Інформаційна війна: історія, сучасність, правила поведінки…
Частина 1
Ми звикли думати, що війна — це коли стріляють, гинуть люди, руйнують міста... Але у сучасному світі є й інші війни — інформаційні. Інформаційна війна може розпочатися задовго до початку «звичайної» і тривати ще довгий час після її закінчення.
В інформаційній війні не розриваються снаряди, не лунають вибухи, не гинуть люди, не руйнуються міста, але її наслідки жахливі: руйнуються душі, думки, воля, сприйняття світу, ставлення людей одне до одного, до країни, до інших народів, і все це позначається на вчинках людей. Часто вибухи у такій війні бувають непомітні, тому важко, а часто неможливо сказати, куди влучили, якої шкоди завдали, кого треба рятувати. Інформаційна війна ведеться тихо, підступно, люди можуть вчасно її не помітити. Ця війна нібито не порушує кордонів, не руйнує, але завдає величезних збитків, впливаючи на майбутні покоління.
🔰 P.S. Цей пост на блозі я написала у 2014 році. Тоді всі дуже сподівалися, що війна скоро закінчиться. Зараз наша війна вже триває довше за війну 1941-1945 рр., загинули тисячі українців. 🔰 Але війна йде на багато фронтів і один з них інформаційний. 🔰 Тож пильнуймо! 🔰 У цій війні бере участь кожний з нас!
Інформаційна агресія страшна своїм впливом на думки і дії багатьох дорослих
і дітей (на кожного по-різному): вона викликає паніку, змушує діяти
непередбачувано, нелогічно, несвідомо завдавати шкоди собі та іншим. Інформаційна
агресія вибиває ґрунт з-під ніг, деморалізована людина може втратити мотивацію
протистояти.
Здається, найстрашніше те, що інформаційна війна не має чітко визначеної
території ведення бойових дій, часових меж, в ній не використовується зброя в традиційному
розумінні цього слова, тому важко (а то й неможливо) поскаржитися на
інформаційного агресора в міжнародні організації, дуже важко довести факт
ведення такої війни і ще важче її припинити. Тому кожен має бути готовий
протистояти інформаційній агресії, адже в інформаційній війні кожен є водночас
і воїном, і тим, кого треба захищати.
Напевно, у ці дні кожен українець відчув — йде лавина інформації, яку важко
проаналізувати, усвідомити, перевірити, яка сіє зневіру, спрямована на
руйнування наших традицій, світогляду, на створення стіни недовіри між
народами. Цю лавину створюють телебачення, газети, журнали, вона у книжках,
висловлюваннях людей, різноманітних інтернет-ресурсах — сайтах періодичних
видань, блогах різних людей, Twitter, YouTube,
соціальних мережах, у коментарях до постів, підроблених або неправильно
підписаних фотографіях, чатах, форумах… Кожний, навіть той, хто поширює
інформацію несвідомо, є учасником інформаційної війни.
Спробуймо разом розібратися — що таке інформаційна війна і як діяти у такій
ситуації, адже інформаційний вплив спрямований на кожного з нас, тому й
постраждати може кожний, особливо діти (адже вони найменш захищені від
потужного впливу інформації, їх найлегше налякати, дезінформувати, змусити
діяти певним чином…).
Найновіша історія
Інформаційна війна велася ще за часів тієї війни: відозви,
плакати, повідомлення по радіо, через гучномовці, чутки… Але техніка була ще
далеко не досконалою, тому й такого значення, як нині, інформаційна війна ще не
набула. Хоча й тоді інформація була досить потужним засобом впливу на
свідомість багатьох людей.
Після закінчення Другої світової, за радянських часів, інформаційна війна з
кожним роком набирала оберти: з’явилося телебачення, удосконалилися інші засоби
масової пропаганди. Часто пишуть, що масова пропаганда за часів срср працювала
на найвищому рівні. Тільки подивіться на плакати тих часів!
Стає страшно... особливо після того страхіття, яке ми побачили після так званих «асвабадителей» на нашій землі. Послухайте пісні тих часів, почитайте газети, підручники, подивіться
відеозаписи спортивних змагань, травневих та листопадових демонстрацій… Завжди,
коли перемагали радянські спортсмени, гордо на весь стадіон майорів прапор
срср, за часів «холодної війни», коли в естафеті 4 х 100 метрів
перемагали радянські спортсмени, а не команда США, естафетна паличка раптово
перетворювалася на величезний червоний прапор. Так святкувати перемоги України
ми навчилися зовсім нещодавно: пригадайте, як футболіст Андрій Шевченко одним з
перших співав гімн України, прикладаючи праву руку до серця.
Звісно, про інформаційну війну знали і знають в усьому світі, найвпливовіші
країни завжди приділяли і приділяють «інформаційним бойовим діям» велику увагу.
І от настав час, коли інформаційна війна майже непомітно стала одним з
найважливіших чинників впливу на стан і дії багатьох людей. Ми не завжди помічаємо
цю війну, тож не завжди можемо ефективно протистояти інформаційним атакам. Всесвітньо
відомий шлягер «Ла-ла-ла», який зараз звучить на дискотеках багатьох країн
світу, футбольних матчах тощо, і анекдоти, які багато людей з радістю
розповсюджують у соціальних мережах, також є елементами інформаційної війни.
Завдяки їм люди всього світу дізнаються про відносини між нашими країнами,
навіть ті, хто не читає газет і не стежить за новинами по телебаченню, адже
форма викладу в цих піснях і анекдотах доступна, навіть переклад не потрібен! І
це важливо. Люди у багатьох країнах співчувають українцям, виходять на акції
протесту, пікетують російські посольства…
З одного боку, суспільство дуже виросло технічно: телевізор (і не
один) є вдома у кожного, мобільні телефони, смартфони, комп’ютери, планшети,
ноутбуки (зараз можна йти вулицею і водночас перебувати в Інтернеті)… До наших
послуг сучасна поліграфія, апаратура для відео- та аудіозапису, сучасні
комп’ютерні програми дають змогу кожному створити інфографіку, діаграми,
графіки, схеми, таблиці, відео- або аудіоролик, знайти який завгодно малюнок,
доробити його… Була б фантазія, а створити можна все, що завгодно.
З іншого боку, ми ще морально та емоційно не готові використовувати таку
складну техніку собі та іншим на благо. На жаль, наші знання, технічна
обізнаність, навички користування складною технікою зростають набагато швидше,
ніж наша духовність, наш самоконтроль, критичне ставлення до власних дій,
самодисципліна, відповідальність… Це може призвести до небажаних, а то й
жахливих наслідків. Один з таких прикладів — Чорнобиль.
І от ця наша духовна «відсталість» за технічної «просунутості»
використовується в інформаційній війні: зробив, а не поміркував, не перевірив,
не проаналізував можливі наслідки своїх дій, і сам не помітив, як запустив
лавину страху, і кого вона накриє, передбачити неможливо. Інформація, як
тільки ми її поширили, одразу виходить з-під нашого контролю, і про наслідки
цього ми потім зможемо тільки здогадуватися. Подумайте про це!
Обережно: інформація!
Ми звикли, що інформація нам конче потрібна, допомагає розв’язати багато
різних завдань… Тобто інформація — наш друг. Але навіть якісна, надійна,
правдива інформація може за певних обставин перетворитися на лютого ворога:
невчасно передана, не тим тоном повідомлена тощо.
Одна річ — передати інформацію конкретній людині, яку ми добре знаємо, інша
— повідомити незнайомцю, зовсім інша — надати інформацію тисячам, а можливо, і
мільйонам людей, яких ми зовсім не знаємо. Адже ми ніколи точно не зможемо
передбачити, як сприйме цю інформацію кожна людина!
Здавалося б, повідомляти новини багатьом людям — роль ЗМІ. Але у сучасному
суспільстві майже кожен має доступ до фактично необмежених інформаційних
ресурсів 24 години на добу: Інтернет — інформаційний простір, який за великим
рахунком контролювати неможливо (адже він створювався як відкрита система, де
кожний може розмістити будь-яку інформацію). ЗМІ в електронному вигляді часто
читають значно більше людей в різних країнах світу, ніж видання на папері, а є
ж іще онлайн-телебачення, онлайн-радіо, соціальні мережі… І якщо на сайтах
видань, онлайн-телебаченні, онлайн-радіо так звані «пересічні громадяни» можуть
хіба що коментувати інформацію, то у соціальних мережах і на власних
інтернет-ресурсах (сайтах, блогах, сторінках тощо) кожна людина стає
ДЖЕРЕЛОМ інформації, і тільки її відповідальність, чесність, порядність і
обізнаність є внутрішніми мірилами якості інформації, яку вона розповсюджує.
Тож сьогодні кожен має бути ВІДПОВІДАЛЬНИМ за ту інформацію, яку
розповсюджує, і вміти убезпечити себе та інших людей від небезпечної
інформації.
Уявіть, що абсолютно правдива інформація надана або дуже рано, або надто
пізно (наприклад, записку про те, куди дитина пішла гуляти, мама знайшла через
годину після того, як прийшла додому, коли вже збилася з ніг, шукаючи дитину)
може нанести шкоду. Іноді трапляється, що дві не пов’язані новини недоречно
зустрілися, і людина їх пов’язала — це може призвести до паніки.
Наведу два приклади, які ілюструють необхідність обережного поводження з
інформацією.
Літо. Сонце. Море. Пляж. Плаваю я дуже добре, тому далеко запливла в море.
Раптом побачила зграйку невідомих тваринок, що пливли, тримаючи писочки над
водою: дуже схоже на зміїв (а зміюк я дуже-дуже боюся). І ця зграйка пливла
прямо на мене! Це вже було занадто. Я розвернулася і швидко попливла до берега.
Вибігла на берег з криком (щоправда, не дуже голосним): «Змії пливуть!!!!»
Народ з моря ніби вітром здуло! Такої реакції я не чекала (діяла емоційно і
необдумано, просто злякалася). Я перевела подих, до мене підійшов знайомий і
каже: «Іро, в Чорному морі змій немає!!!!» І повів мене до зграйки, яка вже
була біля берега. Ми придивилися: насправді це були звичайні рибки, які чомусь
пливли, тримаючи голівки над поверхнею води. Люди теж поміркували, можливо, на
нас подивилися, і через кілька хвилин від загального переляку й сліду не
залишилося. От така кумедна історія! Але вона показує, наскільки обережно треба
ділитися інформацією.
Друга історія трагічна (підземний перехід
«Неміга» (бєларусь)). Щоправда досі достеменно невідомо, що
підштовхнуло до паніки. Можливо, саме необачно кинуте слово вбило людей! А,
можливо, інше джерело інформації стало причиною паніки… Ми маємо пам’ятати, що
інформація передається жестами, поглядами, мімікою, емоціями…
Кінець травня. Сонечко світить, спека. Люди повертаються з концерту. У всіх
гарний настрій, лунають жарти. І от на небі збираються хмари, йде сильна злива.
Можливо, хтось щось вигукнув, і величезна кількість людей раптом побігла до
підземного переходу ховатися від дощу.
Стометровий підземний перехід, розрахований всього на 50–60 осіб, був
забитий вщент. Люди все прибували, і скоро не тільки перехід, а й платформа
станції були заповнені. Ті, хто виходив з метро, були зім’яті. Міліція
намагалася перекрити рух і пускати на станцію по одній людині, проте розпалена
молодь продовжувала рватися всередину, люди падали вниз на мокрих сходах, і по
них тут же проходив натовп.
Паніка посилилася, коли під час чергового удару блискавки почали іскрити
дроти прямо над головами людей. Оскільки впасти в натовпі було вже неможливо,
багато хто, втрачаючи свідомість, залишався в положенні стоячи (у такій
ситуації за відсутності своєчасної допомоги настає задуха). Саме асфіксія стала
причиною смерті більшості загиблих того вечора. Кілька людей померли через
травми хребта — їх просто розтоптали.
Це горе сталося буквально на рівному місці: не каміння ж з неба падало!
А у період загострення інформаційної війни щодня лавина брехні
публікується, звучить, показується, коментується в усіх ЗМІ (сучасна техніка
дає таку можливість), як і на кого подіє певна новина, дізнатися ми не можемо.
Тож пам’ятаймо старий слоган: «Рятування потопельників — справа рук самих
потопельників». Кожен з нас має не втрачати ясності думок і критичного
погляду на інформацію, «відгородитися» від небажаної інформації (а точніше,
від кричущої брехні) і допомогти зробити це якомога більшій кількості людей (насамперед
близьким і знайомими).
А справа офіційних структур і волонтерів — допомагати розібратися, зменшити
обсяги такої інформації (прибрати небажані сайти і сторінки, якщо це можливо),
попередити, звернути увагу на «тролів» в Інтернеті (користувачів, які пишуть і
коментують пости, відображаючи хибний погляд на події, сіють паніку,
дезорієнтують) тощо. Але, повторюся, одна з особливостей інформаційної війни
полягає в тому, що кожен з нас по великому рахунку має сам ВІДБИВАТИ
інформаційні атаки, РОЗІБРАТИСЯ в інформаційному просторі, УПОРЯДКУВАТИ свій
інформаційний простір і простір близьких людей, кожен може (і, напевно,
має!) СТАТИ «інформаційним солдатом».
ДАЛІ — про те, що варто і чого не варто робити у період активного протистояння в інформаційної війни.
науковий співробітник Міжнародного науково-навчального
центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років
Немає коментарів:
Дописати коментар