптимальні способи поводження з будь-якою інформацією та її представлення у вигляді, зручному для подальшого використання для вирішення теоретичних і практичних задач; технології виробництва, збереження, аналізу, пошуку та передачі інформації; розвиток системи навчання і підготовки людини до ефективного використання інформаційних засобів та інформації у професійній діяльності та побуті [3, 4].

Але не треба забувати і про загальнолюдські цінності, адже вони допомагають людині поставитися до інформації критично, використовувати її на користь довкіллю та іншим людям, уникнути багатьох непорозумінь і трагедій.

Інформаційна культура — якісна характеристика життєдіяльності людини в області одержання, передачі, зберігання й використання інформації, де пріоритетними є загальнолюдські духовні цінності [5].

Зараз інформаційна культура перестає бути вузьким терміном пов’язаним тільки із поняттями інформаційних технологій, який у багатьох випадках розглядають як технічний термін. Інформаційна культура поступово стає частиною культури людини будь-якої професії, вона все більше потрібна і у повсякденному житті.

Інформаційна культура характеризує рівні розвитку конкретних суспільств, народностей, націй, а також специфічних сфер діяльності (наприклад, культура праці, побут, художня культура). Інформаційна культура нерозривно зв’язана із другою (соціальною) природою людини. Вона є продуктом його творчих здібностей, виступає змістовною стороною суб’єкт-суб’єктних і об’єкт-об’єктних відносин, зареєстрованих за допомогою різних матеріальних носіїв [6].

Опанування інформаційною культурою — шлях до універсалізації якостей людини, який сприяє розумінню самого себе, свого місця і своєї ролі, переосмисленню своєї діяльності.

Сьогодні є всі підстави говорити про формування інформаційної культури, яка поступово стає невід’ємною складовою загальної культури людини будь-якої професії, сукупністю інформаційного світогляду і системи знань і вмінь, які забезпечують цілеспрямовану самостійну діяльність по оптимальному забезпеченню індивідуальних інформаційних потреб людини з використанням інформаційних технологій [4].

Проаналізувавши джерела [1, 2, 3, 4, 7, 8] та спираючись на власний досвід дамо наступне визначення інформаційної грамотності.

Інформаційна грамотність — наявність знань і умінь для правильної ідентифікації інформації, необхідної для виконання певного завдання або вирішення певної проблеми; для ефективного пошуку інформації, її інтерпретації і аналізу, оцінки достовірності, в тому числі дотримання етичних норм і правил використання отриманої інформації; для передачі інформації та представлення результатів її аналізу іншим спеціалістам у зручному для них вигляді; для використання інформації для досягнення необхідних результатів, у тому числі для отримання нових знань.

Як бачимо поняття «інформаційна культура» ширше ніж поняття «інформаційна грамотність», тому що до складу інформаційної культури входить поняття «інформаційний світогляд» [2], яке передбачає уміння стеження за інформаційними потоками, їх оптимізацію, поєднання і аналізування інформації в них, і обов’язково мотивацію особистості на необхідну інформаційну підготовку.

Звернемося до визначення терміну «світогляд» у Великій радянській енциклопедії. Світогляд — система стійких поглядів на оточуючий світ і місце людини у ньому, на відношення людини до оточуючої дійсності та самого себе, а також обумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації [9].

На наш погляд, задача формування інформаційного світогляду як складової інформаційної культури стала особливо важливою саме зараз: інформація з кожним роком стає все доступнішою для широкого загалу, і дуже важливо як і хто саме нею користуватиметься, наскільки обережно і надійно її зберігатимуть, як використають у майбутньому.

Використання ІТ у повсякденному житті людей

Сьогодні на перший план виходить питання грамотного використання інформаційних технологій і технічних засобів, проблема безпеки. Адже не лише технічні засоби, а й інформація може стати небезпечною — недостовірна інформація сприяє паніці, неадекватному ставленні до подій, людина приймає неправильні рішення, нездатна контролювати ситуацію; неправильне ставлення до інформації може призвести навіть до комп’ютерної залежності, психічних розладів тощо. Саме тому кожна людина має обов’язково вміти перевіряти інформацію на достовірність, захищати, аналізувати і зберігати інформацію. Це все складові інформаційної грамотності. Отже, людина має бути здатною до критичного мислення. А грамотне використання інформації буде лише при наявності широкого кругозору, розвиненого мислення, відповідальності за майбутнє.

Інформаційна культура тільки тоді по справжньому стане частиною загальної культури людства, коли інформаційні технології активно використовуватимуться не тільки під час навчання (за завданням педагога), а і за власною потребою (самонавчання, повсякденне життя тощо). Ця потреба неодмінно виникне, якщо дитині буде цікаво пізнавати навколишній світ, якщо вона здатна самостійно здобувати знання, якщо прагнення до знань підтримає оточення. І для цього не потрібні ніякі технічні засоби, а потрібне (серед інших умов) розвинене мислення, здатність до нестандартних рішень, прагнення знаходити різні варіанти рішень, аналізувати їх, слухати і чути інших тощо. І все це можна і необхідно розвивати вже під час занять у дитячому садку.

Складові інформаційної культури

Звичайно, складові інформаційної грамотності та інформаційної культури будуть дещо відмінними для фахівців різних галузей знань, адже у них різні інформаційні потреби, різні способи використання інформації, різне технічне забезпечення тощо.

У педагогів є одна особлива складова інформаційної культури — вони повинні не лише самі мати знання, вміти користуватися технологіями, а й уміти передавати знання і навики іншим (своїм вихованцям), навчати їх грамотного використання інформації не на словах, а особистим прикладом, стежити за дотриманням правил безпеки та інформаційної етики, закладати основи самонавчання та саморозвитку вихованців.

Звичайно, не варто надавати дошкільникам та учням початкових класів точних наукових визначень понять, числових характеристик тощо. Але потрібно їм надати початкові знання про інформаційні технології, щоб діти розуміли чому, як і коли треба діяти, могли свідомо виконувати дії, пов’язані з інформацією, реагували на нестандарті ситуації, могли творчо підійти до пошуку та аналізу інформації відповідно віку та обсягу знань і вмінь.

Отже, у розвиток загальних визначень понять «інформаційна культура» та «інформаційна грамотність» детальніше розглянемо їх складові для педагогів дошкільної та початкової освіти.

Інформаційна культура
	Інформаційна грамотність
Знання (вивчення інформації, передача знань вихованцям відповідно їхньому віку)	Загальний аналіз інформації (підготовка до дій, передача знань і умінь вихованцям відповідно їхньому віку)	Щоденні дії (практична діяльність, передача умінь вихованцям відповідно їхньому віку, стеження за виконанням дій)
Знання про небезпеку джерел інформації (комп’ютер, Інтернет, телевізор тощо) та власне інформації, про методи убезпечення себе і оточуючих людей від їх негативного впливу	Уміння визначити які саме джерела інформації і за яких умов можуть стати небезпечними, виявляти небезпечну інформацію або небезпечні шляхи її використання	Дотримання відповідних правил безпеки
Мати уявлення про те, як аналізувати інформацію надану в умові задачі, розробляти найпростіші алгоритми аналізу даних	Визначати яка саме інформація необхідна для розв’язку задачі, як і де її знайти, знати методи аналізу інформації, вміти добирати методи, відповідні поточним задачам	Уміння аналізувати і представляти необхідну інформацію, використовувати для цього відповідні технічні засоби і програмне забезпечення
Використовувати результати аналізу інформації для моделювання об’єктів	Знати методи моделювання, уміти виділити ознаки об’єктів, суттєві для побудови моделі в рамках певної задачі	Уміння достовірно будувати (або обирати) моделі об’єктів
Знати методи перевірки інформації на несуперечливість, уміти добирати відповідні методи під час рішення конкретної задачі	Визначати коли і яким способом треба перевіряти інформацію на несуперечливість	Перевіряти інформацію на несуперечливість
Знати способи перевірки інформації на достовірність, уміти добирати відповідні способи під час рішення конкретної задачі, знати, що не один з них не може дати 100 % гарантію достовірності даних	Визначати найприйнятніший спосіб перевірки інформації на достовірність для даної задачі, уміти поєднувати різні методи перевірки інформації на достовірність, щоб зменшити імовірність помилки	Перевіряти інформацію на достовірність у разі необхідності
Мати знання про різні джерела інформації, їх особливості, тонкощі використання, вміти оцінити їх надійність відповідно задачі	Уміти добирати джерело інформації для пошуку заданої інформації, розуміти як уникнути ймовірної помилки, якщо довелося використати інформацію з ненадійного джерела	Володіти методами пошуку інформації у різних джерелах, швидко знаходити максимум необхідної інформації, витративши мінімум часу
Знати про методи надійного зберігання інформації, їх особливості, тонкощі використання, про методи захисту інформації	Уміти добирати і використовувати метод зберігання інформації, відповідний умовам розв’язку задачі, а також методи захисту інформації відповідно її цінності та потребам певної задачі	Зберігати загальнодоступні дані так, щоб ними було зручно користуватися (переглядати, аналізувати, передавати, шукати, перетворювати тощо) тим, для кого вони призначені, уникати зайвого дублювання інформації, захищати інформацію від небажаного просмотру та редагування
Уміти узагальнювати та систематизувати інформацію	Відповідно до результатів узагальнення та систематизації робити висновки, уміти використовувати інформацію для отримання нових знань	Під час рішення задачі відповідно до потреб використовувати методи індукції (від часткового до загального) та дедукції (від загального до часткового), систематизації інформації і відповідні для цього технічні засоби і програмне забезпечення
Визначати яку саме інформацію, коли і кому необхідно передавати	Визначати інформаційні потреби суспільства, адекватні методи передачі інформації	Уміння передавати знання іншим (компіляція та трансляція інформації) і використовувати для цього відповідні технічні засоби і програмне забезпечення
Знати основи піктографічної грамотності	Розробити власний спосіб піктографічного запису інформації, використовувати його при потребі	Уміти представляти інформацію у вигляді піктограм, читати піктограми інших

Використана література

1. Гриценко В. И. Информационно-коммуникационые технологии в рамках программ ЮНЕСКО. — К.: ВД «Академпериодика» НАН Украины, 2010. — 26 с.

2. http://www.ifapcom.ru/355/356/

3. users.kpi.kharkov.ua/lre/bde/rus/iol/culture.htm

4. Кравец В. А., Кухаренко В .Н. Вопросы формирования информационной культуры // http://www.e-joe.ru/sod/00/4_00/ku.html

5. Хангельдиева И. Г. О понятии «информационная культура» // Информационная культура личности: прошлое, настоящее, будущее: Междунар. науч. конф., Краснодар — Новороссийск, 23-25 сент. 1993 г.: Тезисов. докл. — Краснодар 1993. — С. 2.

6. Соснина Т. Н., Гончуков П. Н. Словарь трактовка понятия "Информация".-1997.-С.48

7. Гриценко В. И. Фундаментальные проблемы е-обучения. — К.: ВД «Академпериодика» НАН Украины, 2008. — 38 с.

8. Н. Р. Нурмеева. Формирование информационной культуры как отражение современных требований информационного общества // http://ifets.ieee.org/russian/depository/v11_i4/html/11.htm Educational Technology & Society 11(4), 2008

9. bse.sci-lib.com/article076909.html

Далі буде…

Більше про дистанційну освіту та використання інформаційний технологій в освіті Ви можете прочитати у моїй книзі «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ — ДЛЯ ВСІХ. Інформація: від пошуку першоджерела до зберігання».

Книга поєднує теорію та практику, допомагає педагогам підвищити власний рівень інформаційної культури і цікаво, зрозуміло і дотепно вести дітей вже проторованими стежинками на заняттях та уроках з інформатики у дитячих садках (комплексна освітня програма «Дитина вдошкільні роки», розділ «Інформаційна культура» у варіативній частині освітньої лінії «Особистість дитини») і початкових школах.

Ірина СТЕЦЕНКО,

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України

та Міністерства освіти і науки України,

автор технології «Логіки світу»

для дітей від 4 до 12 років

Дізнайтеся про що блог

Читайте роздуми щодо теми блогу

Дистанційна освіта: від науки до практики

Використання інтернет-ресурсів для неперервної освіти вихователів та вчителів початкових класів

У нашому суспільстві все змінюється дуже швидко і часто ми не можемо заздалегідь передбачити зміни, до яких потрібно готуватися самим, а педагогам ще й потрібно вносити певні зміни в освітній процес. Знання, що ми отримали, швидко застарівають, а технології надто швидко змінюються: сьогодні, «навіть щоб стояти на місці, треба дуже стрімко бігти» (за Льісом Керроллом «Аліса у Країні Чудес»). Як встигнути за всіма змінами? Як не відстати у знаннях від вихованців? Як тримати якість освіти на належному рівні? Як зробити освітній процес сучасним, гнучким, цікавим і для учнів, і для педагога?

Потрібно безперервно навчатися все життя, а це краще робити дистанційно: адже саме така освіта дає змогу навчатися не відходячи від робочого місця, отримувати відповіді на запитання тоді, коли це потрібно. Адже очні форми навчання як правило відбуваються раз на кілька років, а це робить навчання дискретним: педагог втрачає можливість постійно дізнаватися про нові технології, нові методики, шляхи вирішення його нагальних питань, стежити як вони впроваджуються колегами, звіряти напрями власної роботи з роботою колег, при необхідності вчасно робити поправки. Таким чином втрачається і зв’язок науки з практикою, а він має бути неперервним обов’язково, адже науковці і педагоги мають діяти в унісон, ралитися та перевіряти напрями своєї роботи, відстежувати новинки, нові впровадження, вчасно помічати помилки і виправляти їх, бачити найвдаліші моменти власної роботи і інтенсивно розвивати саме ці напрями, вибудовувати стратегію розвитку власної роботи. Отже, і для науковців, і для практиків дистанційне навчання стає необхідною умовою професійного розвитку, удосконалення своєї діяльності, правильного вибору напряму подальшої діяльності. [1]

Проаналізуємо джерела дистанційної освіти, які доступні всім і дають змогу не тільки отримувати інформацію, а й спілкуватися, ділитися своїм досвідом з іншими і швидко отримувати зворотний зв’язок. Ці джерела доступні і науковцям, і практикам, тож всі бажаючи можуть створити або простежити ланцюжок між наукою і практикою, одразу спробувати втілити у життя новітні розробки науковців, співпрацювати з ними.

Важливою особливістю джерел дистанційної освіти, поданих нижче, є те, що жодне з них не є абсолютом: потрібно аналізувати інформацію, що подається, перевіряти на надійність, думати, яким джерелам варто довіряти, а яким — ні, але величезний спектр різних відомостей — хороша винагорода для всіх користувачів наданих джерел. [2, 3]

Соціальні мережі Google+, FaceBook та інші. Це велика скарбничка різноманітних матеріалів зі всього світу різної якості, тому потрібно ставитися критично до інформації, що публікується, вибирати, адаптувати до власних потреб. Соціальні мережі також надають можливість неформального спілкування, обговорення важливих освітніх питань, пошуку однодумців. Переваги такої форми отримання знань — можливість і себе показати, і на досвід інших подивитись, отримати багато цікавих ідей, обговорити отриману інформацію з колегами, познайомитись, знайти однодумців, інтегрувати знання колег та науковців.

Саме соцмережі дають змогу за мінімум часу дізнаватися про нові напрями в освіті, досвід колег, запитувати і отримувати відповіді, шукати нові контакти, стежити за семінарами, конференціями та іншими очними та заочними заходами, де спілкуються освітяни.

Групи у соціальних мережах Google+, FaceBook та інших. Це збірники ідей, досвіду педагогів різних країн, публікації, які допомагають зрозуміти основні напрями розвитку та акценти в освіті. У групах не завжди публікуються авторські матеріали, багато груп є обміном цікавими посиланнями з різноманітних Інтернет-ресурсів (хто що знайде), далеко не завжди всі учасники групи дотримуються авторського права, іноді публікації у групах нагадують тези, не завжди ретельно вивіряються та вичитуються.

Група «Логіки світу» (FaceBook та Google+). Моя спільнота для всіх, хто навчає або хоче вчити дітей мислити, хто не боїться нового, хто розуміє, що можна і необхідно пояснювати малятам навіть складні речі просто, зрозуміло, дотепно, з усмішкою і так, щоб вони могли використати це у повсякденному житті.

Для тих, хто прагне не на словах, а на ділі зробити освіту новою, навчати малят новим, а не вчорашнім технологіям, міркує, аналізує, докопується до глибини, шукає, знаходить, а потім використовує знайдене і примножує його. Хто прагне самостійно учитися і творити. Для вдумливих і винахідливих, а також для тих, хто хоче таким бути.

Для тих, хто живе за девізом роману Веніаміна Каверіна «Два капітани» — БОРОТЬСЯ И ИСКАТЬ, НАЙТИ И НЕ СДАВАТЬСЯ.

Тут немає істин в останній інстанції. Зате є інформація для роздумів, поштовх для власних висновків, усвідомлених дій, місце для обміну думками зацікавлених людей, пошуку істини разом.

Для педагогів дошкільної та початкової освіти я виділила такі групи — «Методическая копилка для воспитателя детского сада» (FaceBook), «Современный детский сад» (FaceBook), «Джміль — живопис, музика, література дітям» (FaceBook та Google+), «Я — учитель начальной  школы» (FaceBook), «Альтернативна школа “Соняшник”» (FaceBook), «Педагогический клуб сетевого взаимодействия» (Google+), «Візуалізація: зробимо урок яскравішим, цікавішим» (Google+), «Медиаресурсы и дети» (FaceBook), «STREAM-освіта для дошкільників» (FaceBook), «Школа медіаосвіти на Кінбурні» (FaceBook). Іноді групи з однаковою назвою створюються у кількох соціальних мережах: так можна досягти більшого охвату користувачів та різноманіття думок.

Групи у різних соцмережах суттєво відрізняються:

• аудиторією (у FaceBook, як правило, кількість учасників набагато ширша, ніж у Google+);

• способами запрошення учасників до групи;

• подачею інформації (у FaceBook у кожній групі є тільки одна стрічка новин, де немає можливості структурувати інформацію, частково новини можна класифікувати тегами, але ними не завжди зручно користуватися і вони не завжди працюють якісно);

• активністю учасників (одна й та сама група може мати різний рівень активності учасників).

На відміну від профілів у соціальних мережах групи формуються за інтересами і тому можуть бути цікавим спілкуванням з колегами. Сформувати цільову аудиторію кожний може і у своєму профілі, але до цього потрібно докладати більше зусиль: зазвичай адміністратори груп це роблять за нас.

Соціальна мережа Pinterest. Ця мережа дає змогу надавати інформацію у доступному вигляді, зручно її систематизувати, розуміти людям з різних країн. Часто ми занотовуємо інформацію на стікерах і приклеюємо їх на зручних для нас місцях (дошках, екрані комп’ютера, стінах, холодильнику тощо). Але коли таких нотаток збирається багато, дуже важко не розгубитися і швидко знайти потрібну (та й загубитися нотатка може — відклеїтися, наприклад). Тож цілком ймовірно, що ви досягнете не упорядкування інформації, а створите її хаос.

Pinterest надає змогу використовувати звичну та зручну для нас форму нотаток: робить наші нотатки (Піни — Pin) яскравими (до кожної нотатки можна надати зображення або відеофрагмент), дає змогу організувати тематичні дошки і розміщувати на них Піни.

Кожний Пін зберігає інформацію про сайт, на якому можна знайти докладнішу інформацію, короткий коментар власника щодо знайденої інформації, коментарі інших Пінерів (користувачів мережею), інформацію про те, як інші Пінери розповсюджують ваш Пін тощо. Головне, що мережа дає змогу зберігати джерело інформації (якщо ми знаємо його), автора, його ідею, тож таке розповсюдження є поширенням і перетворенням, а не плагіатом.

Пін про одну й ту ж інформацію можна прикріпити до різних дошок, дещо по-різному його подавши (наприклад, змінивши картинку, напис-коментар тощо). Також ми можемо розглядати Піни інших користувачів та прикріплювати їх до власних дошок (ми завжди при потребі зможемо встановити власника Піна).

Віджет Pinterest можна поставити на будь-який електронний ресурс: можна створити віджет на всю стрічку Пінів або окремі віджети для кожної дошки.

Pinterest — це:

• яскраве, дотепне, наочне подання інформації;

• швидке розповсюдження інформації одразу у різних напрямах;

• інтуїтивно зрозуміле подання інформації;

• розповсюдження інформації у різних мережах (FaceBook, Twitter, Google+) і різних ресурсах (сайтах, блогах тощо);

• цікава ненав’язлива реклама;

• швидке створення тематичних добірок;

• можливість розставити акценти у матеріалах або по-різному розставити акценти у одному й тому ж матеріалі;

• зручна систематизація інформації;

• можливість подавати одну й ту ж інформацію у різних місцях різними способами;

• можливість по-різному систематизувати інформацію, в тому числі і на блозі, показати її читачу з різних точок зору, використовувати інформацію різними способами.

Pinterest можна використовувати • як одну із зручних форм подання інформації, • для зберігання нотаток з картинками, • як тематичний каталог сайтів, • для цільового розповсюдження інформації у різних мережах, • опублікування перебігу та результатів проектної діяльності, • як тематичний каталог фотографій і картин.

А також для

• дистанційного навчання — педагог на дошці кожної людини, що навчається, публікує Пін-завдання; учень виконує завдання і публікує відповідь (статтю, реферат тощо) на своєму Інтернет-ресурсі (розміщує Пін-відповідь), або знаходить відповідні посилання в Інтернеті і публікує Піни (або створює нову дошку), або публікує серію фотографій з підписами (один Пін — одна фотографія) тощо);

• компактного розміщення матеріалів за темою або до певного заняття (для себе, або для своїх учнів, або для колег);

• розповсюдження об’яв — у коментарях одразу можна побачити хто прочитав, як відреагував тощо;

• впорядкування інформації — можна впорядковувати власну інформацію, а можна давати завдання учням (зібрати і впорядкувати інформацію до певної теми або впорядкувати вже знайдену інформацію за певним принципом).

Більше читайте у моїй статті «Pinterest: яскраві маячки в океані інформації» за посиланням

Отже, величезною перевагою соцмереж є швидкість отримання інформації, її постійний потік, кожний має змогу мати оперативну інформацію, так само швидко публікувати свою. Але ці переваги є й недоліками: у соцмережах дуже потужний потік інформації, яку непросто аналізувати, вибирати потрібне (важко відстежити всю потрібну інформацію і не пропустити важливі новини), складно привернути максимум уваги інших користувачів до своєї інформації. Треба враховувати й те, що не вся аудиторія є активною: багато користувачів перевіряє інформацію не щодня, неуважно аналізує свою стрічку новин.

Педагогічна преса. Ретельно відібрані фахівцями, вивірені, редаговані, адаптовані, викладені зрозумілою педагогам мовою матеріали про сучасні тенденції в освіті, напрями розвитку, технології та прийоми роботи з дітьми, досвід колег тощо. Одразу і теорія, і практика, яка її підкріплює.

Колективи видань піклуються про дотримання авторських прав і видання, і авторів, тому у таких виданнях менша ймовірність плагіату, хоч сьогодні потужність та щільність потоку інформації з різних джерел робить дуже важкою перевірку авторства статті або окремих її частин.

Перевагу, на мій погляд, варто надавати комплектам видань, у такому випадку буде наступність у подачі інформації, виникне менше протиріч під час зіставлення інформації з різних видань.

Одним з прикладів може бути лінійка журналів: «Дошкільне виховання» розставляє акценти, розповідає про напрями розвитку, пояснює складні місця, радить як краще діяти, наводить приклади вдалого впровадження новітніх педагогічних розробок; «Палітра педагога» публікує матеріали на допомогу педагогу — конспекти занять, ігри, вправи, сценарії свят та розваг тощо; «Джміль» друкує матеріали для роботи з дітьми, які можна побачити на папері та в електронному вигляді (електронні додатки до статей).

Веб-форуми — це можливість одночасно і отримати інформацію (оперативну відповідь на нагальне запитання, побачити, як вашу проблему вирішують інші, запитати наскільки це вдале вирішення проблеми), і поспілкуватися. Форуми мають на меті обговорення певної проблеми (як правило не дуже вузької, але й не дуже широкої). Вони відкриваються на сайтах, обов’язково задається тема. Всі репліки на форумі (короткі висловлювання) мають обов’язково стосуватися даної теми. Модератори та адміністратори форуму стежать за тим, щоб висловлювання стосувалися заданої теми, були коректними, відповіді та побажання не були зневажливими для інших.

На форумах можливе застосування гнучкого розмежування доступу до повідомлень. Так, на одних форумах читання й створення нових повідомлень доступні будь-яким випадковим відвідувачам (гостям), на інших — необхідна попередня реєстрація (найпоширеніший варіант). Такі форуми називають відкритими. Застосовується й змішаний варіант — коли окремі теми можуть бути доступні всім відвідувачам, а інші — тільки зареєстрованим учасникам. Існують закриті форуми, доступ до яких визначається персонально для кожного учасника адміністраторами форуму. На практиці також нерідко зустрічається варіант, коли деякі розділи форуму загальнодоступні, а інша частина доступна тільки вузькому колу учасників.

Більшість форумів має систему особистих повідомлень, що дає змогу зареєстрованим користувачам спілкуватися індивідуально, аналогічно електронній пошті.

За методом формування набору тем форуми бувають із динамічним списком тем (у таких форумах прості учасники можуть створювати нову тему в рамках тематики форуму) і з постійним списком тем.

Форум відрізняється від чата поділом обговорюваних тем і можливістю спілкування не в реальному часі. Це сприяє більш серйозним обговоренням, оскільки надає відповідаючим більше часу на обмірковування відповіді. Форуми часто використовуються для різного роду консультацій, у роботі служб технічної підтримки.

Зазвичай читати всі репліки форуму можуть всі бажаючі, а для активної участі у форумі необхідно зареєструватися (внести короткі відомості про себе, адресу власної поштової скриньки тощо). Але в принципі учасниками форуму можуть стати всі бажаючі. Головне — інтерес до теми форуму, бажання прийняти участь в обговоренні, не боятися висловлювати власну думку широкому загалу, спокійно ставитися до критики.

Тема форуму відкривається або на певний заздалегідь визначений час, або закривається модератором, коли він вважає, що цікавість до обговорення теми згасає, або тема вичерпала себе.

Часто форум відкривається напередодні або після завершення певної події, щоб глядачі та учасники події мали змогу обговорити її, висловити зауваження та свої враження. Так темою форуму може стати обговорення результатів Всеукраїнського з’їзду педагогічних працівників дошкільної освіти, громадське обговорення будь-якого важливого документа, обговорення та висвітлення власного досвіду з проведення нестандартних семінарів-практикумів для батьків тощо.

Великою перевагою форуму є те, що саме тут можна знайти різні погляди, різні думки та поради з певної проблеми. Це допоможе не зациклюватися на власному досвіді; ширше поглянути на проблему; побачити вузькі місця у її вирішенні, про які раніше навіть і гадки не мали; побачити як цю проблему вирішували інші; побачити і повчитися на помилках інших тощо. Це дозволить розглянути певне питання з усіх боків, звернути увагу на певні нестиковки, побачити як інші люди ставляться до ваших рекомендацій. Отже, форум можна розглядати як збірку різних поглядів на проблему, додатковий матеріал для її аналізу, а от робити висновки і діяти — ваша задача.

Блоги — це особливі сторінки в Інтернет, де є можливість ближче познайомитися з людиною, її діяльністю, знайти цікаву особистість, людину з нестандартним поглядом на близьку для вас тему, дізнатися про погляд певної людини на освітянську подію, про новини чи заходи організації тощо.

Зазвичай на блогах публікують невеликі яскраві статті, тема яких може, на погляд власника блогу, зацікавити багатьох, спонукати висловити свої враження, запитати, можливо щось порадити тощо. Тобто автор блогу чекає зворотної реакції людей, що завітали на блог. На репліки і запитання автор блогу обов’язково відповідає, подає свою репліку тим самим уточнюючи зміст основної статті. Таким чином ми маємо можливість спільно обговорити певну цікаву тему.

Періодично на блогах з’являються нові статті, виникають інші теми для обговорення. Якщо на блозі стабільно публікуються цікаві статті на ньому з’являються постійні відвідувачі. Так у автора блогу формується своєрідний клуб, можливість постійно розповідати про важливі для себе події багатьом зацікавленим людям.

Переваги блогу: оперативність; між автором і читачем немає посередників; немає обмеження сторінками, тому набагато ширші можливості проілюструвати статтю; на блозі можна розмістити те, що неможливо відобразити на паперових сторінках — відео, статті в форматі PDF, презентації тощо; сторінки блогу можуть читати одразу багато людей на багатьох мовах у різних куточках Землі.

Мультимедійні статті. Педагоги і батьки мають допомогти дошкільникам і молодшим школярам пізнавати світ цілісно, системно, щоб діти розуміли як все у ньому взаємопов’язано, взаємодіє. Різні джерела інформації можуть створити різну картину, допомогти дитині відкрити різні сторони одного і того ж явища або об’єкта. І тільки порівняння і взаємодоповнення інформації з різних джерел створить цілісну картину довкілля. Тож дитина має вчитися аналізувати інформацію, розрізняти об’єктивну і суб’єктивну інформацію, грамотно використовувати ту й іншу, перевіряти наскільки вона надійна, критично ставитися до неї, використовувати її надалі для отримання нових знань.

Активізувати пізнавальний розвиток дитини, навчити її дивитися і бачити, слухати і чути, спостерігати і відчувати світ навколо, помічати всі зміни і знаходити їх причини допоможуть відкриті запитання (запитання, на які немає і не може бути єдиної правильної відповіді), вони спонукають до міркування, висування власних ідей, знаходження нестандартних шляхів розв’язування, аналізування і критичного ставлення до отриманих результатів.

Відображенням такої методики є мультимедійні статті — статті, які поєднують текстову, графічну та звукову інформацію (бесіди з дітьми, відкриті запитання та завдання, пояснення для педагогів, літературний матеріал, графіки, схеми, твори живопису, презентації, відеоматеріали, звукові файли тощо). Завдяки цьому за матеріалом статті можна проводити повноцінні заняття, розгортати проектну діяльність, показувати синтез мистецтв та міжпредметні зв’язки.

Цей тип статей виділено окремо, тому що допомагає отримати різноманітну інформацію і для професійного зростання, і для роботи з дітьми.

Приклади моїх мультимедійних статей:

• Музична казкова пригода гномиків. Слухання та обговорення музики Едварда Гріга «Хода гномів», «У печері Гірського короля» (з сюїти «Пер Гюнт» за драмою Генріка Ібсена)

• Перший сніг. Слухання та обговорення ноктюрну 20 Фредеріка Шопена з дошкільнятами та молодшими школярами

• Весняна музика. Слухання «Рапсодії на тему Паганіні» Сергія Рахманінова

• Провісник весни — підсніжник. Бесіда з дорослими і дітьми про природу і мистецтво

Електронні бібліотеки — аналог звичайних бібліотек в Інтернет, часто у них зберігаються електронні варіанти книг з певної теми.

Наведу кілька безкоштовних електронних бібліотек:

• електронна бібліотека української літератури — www.ukrlib.com.ua;

• педагогична бібліотека — pedlib.ru;

• електронні освітні системи — educom.su;

• психологична бібліотека Київского Фонду сприяння розвитку психічної культури — psylib.org.ua;

• світ енциклопедій — www.encyclopedia.ru.

Електронні бібліотеки створюють люди в усьому світі. Вони дають змогу не виходячи з дому знаходити необхідну книжку і одразу ж нею користуватися. Щоправда читати книгу в електронному вигляді не завжди зручно, але призвичаїтися — справа часу.

Незаперечною перевагою електронних бібліотек є можливість автоматичного пошуку, швидке орієнтування у змісті, можливість копіювати вибрані фрагменти і легко працювати з ними.

Часто електронні бібліотечні фонди допомагають поповнювати ентузіасти, які оцифровують друковані видання і надсилають організаторам електронних бібліотек, які розміщують їх на сайті для загального користування.

Під час оцифровки текстів, особливо великого обсягу, можливі помилки (опечатки, пропуск частини тексту або навіть сторінки тощо). Тож при користуванні електронними бібліотеками звертайте увагу на якість книг, перевіряйте сумнівні фрагменти. Пам’ятайте, що помилки можливі навіть у надрукованих на папері і ретельно вичитаних книгах, тож що й казати про електронні.

Безсумнівно: електронні бібліотеки економлять наш час, дуже зручні, доступні (особливо це стосується сільської місцевості, де у бібліотеках далеко не завжди можна знайти потрібну книгу), зберігають дерева, але іноді вони порушують авторські права і права видавництв, що зазначені на копірайт.

На захист електронних бібліотек скажу: зазвичай книги у них викладені у html-форматі (це формат сторінок сайтів), яким можна користуватися тільки on-line, можливості для роздруку частини або всієї книги також обмежені. Тому насправді є й певні незручності у використанні книг в електронних бібліотеках, а отже електронні книги не замінять повністю друковані. Часто їх використовують для швидкого ознайомлення, а потім купляють друковані книги.

Дуже часто в електронних бібліотеках можна знайти книги, що давно не перевидавалися (особливо це стосується наукової та професійної літератури). У такому випадку електронна бібліотека є для багатьох людей чи не єдиною можливістю прочитати певну книгу.

І ще я розділяю занепокоєння багатьох митців та науковців тим, що зараз мало читають, попит на друковані книги різко впав порівняно з минулим століттям. Тож якщо люди читають електронні книги, то нехай читають хоч щось, адже можливо на друковане видання вони не звернули б уваги. Нехай електронні бібліотеки стануть ще одним з важливих джерел знань XXI ст.

Отже, джерел багато, по суті більшість з них є своєрідними накопичувачами інформації для самоосвіти, всі вони взаємодоповнюють одне одне, є сходинками неформальної освіти, можуть бути однією з обов’язкових складових постійного підвищення кваліфікації педагогів та й науковців також. У якій мірі кожний педагог використає кожне з них залежить тільки від самої людини, адже у сучасній освіті особистісно орієнтований та індивідуальний підхід має діяти і для дитини, і для педагога. Тільки у такому випадку розвиток освіти може бути гармонійним.

Кожна форма отримання неперервної освіти — очна та заочна — має певні переваги та недоліки, тому кожний педагог має знайти баланс між цими формами навчання.

ЗАВАНТАЖТЕ презентацію «Використання інтернет-ресурсів для неперервної освіти вихователів та вчителів початкових класів» за посиланням

Більше про дистанційну освіту та використання інформаційний технологій в освіті Ви можете прочитати у моїй книзі «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ — ДЛЯ ВСІХ. Інформація: від пошуку першоджерела до зберігання»

Література

1. Гриценко В. И. Информационно-коммуникационые технологии в рамках программ ЮНЕСКО. — К.: ВД «Академпериодика» НАН Украины, 2010. — 26 с.

2. Гриценко В. И. Фундаментальные проблемы е-обучения. — К.: ВД «Академпериодика» НАН Украины, 2008. — 38 с.

3. Хангельдиева И. Г. О понятии «информационная культура» // Информационная культура личности: прошлое, настоящее, будущее: Междунар. науч. конф., Краснодар — Новороссийск, 23-25 сент. 1993 г.: Тезисов. докл. — Краснодар 1993. — С. 2.

Ірина СТЕЦЕНКО,

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України

та Міністерства освіти і науки України,

автор технології «Логіки світу»

для дітей від 4 до 12 років

Дізнайтеся про що блог

Читайте роздуми щодо теми блогу

Автор: Ірина Стеценко