Є музика, яка з перших нот захоплює слухача, веде за собою. Слухач ніби зливається,
поглинається музикою, слухає та відчуває кожною клітинкою тіла. А потім музика
ще довго звучить у душі, людина її продумує, повторює, проспівує, інтерпретує,
щоразу ніби відкриває заново. Саме така для мене музика французького
композитора-імпрессіоніста Моріса Равеля «Болеро»: її можна слухати
нескінченно, щоразу відкриваючи нові грані, нові яскраві миті та переходи.
Музика Моріса Равеля дивовижно людяна, зрозуміла, близька різним людям. Композитор не прагне вирішувати філософські питання й проблеми світобудови, охопити в
одному фрагменті велике коло тем. Іноді він концентрує свою і нашу увагу на
одному глибокому і багатогранному почутті, іноді з ноткою пронизливого смутку
говорить про красу і тендітність світу.
Послухаймо «Болеро» М. Равеля.
Лондонський симфонічний оркестр (диригент Валерій Гергієв)
Orquesta Filarmónica De Munich
В чому ж секрет? Чому музика так захоплює?
«Болеро» поєднує мелодійність музичних ліній, точність, ритмічність, строгість,
лаконічність. Здається, що композитор висловив свою думку дуже просто, але
одночасно дуже ясно, витончено, гармонійно, красиво, з почуттям міри.
Музика «Болеро» напрочуд гармонійно поєднується з рухами — танцем. Мабуть
тому, що болеро — це назва двох різних танців і композитор відповідно назві
писав і музику. По-перше, болеро — іспанський танець, який виконують у
стриманих ритмах, але цей танець наповнений пристрастю і внутрішньою силою.
По-друге, болеро — кубинський танець, повільний, витончений, романтичний. Тож,
композитору вдалося втілити характери цих двох танців у свою неповторну
мелодію.
Болеро
Итак, Равель, танцуем
болеро!
Для тех, кто музыку не сменит на перо,
Есть в этом мире праздник
изначальный —
Напев волынки скудный и
печальный
И эта пляска медленных
крестьян...
Испания! Я вновь тобою
пьян!
Цветок мечты возвышенной
взлелеяв,
Опять твой образ предо
мной горит
За отдаленной гранью
Пиренеев!
Увы, замолк истерзанный
Мадрид,
Весь в отголосках
пролетевшей бруи,
И нету с ним Долорес
Ибаррури!
Но жив народ, и песнь его
жива.
Танцуй, Равель, свой
исполинский танец,
Танцуй, Равель! Не
унывай, испанец!
Вращай, История, литые
жернова,
Будь мельничихой в
грозный час прибоя!
О, болеро, священный
танец боя!
Николай Заболоцкий
Болеро
«О, болеро, священный
танец боя!»
Николай Заболоцкий
Опять в бою сражается
добро,
И чувствуется боль сквозь
все рефрены.
В Гранд Опера, в Москве и
в залах Вены —
Морис Равель. Вкушаем
«Болеро».
И музыка, входящая в
нутро,
Поёт в тебе с восторгом
неизменным.
Бьёт барабан, и вслед
летит со сцены
Чарующих оттенков
серебро.
А звук уже значительно
возрос,
И ритмы — удивительный
гипноз —
Уже в полон забрали, не
жалея.
Пронизано огнём всё
существо,
И это, безусловно,
торжество
Бессмертного творения
Равеля!
Марк Луцкий
Доторкнутися до шедевра — дуже відповідально, можливо з цієї причини
постановок «Болеро» М.Равеля
дуже мало, але кожний хореограф і танцівник, які взялися за цю нелегку справу —
особистості, справжні майстри.
Першу постановку «Болеро» здійснила Броніслава Ніжинська для вечора
балерини Іди Рубінштейн у паризькій «Гранд-Опера», що пройшов 22 листопада 1928
року. У різний час постановки на цю музику здійснювали хореографи Моріс Бежар,
Олексій Ратманський, Ніна Юшкевич, Валентин Єлизарьєв та інші.
Одна з найвідоміших постановок «Болеро» — у редакції Моріса Бежара (1961
р.). Це один з небагатьох балетів, у якому існують і жіноча, і чоловіча версії.
Першою солісткою стала Душку Сифніос, наступний виконавець — Хорхе
Донн. У 1978 р. редакцію М. Бежара повторила Майя Плісецька.
Через десять років після цього хореограф довірив свою постановку Сільвії Гіллем.
За життя хореограф довірив ставити балет «Болеро» у своїй редакції лише кільком
балетним трупам світу. За заповітом хореографа і зараз лише вибрані ним трупи і
солісти можуть виконувати «Болеро». Адже кожний виконавець привносить своє в
інтерпретацію «Болеро», тому він повинен мати сильну індивідуальність.
Майя Плісецька
Майя Плісецька
Хорхе Донн
Хорхе Донн
Ілзе Лієпа
Діана Вишньова
Російська прима Діана Вишньова розповідає, що «для виконавця головна
складність виконання “Болеро” у тому, що тіло ніби розділене на дві частини: безперервний
ритм протягом 16–18 хв танцівник повинен тримати ногами, а тіло й руки — це
мелодія. Це абсолютно заворожує глядача».
М. Бежару вдалося досягти гармонії мелодії та рухів рук, ніг і тіла
виконавця. Всі рухи сторогі, витончені, абсолютно точні, закінчені, всі рухи гармонійно пов’язані неможна нічого прибрати, нічого додати: музика і
рухи — одне ціле. Зверніть увагу на рухи рук у балеті: руки живуть, точно передають
кожну ноту і настрій мелодії. Адже «руками можна передати все: характер, епоху,
настрій», — зазначає Майя Плісецька.
Особисто для мене в «Болеро» втілює характер фламенко: ритм, що йде від
серця, абсолютне злиття з музикою виконавців, «живі» руки, які розповідають свою
історію.
Канте фламенко
В Андалузии — в полной гармонии,
С темпераментом, весёлой задорностью,
«Канте фламенко» — танец Испании,
Зародился в союзе с природою.
Арабские, византийские корни
Браво скрестили с реальностью —
Импровизацию музыкальной истории
С капризною индивидуальностью.
Кастаньеты, ручные ударники
Возбудили гитарные струны,
Пульсом ожил в инновации
Код гипнотической музы.
Вектор активной популяции
Веками, возможно, надолго
Начало заложил «Ола!» овации,
А ныне — мотивации повторно…
Гарсия Лорка
Твой танец, легкое твое движенье,
что еле-еле различает глаз,
чуть родилось — и замерло тотчас,
но замерло лишь только на мгновенье.
Оно рождает головокруженье,
оно — как свет полдневный, что не гас
до вечера, как радужный алмаз,
как солнца непрерывное свеченье.
Огонь, пожар, звезды сверканье, меч...
Пусть это жажду мне не утоляет,
но и не может страсть мою разжечь.
И твое тело никнет, исчезает,
и пропадает белизна твоя:
ты вновь — вода и темная земля.
Октавио Пас
Художники завжди прагнули зупинити час, змусити мить тривати вічно на своїх
полотнах. А що може краще передати красу скороминущого руху, чим танець?
Танець існував у культурних традиціях народів світу з незапам’ятних часів.
За свою довгу історію танець постійно змінювався: він був то строгим, то сміливим,
то романтичним, іноді навіть хуліганським... Він багатоликий і прекрасний, саме
завдяки йому ми можемо «бачити музику». А завдяки художникам — роздивитися рухи
танцівників. Подивіться як різні художники змальовують танець.
Андрій Атрошенко
Ашот Асатрян. Болеро
Фабіан Перес
Тепер послухаємо музику Моріса Равеля та подивимося балет «Болеро» разом з
дітьми. (Спочатку діти слухають музику, потім, якщо музика сподобалася,
дивляться фрагмент балету «Болеро» (або балет повністю).)
Запитання та завдання для дорослих і дітей
— Опишіть музику. Музика (яка?)
— Як би ви назвали цю музику?
— Розділіть музику на частини. Чому ви зробили саме так?
— Знайдіть ці частини у танці.
— Придумайте рухи під цю музику.
— Намалюйте музику фарбами. Які кольори ви вибрали? Чому?
— Роздивіться фотографії квітів. Які більше підходять до музики «Болеро»? (Завантажити презентацію Ви можете за
посиланням)
Мультфільм «Болеро» (режисер Іван Максімов)
Прочитати додаткову інформацію Ви можете за посиланнями
Сьогодні перший день весни. Хочеться свята! Хочеться не очікувати, а вже
відчувати весняне тепло, ласкаві сонячні промінчики, перші, ще невпевнені,
подихи весни. Тож і писати хочеться про щось радісне та яскраве. Згадала, як
влітку вперше побачила диво-квітку — соняшник. (Такої великої красивої
квітки в місті Києві я ніколи не бачила, тому соняшник мені завжди здавався
казковим. Я щодня підходила до соняшника, спостерігала як він розпускається, як
наливається його насіння, дуже чекала доки насіння достигне і ми з бабусею
збиратимемо соняшники.) Про те, чому для мене соняшник був диво-квіткою,
читайте далі.
На потіху дітворі
Соняшник росте в дворі,
Зазирає у віконце
Золотавий, наче сонце.
Молоді листки зелені —
Це у соняшника жмені.
Він збирає в них росичку,
Щоб умити вранці личко.
Пустотливий промінець —
Сонця теплий посланець,
Соняшничка так лоскоче,
На весь рот аж той регоче.
І милує погляд влітку
Круглолиця жовта квітка.
Із його насіння буде
Запашна олія людям.
Світлана Дорошенко
Старший братик Андрій розповів мені, що соняшник — одна з найдивовижніших
квіток на городі.
— Дивовижна тому, що така велика і висока? — поміркувавши, запитала я.
— Не тільки. Вона схожа на сонечко: її пелюстки, як сонячні промінці, —
відповів мені братик.
— Такі пелюстки не тільки у соняшника, — уважно роздивившись квіти на
клумбі, зауважила я.
— Соняшник завжди повертає квіточку за сонечком! — нарешті «видав» головну
новину Андрій.
— Це справді диво! Цікаво, як соняшник повертається? Адже у квітки немає
очей, щоб побачити сонечко, і ніжок, щоб повертатися до нього.
Наступного дня я одразу після сніданку винесла стільчик на двір і
вмостилася так, щоб добре бачити соняшник. Коли ж він почне повертатися? Я
майже весь час дивилася на квітку, але нічого не побачила. Бабуся вже покликала
мене обідати, а соняшник так і не повернувся. За цілий день я так нічого і не
побачила. Можливо, мені тільки здається, що соняшник повертається?
Через кілька днів ми їхали до родичів в інше місто. «Дивись на поля
соняшника: запам’ятай куди повернуті квіточки», — нагадав мені братик. Дійсно,
всі квіточки, як по-команді, були повернуті в один бік — до сонечка. «Доки ми
будемо в гостях сонечко дуже повільно змінить своє положення на небі, а за ним
так само повільно повернуться соняшники», — пообіцяв Андрій.
Ввечері я не забула про квітки: так, усі вони дивилися зовсім в інший бік,
адже сонечко сідало.
Виявляється, спостерігати зовсім не так просто, як здається. Повільні рухи
добре видно лише через великі проміжки часу. Щоб побачити дивовижне далеко
ходити не потрібно: незвичайною може бути, навіть, те, що ми бачимо щодня,
тільки треба набратися терпіння і вміти це побачити.
У навколишньому світі
багато цікавого і дивовижного. Тільки не всі це бачать, чують, помічають,
відчувають. Не всі у звичайному можуть побачити дивовижне: в круговерті
насичених подіями днів ми просто можемо не помітити диво і пройти повз нього.
Іноді побачити незвичайне навколо нам допомагають картини. Читайте бесіду з
дітьми за картинами німецького художника Альбрехта Дюрера.
Навчайте дітей
вдивлятися, вслухатися, помічати найменші зміни в тому, що ми бачимо щодня, що
у нас весь час перед очима ... Тоді світ навколо засяє яскравими фарбами, стане
ще дивовижнішим, ще насиченішим. Діти побачать і відчують який він гарний і
крихкий, як потрібно дбайливо і трепетно ставитися до кожної травинки, комашки,
подиху вітерця, сонячного промінчика, камінчика, піщинки ... А бур'яни і не
бур'яни зовсім: це просто рослини, які прийшли до нас в гості без запрошення, і
ми не завжди встигаємо роздивитися які вони дивовижно гарні.
Розглядаючи оригінальні
знімки з Космосу, ми часто помічаємо те, що не бачимо в звичайному житті. Можливо,
допомагає нетрадиційний ракурс, назва, таємниця, наша уява? .. Картини Альбрехта
Дюрера, німецького живописця, гравера, теоретика мистецтва, автора практичного
керівництва для художників німецькою, основоположника мистецтва німецького
Відродження, — своєрідні знімки з Космосу. Вони допомагають нам помітити
незвичайне в звичайному, побачити красу прямо під ногами, звернути увагу на
дрібні деталі, на які в природі звернути складно. Це може бути поштовхом до
того, щоб побачити все це в живій природі.
Альбрехт Дюрер. Дерен, 1493 р.
Альбрехт Дюрер. Примула
Альбрехт Дюрер. Лугова трава, 1503 р.
• Розгляньте з дітьми
картини. Чим вони схожі? Чим відрізняються?
• Уважно розгляньте кожну
рослину. Чим вони чудові?
•Згадайте, як в природі
виглядають ці рослини. Що такого намалював художник, чого не помітили ви? Може
бути, ви помітили більше, ніж художник? Що саме?
• Ми звикли, що вся трава
зеленого кольору. Придивіться! Чи всі рослини однакового зеленого кольору? Які
кольори ще є в полі, на луках, на лісових галявинах? Де квітів більше?
• Спробуйте знайти на
картинах сонце. Як художник передав сонячний промінчик?
-•Чи є вітер на картинах?
Чому ви так думаєте?
• Що цікавого на картинах
ви побачили?
• Розгляньте на вулиці
траву під ногами. Чи знайшли ви схожі рослини? Які рослини, яких немає на
картинах, ви знайшли? Що цікавого ви побачили?
• Намалюйте рослини, які
вам особливо сподобалися. А ще можна сфотографувати під ногами цілий світ з його мініатюрними мешканцями. Здогадалися якими?
Ірина
СТЕЦЕНКО, наукова співробітниця
Міжнародного науково-навчального центру
інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
авторка технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років