Помічали? Часто істина народжується у діалозі, коли люди спілкуються,
висловлюють різні погляди, порівнюють різні варіанти розв’язку, домовляються,
виробляють спільне рішення… Саме під час спілкування часто народжуються
нестандартні оригінальні рішення, по-особливому сяють яскраві ідеї, люди
вчаться пояснювати і обґрунтовувати розв’язки.
Але спілкуватися треба вчитися, потрібно, щоб люди хотіли піти назустріч
один одному, чули один одного, вміли домовлятися.
І, звичайно, часто результат без пояснення немає сенсу. Особливо, коли ми
розв’язуємо задачі відкритого типу або придумали нестандартний хід у звичайній
задачі (бо саме у цей час акцент переноситься з результату на процес
розв’язування).
Адже і стандартні задачі люди з фантазією можуть перетворити на відкриті. А
що вже й казати про дітей… Саме вони одного разу на занятті технології «Логіки
світу» примусили мене подивитися іншим очима на вже набридлу звичайну задачу.
Тож
сьогодні ми побачимо як діти стандартну задачу перетворили на незвичайну.
Уважно подивися на малюнок. Як ти гадаєш, що я недомалював? Домалюй там, де
стоїть знак запитання. Поясни свої дії.
Здавалося б ця задача може мати тільки один розв’язок! Але ж ні! Розв’язуючи
це завдання, діти запропонували такі варіанти рішення.
Деякі діти в першому варіанті розв’язку не
малюють останню (найменшу) ялинку. Цей варіант теж можна вважати правильним,
оскільки закономірність знайдено правильно (тільки ряд не продовжено, а
вставлено пропущену ялинку).
А буває, що діти обводять порожнє місце після останньої ялинки: то зернятко
у землі, ялинка, яка ще не виросла (зовсім малюсінька).
Третій розв’язок дитина
пояснила так: уявіть, що ялинки намальовані на дуже тонкому папері.
Перегортаючи цей аркуш, ми отримуємо намальований ряд ялинок.
Не перестаю дивуватись дитячій фантазії, розкутості, гнучкості мислення,
відсутності стереотипів. Тож бережіть це!
Сподіваюсь, що крапку ставити рано: діти вигадають ще не один розв’язок
цієї такої, як виявилося, нестандартної задачі. Це урок і для нас, дорослих,
потрібно слухати дітей, уважно ставитися до їхніх міркувань.
Сподіваюсь знайти у коментарях ще не один цікавий розв’язок! До зв’язку!
У статті "Три ложки супу" я продовжила розмову про те, наскільки важливо штучно не уповільнювати розвиток дітей, вчити їх міркувати.
Мабуть, немає жодної людини в світі, яка б не усміхнулася, почувши назву
цього міста, — Одеса. Мабуть, кожен, хто хоча б один день був в Одесі,
відчув особливий колорит, настрій і характер цього міста, мріє повернутися. А
той, кому ще не пощастило помандрувати одеськими вулицями, напевно, мріє
потрапити в це сонячне радісне місто.
Дерибасівська, Молдаванка, Французький бульвар, привоз, Фонтанка… Ці назви
ми чуємо в піснях, фільмах, розповідях про Одесу. А кількість крилатих
висловів, жартів, пісень, гумористичних розповідей про це місто та його
винахідливих мешканців, мабуть, уже давно встановила рекорд нашої галактики. В Одесі незвичайне все (принаймні я не знайшла чогось звичного) — гомін
жителів, архітектура, вечірнє вбрання, особлива атмосфера…
Думаю не помилюся, якщо найпалкішим співцем Одеси назву Леоніда Осиповча
Утьосова. Саме пісні у його виконанні співало, співає і ще довго буде
співати не одне покоління людей. Пісні Утьосова западають в душу, їх хочеться
наспівувати, вони запам’ятовуються надовго. Багато хто знає Одесита-Мішку і ще
багатьох героїв його пісень.
Звичайно, у пісень є автори і слів, і музики, але без особливого, так і
хочеться сказати одеського, виконання Леоніда Осиповича я не можу їх уявити.
Можливо тому, що він був справжнім Патріотом свого міста і тому співав не
голосом, а душею, не уявляв свого життя без Одеси і намагався піснями передати
своє особливе тепле ставлення до Одеси? Загадка? Ні, просто треба
по-справжньому любити місто, про яке співаєш, і тоді твою пісню із задоволенням
слухатимуть інші, часточка твого тепла передасться і люди подивляться іншими
очима на оспіване тобою місто.
Тема виховання патріотизму не нова, вже не одне покоління педагогів
намагається вирішити проблему виховання справжніх патріотів своєї країни.
Можливо, не потрібно ламати копій, а треба іншими очима поглянути на те, що вже
давно у нас є — пісні, музика, вірші….
Адже любов до батьківщини починається з малого — любові до вулиці, де
народився і виріс, до рідного міста, поваги до людей, що живуть поряд... І
перші паростки патріотизму допоможе виростити пісня, не раз прослухана у дитинстві.
І не потрібно довгих бесід і повчань, потрібно тільки слухати серцем… Тож,
зазирнемо у скарбничку пісень, присвячених Одесі.
У Черного моря
Есть город, который я
вижу во сне.
О, если б вы знали, как
дорог
У Черного моря
открывшийся мне
В цветущих акациях город,—
У Черного моря!
Есть море, в котором я
плыл и тонул,
И на берег вытащен, к
счастью,
Есть воздух, который я в
детстве вдохнул
И вдоволь не мог
надышаться,—
У Черного моря!
Вовек не забуду бульвар и
маяк,
Огни пароходов живые,
Скамейку, где мы, дорогая
моя,
В глаза посмотрели
впервые,—
У Черного моря!
Родная земля, где мой
друг-одессит
Лежал, обжигаемый боем.
Недаром венок ему родиной
свит
И назван мой город героем
—
У Черного моря!
А жизнь остается
прекрасной всегда,
Состарился ты или молод,
Но каждой весною нас
тянеттуда,
В Одессу, в мой солнечный
город
У Черного моря!
Слова Семена
Кирсанова, музыка Модеста Табачникова
P. S.Я по-доброму заздрю одеситам, адже про
моє рідне місто — Київ — стільки душевних пісень ще не написаноі такого Патріота
як Леонід Осипович Утьосов у нас поки що немає… Але я точно знаю будуть!