Слова замість гармат

Інформаційна війна: історія, сучасність, правила поведінки…

Частина 3

Початок публікації читайте тут

Солдати інформаційної війни

Як повідомити інших про ресурс, що містить небажану інформацію

Якщо Ви впевнені, що у певного автора або на певному інтернет-ресурсі час від часу або СИСТЕМАТИЧНО з’являється неправдива інформація (а то й відверта брехня), повідомте про це інших. Напишіть пост, опублікуйте в соціальних мережах і/або на власному інтернет-ресурсі, попросіть поширити його, розкажіть знайомими, розішліть листи електронною поштою — спосіб обирайте самі.

Насправді всі способи, які Ви придумаєте, гарні (будьте сміливими, творчими і винахідливими) — аби лиш були ДІЄВІ. Перед тим як діяти, перевірте кілька разів правдивість Вашої інформації, зверніть увагу на загальний тон своєї публікації, наведіть докази, якщо відчуваєте потребу, порадьтеся з кимось тощо. Адже Ваша мета не в тому, щоб збільшити кількість брехні в Інтернеті.

Наприклад, у FaceBook довгий час була активною сторінка — дуже криве «дзеркало» нашого прес-центру АТО. Зовнішнє оформлення вона мала таке саме, але публікувалася там відверта дезінформація, кажучи по-простому — брехня. Здавалося б, її й читати ніхто не буде: брехню видно за кілометр. Але ця сторінка мала понад 3 000 постійних читачів, і серед них були не тільки росіяни!

Отже, як відрізнити «дзеркало» від оригіналу?

• Подивіться на дату створення сторінки. Пам’ятайте: «дзеркало» не може бути створене раніше від оригіналу.

•  Проаналізуйте, яка інформація міститься на сторінках. В оригінала завжди є офіційний сайт, програма на телебаченні чи радіо, рубрика в новинах тощо, й основна інформація має на різних ресурсах повторюватися, хоч на окремих ресурсах можуть з’являтися також інші новини, відео, фотографії тощо, що розширюють основну інформацію.

•  Найімовірніше, в сторінки-оригінала буде набагато більше постійних читачів, і вона посилатиметься на інші офіційні джерела (подивіться друзів сторінки, постійних читачів тощо, зробіть висновки про те, що це за люди, за їхніми публікаціями).

•  Публікації сторінки-«дзеркала» завжди відставатимуть від сторінки-оригінала.

•   Використовуйте звичайні способи перевірки інформації на достовірність.

Зараз завдяки багатьом людям сторінка-«дзеркало» прес-центру АТО зникла з FaceBook, але це не означає, що не з’явиться нове, досконаліше «дзеркало». Тож БУДЬТЕ ПИЛЬНИМИ!

Якщо Ви хочете, щоб на Ваше повідомлення звернули увагу різні люди, у ньому мають бути не тільки Ваші АРГУМЕНТИ, а й ФАКТИ. Додайте посилання на офіційний ресурс (або на аналітичну статтю, автору якої Ви довіряєте), де викладена та сама інформація, зверніть увагу своїх читачів на одну з розбіжностей, запропонуйте порівняти далі: нехай люди самі зроблять висновки, адже більшість тих, хто здатний мислити, більше довіряють власним висновкам.

Попередити про неправдивість інформації Ви можете і в коментарях до неї. Бажано коментувати коротко, чітко, зрозуміло, навести посилання на цю інформацію в офіційних джерелах (люди порівняють самі), тоді на Ваш коментар звернуть більшу увагу.

ДАЛІ — кілька думок про те, як викривати хибні позиції певних статей.

Ірина СТЕЦЕНКО,

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України

та Міністерства освіти і науки України,

автор технології «Логіки світу»

для дітей від 4 до 12 років

Дізнайтеся про що блог

Читайте роздуми щодо теми блогу

Автор: Ірина Стеценко

Слова замість гармат

Інформаційна війна: історія, сучасність, правила поведінки…

Частина 2

Початок публікації читайте тут

Солдати інформаційної війни

В інформаційній війні за великим рахунком немає військовозобов’язаних і непридатних (хіба що маленькі діти або ті, хто втратив здатність критично мислити, — це вже постраждалі). Тож кожен має зважити всі «за» і «проти» і відповідально вирішити, чи дивитиметься на все, що діється, як сторонній спостерігач, чи візьме посильну участь у зменшенні лавини брехні, розповсюдженні правдивої інформації, посиленні її дії, поліпшенні настрою і піднесенні бойового духу своїх товаришів і незнайомих людей.

Що насамперед потрібно робити:

• обмежувати доступ до небажаних ресурсів;

• інформувати інших про ресурс, який містить небажану інформацію;

• викривати хибні позиції певних статей;

• розповсюджувати бажану інформацію (правду та інформацію, яка підносить настрій і бойовий дух людей).

Тепер коротко про кожну позицію в переліку.

Як можна обмежити доступ до небажаних ресурсів

Основна роль тут відводиться професіоналам, але кожен може ЗВЕРНУТИ УВАГУ на інформаційну провокацію і ЗМЕНШИТИ її НАСЛІДКИ.

Ви можете залишити повідомлення про певну статтю на офіційному ресурсі, розповісти про це друзям і знайомим, написати пост у соціальних мережах, допомогти забанити користувача (для цього треба написати на нього скаргу власникові ресурсу).

Кожне Ваше звернення має бути чітким, точним, виваженим, написаним спокійним урівноваженим тоном, бажано з викладом Вашої позиції, цитуванням джерела тощо.

Примітка. Відомо, що слово «бан» перекладається як «заборона» або «оголошення поза законом». Це відомий в Інтернеті спосіб контролю за різними діями користувачів, їхньою поведінкою.

Що значить забанити? Як правило, якщо забанити користувача, то він позбудеться якихось прав або буде обмежений у правах. Це може бути заборона на створення нових повідомлень, нових тем на форумі. Також користувачеві можуть заборонити відправляти повідомлення в чаті.

Така можливість була введена саме з метою захисту інтернет-ресурсів від різних «тролів» і спамерів, вандалів, інших осіб, чиї повідомлення шкодять продуктивній роботі певного ресурсу.

Ми маємо усвідомлювати, що поширюючи інформацію через інтернет-ресурси, ми фактично стаємо неофіційними ЗМІ, тому маємо:

•  спочатку міркувати, потім діяти;

•  не діяти під впливом емоцій — вгамувати перше роздратування й обурення, знайти найприйнятніший, найефективніший, найшвидший шлях відповідно до ситуації і тільки потім діяти;

• перевагу віддавати фактам, а не коментарям — хоч коментарі часом бувають дуже слушними і дотепними. Тут важлива особиста позиція і авторитет та порядність того, хто коментує;

•  перед розповсюдженням інформації спрогнозувати, до чого це може призвести — якщо у Вас є хоча б маленька підозра, що розповсюдження інформації може призвести до паніки, накоїти більше лиха, ніж принести користі, не розповсюджуйте інформацію на широкий загал (якщо вважаєте інформацію важливою, передайте її добре знайомим людям і попросіть не поширювати — їхня реакція допоможе підтвердити чи спростувати Ваш прогноз).

Кожен не тільки може, а й МАЄ ПРИБРАТИ небажану новину зі своїх життєписів, профілів, ресурсів тощо, тобто з усіх джерел, які переглядають Ваші знайомі, щоб не дати її розповсюдити.

Не розповсюджуйте новину «ДЛЯ ПРИКОЛУ» в надії, що всі сприймуть її як гумор: хтось із Ваших друзів зрозуміє й оцінить гумор, відповідно і передасть новину далі, а хтось сприйме її всерйоз, можливо, злякається, налякає інших, і це може дати імпульс хвилі дезінформації, а то й паніки.

ДАЛІ — про те, як повідомити інших про ресурс, який містить небажану інформацію.

Ірина СТЕЦЕНКО,

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України

та Міністерства освіти і науки України,

автор технології «Логіки світу»

для дітей від 4 до 12 років

Дізнайтеся про що блог

Читайте роздуми щодо теми блогу

Автор: Ірина Стеценко

Слова замість гармат

Інформаційна війна: історія, сучасність, правила поведінки…

Частина 1

Ми звикли думати, що війна — це коли стріляють, гинуть люди, руйнують міста... Але у сучасному світі є й інші війни — інформаційні. Інформаційна війна може розпочатися задовго до початку «звичайної» і тривати ще довгий час після її закінчення.

В інформаційній війні не розриваються снаряди, не лунають вибухи, не гинуть люди, не руйнуються міста, але її наслідки жахливі: руйнуються душі, думки, воля, сприйняття світу, ставлення людей одне до одного, до країни, до інших народів, і все це позначається на вчинках людей. Часто вибухи у такій війні бувають непомітні, тому важко, а часто неможливо сказати, куди влучили, якої шкоди завдали, кого треба рятувати. Інформаційна війна ведеться тихо, підступно, люди можуть вчасно її не помітити. Ця війна нібито не порушує кордонів, не руйнує, але завдає величезних збитків, впливаючи на майбутні покоління.

🔰 P.S. Цей пост на блозі я написала у 2014 році. Тоді всі дуже сподівалися, що війна скоро закінчиться. Зараз наша війна вже триває довше за війну 1941-1945 рр., загинули тисячі українців. 🔰 Але війна йде на багато фронтів і один з них інформаційний. 🔰 Тож пильнуймо! 🔰 У цій війні бере участь кожний з нас!

Інформаційна агресія страшна своїм впливом на думки і дії багатьох дорослих і дітей (на кожного по-різному): вона викликає паніку, змушує діяти непередбачувано, нелогічно, несвідомо завдавати шкоди собі та іншим. Інформаційна агресія вибиває ґрунт з-під ніг, деморалізована людина може втратити мотивацію протистояти.

Здається, найстрашніше те, що інформаційна війна не має чітко визначеної території ведення бойових дій, часових меж, в ній не використовується зброя в традиційному розумінні цього слова, тому важко (а то й неможливо) поскаржитися на інформаційного агресора в міжнародні організації, дуже важко довести факт ведення такої війни і ще важче її припинити. Тому кожен має бути готовий протистояти інформаційній агресії, адже в інформаційній війні кожен є водночас і воїном, і тим, кого треба захищати.

Напевно, у ці дні кожен українець відчув — йде лавина інформації, яку важко проаналізувати, усвідомити, перевірити, яка сіє зневіру, спрямована на руйнування наших традицій, світогляду, на створення стіни недовіри між народами. Цю лавину створюють телебачення, газети, журнали, вона у книжках, висловлюваннях людей, різноманітних інтернет-ресурсах — сайтах періодичних видань, блогах різних людей, Twitter, YouTube, соціальних мережах, у коментарях до постів, підроблених або неправильно підписаних фотографіях, чатах, форумах… Кожний, навіть той, хто поширює інформацію несвідомо, є учасником інформаційної війни.

Спробуймо разом розібратися — що таке інформаційна війна і як діяти у такій ситуації, адже інформаційний вплив спрямований на кожного з нас, тому й постраждати може кожний, особливо діти (адже вони найменш захищені від потужного впливу інформації, їх найлегше налякати, дезінформувати, змусити діяти певним чином…).

Найновіша історія

Інформаційна війна велася ще за часів тієї війни: відозви, плакати, повідомлення по радіо, через гучномовці, чутки… Але техніка була ще далеко не досконалою, тому й такого значення, як нині, інформаційна війна ще не набула. Хоча й тоді інформація була досить потужним засобом впливу на свідомість багатьох людей.

Після закінчення Другої світової, за радянських часів, інформаційна війна з кожним роком набирала оберти: з’явилося телебачення, удосконалилися інші засоби масової пропаганди. Часто пишуть, що масова пропаганда за часів срср працювала на найвищому рівні. Тільки подивіться на плакати тих часів! 

Стає страшно... особливо після того страхіття, яке ми побачили після так званих «асвабадителей» на нашій землі. Послухайте пісні тих часів, почитайте газети, підручники, подивіться відеозаписи спортивних змагань, травневих та листопадових демонстрацій… Завжди, коли перемагали радянські спортсмени, гордо на весь стадіон майорів прапор срср, за часів «холодної війни», коли в естафеті 4 х 100 метрів перемагали радянські спортсмени, а не команда США, естафетна паличка раптово перетворювалася на величезний червоний прапор. Так святкувати перемоги України ми навчилися зовсім нещодавно: пригадайте, як футболіст Андрій Шевченко одним з перших співав гімн України, прикладаючи праву руку до серця.

Звісно, про інформаційну війну знали і знають в усьому світі, найвпливовіші країни завжди приділяли і приділяють «інформаційним бойовим діям» велику увагу.

І от настав час, коли інформаційна війна майже непомітно стала одним з найважливіших чинників впливу на стан і дії багатьох людей. Ми не завжди помічаємо цю війну, тож не завжди можемо ефективно протистояти інформаційним атакам. Всесвітньо відомий шлягер «Ла-ла-ла», який зараз звучить на дискотеках багатьох країн світу, футбольних матчах тощо, і анекдоти, які багато людей з радістю розповсюджують у соціальних мережах, також є елементами інформаційної війни. Завдяки їм люди всього світу дізнаються про відносини між нашими країнами, навіть ті, хто не читає газет і не стежить за новинами по телебаченню, адже форма викладу в цих піснях і анекдотах доступна, навіть переклад не потрібен! І це важливо. Люди у багатьох країнах співчувають українцям, виходять на акції протесту, пікетують російські посольства…

З одного боку, суспільство дуже виросло технічно: телевізор (і не один) є вдома у кожного, мобільні телефони, смартфони, комп’ютери, планшети, ноутбуки (зараз можна йти вулицею і водночас перебувати в Інтернеті)… До наших послуг сучасна поліграфія, апаратура для відео- та аудіозапису, сучасні комп’ютерні програми дають змогу кожному створити інфографіку, діаграми, графіки, схеми, таблиці, відео- або аудіоролик, знайти який завгодно малюнок, доробити його… Була б фантазія, а створити можна все, що завгодно.

З іншого боку, ми ще морально та емоційно не готові використовувати таку складну техніку собі та іншим на благо. На жаль, наші знання, технічна обізнаність, навички користування складною технікою зростають набагато швидше, ніж наша духовність, наш самоконтроль, критичне ставлення до власних дій, самодисципліна, відповідальність… Це може призвести до небажаних, а то й жахливих наслідків. Один з таких прикладів — Чорнобиль.

І от ця наша духовна «відсталість» за технічної «просунутості» використовується в інформаційній війні: зробив, а не поміркував, не перевірив, не проаналізував можливі наслідки своїх дій, і сам не помітив, як запустив лавину страху, і кого вона накриє, передбачити неможливо. Інформація, як тільки ми її поширили, одразу виходить з-під нашого контролю, і про наслідки цього ми потім зможемо тільки здогадуватися. Подумайте про це!

Обережно: інформація!

Ми звикли, що інформація нам конче потрібна, допомагає розв’язати багато різних завдань… Тобто інформація — наш друг. Але навіть якісна, надійна, правдива інформація може за певних обставин перетворитися на лютого ворога: невчасно передана, не тим тоном повідомлена тощо.

Одна річ — передати інформацію конкретній людині, яку ми добре знаємо, інша — повідомити незнайомцю, зовсім інша — надати інформацію тисячам, а можливо, і мільйонам людей, яких ми зовсім не знаємо. Адже ми ніколи точно не зможемо передбачити, як сприйме цю інформацію кожна людина!

Здавалося б, повідомляти новини багатьом людям — роль ЗМІ. Але у сучасному суспільстві майже кожен має доступ до фактично необмежених інформаційних ресурсів 24 години на добу: Інтернет — інформаційний простір, який за великим рахунком контролювати неможливо (адже він створювався як відкрита система, де кожний може розмістити будь-яку інформацію). ЗМІ в електронному вигляді часто читають значно більше людей в різних країнах світу, ніж видання на папері, а є ж іще онлайн-телебачення, онлайн-радіо, соціальні мережі… І якщо на сайтах видань, онлайн-телебаченні, онлайн-радіо так звані «пересічні громадяни» можуть хіба що коментувати інформацію, то у соціальних мережах і на власних інтернет-ресурсах (сайтах, блогах, сторінках тощо) кожна людина стає ДЖЕРЕЛОМ інформації, і тільки її відповідальність, чесність, порядність і обізнаність є внутрішніми мірилами якості інформації, яку вона розповсюджує. Тож сьогодні кожен має бути ВІДПОВІДАЛЬНИМ за ту інформацію, яку розповсюджує, і вміти убезпечити себе та інших людей від небезпечної інформації.

Уявіть, що абсолютно правдива інформація надана або дуже рано, або надто пізно (наприклад, записку про те, куди дитина пішла гуляти, мама знайшла через годину після того, як прийшла додому, коли вже збилася з ніг, шукаючи дитину) може нанести шкоду. Іноді трапляється, що дві не пов’язані новини недоречно зустрілися, і людина їх пов’язала — це може призвести до паніки.

Наведу два приклади, які ілюструють необхідність обережного поводження з інформацією.

Літо. Сонце. Море. Пляж. Плаваю я дуже добре, тому далеко запливла в море. Раптом побачила зграйку невідомих тваринок, що пливли, тримаючи писочки над водою: дуже схоже на зміїв (а зміюк я дуже-дуже боюся). І ця зграйка пливла прямо на мене! Це вже було занадто. Я розвернулася і швидко попливла до берега. Вибігла на берег з криком (щоправда, не дуже голосним): «Змії пливуть!!!!» Народ з моря ніби вітром здуло! Такої реакції я не чекала (діяла емоційно і необдумано, просто злякалася). Я перевела подих, до мене підійшов знайомий і каже: «Іро, в Чорному морі змій немає!!!!» І повів мене до зграйки, яка вже була біля берега. Ми придивилися: насправді це були звичайні рибки, які чомусь пливли, тримаючи голівки над поверхнею води. Люди теж поміркували, можливо, на нас подивилися, і через кілька хвилин від загального переляку й сліду не залишилося. От така кумедна історія! Але вона показує, наскільки обережно треба ділитися інформацією.

Друга історія трагічна (підземний перехід «Неміга» (бєларусь)). Щоправда досі достеменно невідомо, що підштовхнуло до паніки. Можливо, саме необачно кинуте слово вбило людей! А, можливо, інше джерело інформації стало причиною паніки… Ми маємо пам’ятати, що інформація передається жестами, поглядами, мімікою, емоціями…

Кінець травня. Сонечко світить, спека. Люди повертаються з концерту. У всіх гарний настрій, лунають жарти. І от на небі збираються хмари, йде сильна злива. Можливо, хтось щось вигукнув, і величезна кількість людей раптом побігла до підземного переходу ховатися від дощу.

Стометровий підземний перехід, розрахований всього на 50–60 осіб, був забитий вщент. Люди все прибували, і скоро не тільки перехід, а й платформа станції були заповнені. Ті, хто виходив з метро, були зім’яті. Міліція намагалася перекрити рух і пускати на станцію по одній людині, проте розпалена молодь продовжувала рватися всередину, люди падали вниз на мокрих сходах, і по них тут же проходив натовп.

Паніка посилилася, коли під час чергового удару блискавки почали іскрити дроти прямо над головами людей. Оскільки впасти в натовпі було вже неможливо, багато хто, втрачаючи свідомість, залишався в положенні стоячи (у такій ситуації за відсутності своєчасної допомоги настає задуха). Саме асфіксія стала причиною смерті більшості загиблих того вечора. Кілька людей померли через травми хребта — їх просто розтоптали.

Це горе сталося буквально на рівному місці: не каміння ж з неба падало!

А у період загострення інформаційної війни щодня лавина брехні публікується, звучить, показується, коментується в усіх ЗМІ (сучасна техніка дає таку можливість), як і на кого подіє певна новина, дізнатися ми не можемо. Тож пам’ятаймо старий слоган: «Рятування потопельників — справа рук самих потопельників». Кожен з нас має не втрачати ясності думок і критичного погляду на інформацію, «відгородитися» від небажаної інформації (а точніше, від кричущої брехні) і допомогти зробити це якомога більшій кількості людей (насамперед близьким і знайомими).

А справа офіційних структур і волонтерів — допомагати розібратися, зменшити обсяги такої інформації (прибрати небажані сайти і сторінки, якщо це можливо), попередити, звернути увагу на «тролів» в Інтернеті (користувачів, які пишуть і коментують пости, відображаючи хибний погляд на події, сіють паніку, дезорієнтують) тощо. Але, повторюся, одна з особливостей інформаційної війни полягає в тому, що кожен з нас по великому рахунку має сам ВІДБИВАТИ інформаційні атаки, РОЗІБРАТИСЯ в інформаційному просторі, УПОРЯДКУВАТИ свій інформаційний простір і простір близьких людей, кожен може (і, напевно, має!) СТАТИ «інформаційним солдатом».

ДАЛІ — про те, що варто і чого не варто робити у період активного протистояння в інформаційної війни.

Ірина СТЕЦЕНКО,

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України

та Міністерства освіти і науки України,

автор технології «Логіки світу»

для дітей від 4 до 12 років

Дізнайтеся про що блог

Читайте роздуми щодо теми блогу

Автор: Ірина Стеценко

Довіряй, але ретельно перевіряй!

Як швидко перевірити Інтернет

Інтернет називають Всесвітньою павутиною, а іноді — Всесвітнім звалищем інформації. Якщо вдуматися, правильно і те, і те. Все залежить від нас: як ми грамотно користуємося цим величезним сховищем інформації.

Звичайно, щоб повністю бути певним, що інформація достовірна, її потрібно уже ретельно перевіряти. Але при сьогоднішньому інформаційному потоці потрібні дуже складні методи, щоб точно знати — інформація на 100 % правдива. Але такі складнощі далеко не завжди потрібні. 

Наведу кілька простих методів, які допомагають перевірити інформацію навіть малятам. Використовуючи їх та нашу інтуїцію, ми принаймні зможемо засумніватися в правдивості тієї чи іншої інформації, шукати нові способи її підтвердження, приймати рішення, маючи повнішу інформацію.

Пропоную поради, які допоможуть «відокремити зерна от плевел»

1. Звертайте увагу на авторів сайтів та організації, які розміщують інформацію. Можна у певній мірі (настільки, наскільки Ви довіряєте конкретній структурі) довіряти інформації:

• офіційних сайтів міністерств, відомств, управлінь та ін. (МОН України — http://www.mon.gov.ua/, Верховна Рада України — http://zakon.rada.gov.ua/ та інш.);

• сайтів інститутів, Інтернет-провайдерів, провайдерів послуг мобільного зв’язку (Київстар, МТС, Джинс, Мобілич та інш.) та решти організацій;

• сайти газет правильно відображають інформацію, розміщену у відповідних друкованих виданнях. Посилання на сайт видання міститься на першій або останній сторінці будь-якого примірника;

• не забувайте, що великі інформаційні портали містять офіційну інформацію тієї структури, якій вони належать і тієї країни, що відображено в адресі сайту;

• сайтах електронних бібліотек, словників, перекладачів і т. ін.;

• сайтах відомих авторів.

НОВИНИ краще дивитися на таких сайтах:

Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine

Профіль у FaceBook — https://www.facebook.com/GeneralStaff.ua 

5 канал

Сайт — http://www.5.ua/

Профіль у FaceBook — https://www.facebook.com/5kanal

Український кризисний медіа центр

Сайт — http://uacrisis.org/ua/

Профіль у FaceBook — https://www.facebook.com/uacrisis

2. Якщо знайдена Вами інформація спростовує факти поважніших джерел, ставтеся до неї обережно, намагайтеся знайти її не в одному місці, а хоча б 5–10 різних сайтах (стежте, щоб джерела були незалежними одне від одного — на сайтах не було посилань на вже прочитану інформацію інших сайтів та джерел). Цифри та дати краще брати з офіційних сайтів або шукати їх підтвердження якомога більше разів. Пам’ятайте, що від помилки під час друкування інформації (так званої «опечатки») ніхто не застрахований!

3. Звертайте увагу на тон публікації, а також інших публікацій сайту: як правило істеричний тон публікацій, викриває статтю на замовлення певних структур, часто мета такої статті — розповсюдити дезінформацію, посіяти паніку.

4. Довіряйте новинам, а не коментарям до них. Адже коментар відображує позицію певної людини і може бути упередженим. Тож довіра до коментаря залежить від довіри до людини, яка написала його: тут Вам вирішувати кому Ви довіряєте і чиї коментарі бажаєте читати.

5. Слід особливо ретельно перевіряти інформацію, знайдену на:

• сайтах, створених маловідомими або невідомими авторами, батьками, студентами, школярами та ін. Зазвичай на таких сайтах міститься досвід, міркування, погляди, пояснення тощо окремої людини, тому і ставлення до такої інформації має бути критичним, обережним, основна її цінність — ми бачимо ставлення людини, і дуже добре, якщо ця людина — особистість;

• у рефератах можуть бути будь-які помилки, але на сайтах рефератів може міститися цікава інформація, яка потребує обов’язкового підтвердження;

• не довіряйте «науковим даним» форумів, чатів, коментарям і т. п. На цих ресурсах можна поділитися думками, поспілкуватися, знайти відгуки людей на продукцію виробників, провайдерів послуг, роботу різних організацій, події тощо;

• не можна повністю довіряти енциклопедіям, де статті може дописувати будь-хто, але тут можуть міститися необхідні факти, які іноді важко знайти за допомогою пошукових систем, тому не беріть їх до відома без перевірки;

• будьте обережними з новинами у соціальних мережах: перед тим як лайкати і робити репост, вирішить наскільки джерело інформації заслуговує на Вашу довіру, наскільки Ви довіряєте людині, яка опублікувала пост.

6. Перевірте статтю на внутрішню несуперечливість: досить часто буває, що текст розповідає одне, на графіках і діаграмах числа не сходяться, а фотографії свідчать зовсім про інше.

7. Знайшовши цікаві факти на сайті, придивіться до інших публікацій цього сайту, спробуйте визначити наскільки часто оновлюється інформація сайту.

Ірина СТЕЦЕНКО,

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України

та Міністерства освіти і науки України,

автор технології «Логіки світу»

для дітей від 4 до 12 років

Дізнайтеся про що блог

Читайте роздуми щодо теми блогу

Автор: Ірина Стеценко

Дивна пляшка

Несподівана математика

У математиці є багато об’єктів з дивовижним властивостями. Якісь з них знайшли використання у повсякденному житті, якісь — ще ні, але ж все можливо… У попередній статті ми досліджували лист Мьобіуса, сьогодні ознайомимось з подібним геометричним об’єктом вже у просторі — пляшкою Клейна. Якщо лист Мьобіуса є односторонньою площиною, то пляшка Клейна — одностороння поверхня. На відміну від кулі, комаха, яка лізе по поверхні пляшки Клейна, може потрапити із зовнішнього боку на внутрішній, не проходячи крізь поверхню.

Мрія середньовічного алхіміка — мати досконалу герметичну посудину, де зовнішнє переходить у внутрішнє і внутрішнє в зовнішнє, яка містить сама себе і переходить сама у себе, у якої внутрішнє і зовнішнє єдине... Все це чимось нагадує змію, яка згорнулась у кільце і заковтнула свій власний хвіст...

Саме таким є дивовижний об’єкт — як пляшка Клейна, яка вражає своєю незвичністю!

Пляшка Клейна вперше була описана 1882 р. німецьким математиком Феліксом Клейном. У ній нерозрізнювані внутрішня та зовнішня поверхні.

На відміну від звичайної пляшки, у цього об’єкта немає «краю», де б поверхня закінчувалася. На відміну від кулі, можна пройти шлях з середини назовні, не перетинаючи поверхню (тобто насправді у цього об’єкта немає «всередині» і немає «зовні»).

Раз моряки, погожим днем

Пустились по морю втроем.

Но не в тазу — была у них

Бутылка Клейна на троих.

Три моряка в бутылку сели

В ней не страшны ни шторм, ни мели.

Но оказалось им на горе

И судно в море, и в судне море.

                                   Фредерик Уинзор

Пляшку Клейна можна отримати в результаті склеювання двох стрічок Мьобіуса по краях. У звичайному тривимірному просторі зробити це, не утворюючи самоперетину, неможливо. Тому справжня пляшка Клейна існує тільки у чотиривимірному просторі!

Пам’ятайте картину із зображенням листа Мьобіуса і повзучих по ній мурах?

Подорож того ж мурашки поверхнею пляшки Клейна теж перетвориться на нескінченність! Йому не доведеться переходити із зовнішнього боку на внутрішню — він єдиний! І це буде справедливо і для теоретичної, і для реальної пляшки Клейна.

Якщо розрізати пляшку уздовж вертикальної осі симетрії, то ми отримаємо дві стрічки Мьобіуса.

Цікаво, що за допомогою одного замкненого розрізу пляшку Клейна можна перетворити лише в один лист Мьобіуса!

Пляшці Клейна присвячений один з жартівливих лимериків Джеймса Ліндона:

Некто Клейн, не любивший вина,

Раз придумал бутылку без дна.

Восклицал он: «К тому же

Что внутри — в ней снаружи!

Даже пробка совсем не нужна!»

Зазирнути до магазину скляних пляшок Клейна можна за посиланням

Подивіться фільм про подорож всередині пляшки Клейна

Ірина СТЕЦЕНКО,

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України

та Міністерства освіти і науки України,

автор технології «Логіки світу»

для дітей від 4 до 12 років

Дізнайтеся про що блог

Читайте роздуми щодо теми блогу

Автор: Ірина Стеценко