Інформація і МИ: роздуми, цікавинки, запитання і відповіді, задачі для дітей і дорослих, новини...: Як ми ділили оладки

неділя, 31 серпня 2014 р.

Як ми ділили оладки

Бесіди з дорослими

Сьогодні «треба дуже швидко бігти, щоб просто стояти на місці» (Льюіс Керол «Аліса в Країні Чудес»). Тож кожний педагог має безперервно вчитися все життя: зупинка власного розвитку означає відставання його учнів, їхню безграмотність, професійну незрілість і безпорадність у майбутньому, а цього допустити неможливо. І не варто думати, що вчитися можна тільки у колег і науковців по книжках, довідниках, інтернет-ресурсах тощо. Багато чого можна навчитися у дітей. В житті кожного педагога трапляються несподіванки, курйозні випадки, які для становлення педагога дають більше, ніж товсті книжки. Такі випадки майже непомітно вчать і педагога, і дітей. Тож посміхніться, поміркуйте і повчиться!

У дитячому садку моєю найулюбленішою стравою були оладки на дріжджах. Вони смачно пахли, були пухкими, добре підсмаженими і ніби розтавали в роті. Любили їх майже всі діти у садочку і з нетерпінням їх очікували.

Одного разу наша середня група до їдальні прийшла першою. «Ура! Сьогодні на вечерю — оладки!» — радісно вигукнули всі. Але у наших тарілках було лише по одній оладці, а у старшої групи — по дві. Вихователька і слова промовити не встигла, як «справедливість» була встановлена. «Хто прийшов першим, тому й оладків більше!» — вирішили ми і замінили тарілки.

Вихователька дуже образилася і сказала:

— Начувайтеся! Щоб мені у тарілках було чисто!

— Ну, звичайно ж! — радо відповіли ми.

Одразу ми не зрозуміли, що це зробити буде важко.

Перша оладка була дуже смачна. Коли ми взялися за другу, їсти вже чомусь не хотілося... Але ж залишити її на тарілці не можна було: прийшла старша група і кожному ледве знайшли ще по оладці. Тоді вихователька й каже:

— Бачте! Виходить і сам не гам і другому не дам. Їжте тепер, щоб наступного разу думали!

Вона нас не сварила, ні: ми й так покарали себе, запихаючи оладку у рот.

Коли нарешті з оладками в тарілці було покінчено, я зрозуміла, що так більше ніколи не чинитиму. Подивилася на інших дітей і подумала: «Вони теж так не чинитимуть». Отже, треба вміти розраховувати власні сили і відповідати за свої вчинки. От так!