Почути намальовані звуки

Бесіди з дітьми

Бесіду за картинами Дональда Золана, художника, який малює не фарбами, а душею, читайте тут

Літо, тепло, сонечко, квіти, ягоди, море, пляж, пісок, посмішка, радість… Напевно, саме такі слова згадує кожен із нас, коли йдеться про літо, відпустку, дитинство… Зараз літо, тому для цієї бесіди я підібрала картини про літо, море, дитинство. Адже ці слова так часто стоять поряд!

Улюблені образи aмериканської художниці САЛЛІ СВОТЛЕНД — діти, що грають біля моря: збирають мушлі та медуз, вдивляються у далечінь, розглядають підводне царство, знаходять щось цікаве і несподіване у калюжках припливу… Діти природні, безтурботні, розкуті, зосереджені на власних дитячих справах. Напевно, такою ж була сама художниця у дитинстві.

Коли ми дивимося на картини Саллі Свотленд, пригадуємо подорожі до моря з батьками, власні ігри біля води, яскраві моменти, відпочинок… Картини художниці вчать бережному ставленню до всього, що нас оточує, помічати дрібнички, найменших комашок і жучків, дивуватися сріблястому піску, камінчикам несподіваної форми, кольоровим водоростям...

Відома притча «Старий і дівчинка» співзвучна образам, які створила ця художниця.

Старий гуляв уздовж пляжу. Hа шляху йому траплялися тисячі морських зірок, викинутих океаном на берег. Незабаром він побачив маленьку дівчинку, яка їх підбирала по одній і кидала у воду.

— Ох, дурненька, — вигукнув старий, — ти не зможеш їх усіх врятувати. Їх дуже багато.

Дівчинка посміхнулася і промовила:

— Я знаю. Але я можу врятувати ось цю, — вона підібрала одну зірку і кинула її в океан, — і ось цю, — кинула наступну, — і ось цю...

Ми відповідаємо за тих, кого приручили, хто менш ніж ми захищений! Адже так легко переступити через павутинку, прибрати жучка зі стежинки, вчасно полити рослинку, підгодувати пташок узимку, не зірвати квіточку, не зламати гілочку, навіть якщо вони нам дуже подобаються і конче потрібні…

Відтак, власні бажання ми маємо співставляти із бажаннями всього, що нас оточує. І вчити цьому дітей. Тоді вони зрозуміють, що рослинка жива і їй може бути так само боляче, як і нам. Саме так, змалку, зароджується у дитини вдумливе, бережливе ставлення до довкілля. А це вже немало!

Чи можна намалювати звуки? «Звичайно, ні», — скажуть багато людей. Але почути звуки на картині все-таки можна: необхідно лише придивитись до зображення, уявити те, що намальовано, пригадати випадки із власного життя. Уявити звуки і почути їх!

Запитання до дітей:

— Чи спокійне море на картинах?

— Чи можна побачити вітер? Як це зробити?

— Чи є вітер на картинах? А якщо є, то який — сильний чи слабкий, холодний чи теплий, чи приємний? І, взагалі, який буває вітер? Хто боїться вітру, а хто — ні? Якого вітру потрібно боятися? Чому?

— Які хвилі бувають від різного вітру? Чи можуть вони зашкодити нам, людям, тваринкам і рослинам? Яким? Чим саме? Як можна врятувати тваринок?

— Як би ви намалювали вітер?

— Яке небо на картинах?

— Як ви думаєте, чи світить сонечко? Яка погода?

Багато нам можуть розповісти дрібнички, а їх так люблять діти! Уважно роздивіться картини разом із дітьми.

— Хто з вас побачить більше дрібничок?

— Про що вони можуть розповісти?

Саллі Свотленд

Саллі Свотленд

Дві дівчинки стоять на березі моря, вдивляються кудись. Мабуть, про щось мріють, щось уявляють. У літній спекотний день прохолодні хвилі приємно ніжать їхні ніжки. І ніби все на картинах однакове, але… Спробуйте з дітьми вигадати історії за картинами. А допоможуть вам у цьому запитання для роздумів.

— Зверніть увагу на море на картинах. Чи однакове воно?

— Якого кольору море і небо?

— Куди вдивляються дівчатка? Чи однакове бачать?

— Що відчувають?

— Чи приємно їм так стояти?

— Яка водичка — тепла чи холодна? Хвилі — великі чи маленькі?

— Який вітер?

— Що цікавого помітили дівчатка?

— Про що вони мріють?

— Хто ще є на картинах?

— Звідки прийшли дівчатка?

— Що їх приваблює на березі моря?

Саллі Свотленд

Саллі Свотленд

На картинах неспокійне море. Дівчата, мабуть, рятують тваринок, яких море вночі викинуло на берег.

— Що збирають дівчатка?

— Чому морські хвилі викидають на берег тварин і рослин?

— Що цікавого можна знайти на березі моря?

— Яких тваринок можна побачити?

— Що відчувають дівчатка?

— Складіть розповідь, скориставшись цими і попередніми картинами.

Саллі Свотленд

Саллі Свотленд

Доки дорослі відпочивають на пляжі, у дітей свої забави. Вони збудували цілу флотилію і тепер випробовують кораблики. Уважно розгляньте з дітьми картини та спробуйте вийти за їх межі у своїх роздумах.

— Що робили хлопчики напередодні?

— Чому вирішили побудувати кораблики?

— Як вони їх будували?

— Опишіть кораблики.

— Чи є у них пасажири?

— Куди попливуть кораблики?

— Що відбуватиметься після намальованих подій?

— Складіть розповідь про те, що відбувається на картинах, відбувалося до намальованих подій, відбуватиметься у майбутньому.

— Пофантазуйте куди попливуть кораблики, які чудеса можуть побачити їх пасажири, що цікавого може відбутися.

Використано картини Саллі Свотленд та матеріали сайтів: http://www.rehs.com/, http://sitella.dreamwidth.org/, http://picture-w.blogspot.com/

Читайте бесіди з дітьми за картинами

Вдивляємося у картину (за картинами з парасольками Дональда Золана)

Фантазії з Країни Дитинства (за картинами Поліни Білокобильської)

Плекаємо українське (за картинами Поліни Білокобильської)

Мир «под ногами» (по картинам Альбрехта Дюрера)

Ірина СТЕЦЕНКО,

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України

та Міністерства освіти і науки України,

автор технології «Логіки світу»

для дітей від 4 до 12 років

Дізнайтеся про що блог

Читайте роздуми щодо теми блогу

Автор: Ірина Стеценко

Вдивляємося у картину

Бесіди з дітьми

За вікном все частіше накрапує дощик, іноді теплий, літній, а часом і з градом, шквалами вітру, і мабуть тому згадалися картини з парасольками одного з моїх найулюбленіших сучасних художників Дональда Золана.
На його картини хочеться дивитися знову і знову, знаходити яскраві деталі, важливі дрібнички, дивуватися проникливому, теплому, доброму погляду художника, по-дитячому відкритому сприйняттю світу, вірі в диво. Тож вдивимося у його картини разом з дітьми і знайдемо щось своє, особливе, небачене до нас. Можливо ці картини надихнуть вас втілити власні задуми за допомогою пензля, фарб і...

Живопис. Що ми уявляємо? Звичайно, картини. А от переглядати їх нам не завжди подобається: комусь бракує терпіння, комусь — це швидко набридає, когось сюжет просто не зацікавив, а хтось — не розуміє, на що там взагалі дивитись, адже зображення статичне.

Спробуймо разом поміркувати, як розглядати картини та які саме картини охоче розглядатимуть діти.

По-перше, зацікавити дітей може те, що подобається одразу.

По-друге, має бути неординарний сюжет-розповідь про мить життя, знайомого дітям.

По-третє, картина має бути їм зрозумілою, близькою.

По-четверте, на ній мають бути також дрібні деталі, які цікаво розглядати і які доповнюють сюжет картини. 

Звичайно, можна додати ще і п’яте, і шосте… 

Розглянемо поки що ці компоненти. І якщо ці компоненти зійдуться в одній картині, тоді вона може залишити слід у душі малюка, він її знову і знову розглядатиме, співпереживатиме, фантазуватиме…

Є художники, які малюють не фарбами, а душею: їхні картини випромінюють радість, доброту, тепло. Картини таких митців неможливо споглядати байдуже, до них хочеться повертатися знову й знову, вдивлятися, мріяти. І зображені на них цікаві сценки з нашого життя і, ми бачимо те, на що, можливо, поспіхом не звернули уваги, про що забули у круговерті днів.

Один із таких митців — американський художник Дональд Золан. Він допомагає нам зазирнути в дитинство, відновити власні спогади, подивитися на світ очима дитини.

Розгляньмо разом його картини і спробуймо вдивитись у кожну з них, зазирнути за картини, увійти, поринути в них, стати на місце героїв картин, відчути те, що відчувають вони, продовжити рух на картині. 

А ще цікаво побачити те, що бачать герої, почути те, що чують вони, побачити події в розвитку. У цьому нам допоможуть такі запитання.

— Що спільного в цих картинах? (Відповідей може бути безліч: кожен знайде щось своє. Але я б сказала — дитинство, сонце, прогулянка, вода, парасолька (її, може, й не видно, але десь у кишені вона все ж таки є)…)

— Як ви думаєте, яка пора року на картинах? Чому?

— Хто головні герої картин? Чому вибрані саме вони? Що відчувають герої картин?

— Уявіть себе на їхньому місці. Розкажіть що ви бачите, відчуваєте?

— Які запахи на картинах? Які звуки?

— Що герої картин робили до того, як їх намалювали?

— Що робитимуть опісля?

— Що об’єднує героїв на картинах?

— Чи справді на всіх картинах іде дощ? Чому ви так вважаєте?

— Навіщо парасолька дітям?

— Пригадайте з дітьми подібні випадки зі свого життя.

— Що ви відчували? Що цікавого побачили? Чи хочеться ще раз побувати в такій ситуації? Чому?

— Що цікавого та несподіваного ви побачили на цих картинах?

Дональд Золан

— Чому усміхається дівчинка з песиком?

— Що цікавого вони побачили?

— Чи тепло і затишно їм? Чому?

Дональд Золан

— А на цій картині, мабуть, дівчинка з кошенятком побачили у воді кожен щось своє? Що саме?

— Чи тепла водичка?

— Чи подобається їм бавитися в ній?

Дональд Золан

— Що зацікавило у воді хлопчика?

— Те саме, що й дівчинку з кошенятком? Чому?

— Чи подобається йому гуляти з парасолькою?

Дональд Золан

— Чому хлопчик і цуценятко опинилися в калюжі?

— Чому їм так весело?

— Що цікавого вони побачили в калюжі?

Дональд Золан

На цій картині дівчинки сидять на лавочці і, мабуть, думають кожна про своє.

— Що цікавого побачила дівчинка вгорі?

— На що дивиться друга дівчинка?

— Чи боїться води кошенятко?

— Чи затишно сидіти героям картини?

— Чи видно сонечко на картині?

— Можливо і кошенятко знайшло для себе щось цікаве?

— Про що потім розповідатимуть дівчатка? Куди підуть? Що робитимуть?

Звичайно, «перевіряти алгеброю гармонію» не потрібно, але допомогти діткам вдивитись, зацікавитися картиною варто і потрібно.

Читайте бесіди з дітьми за картинами

Почути намальовані звуки (за картинами про дітей і море Саллі Свотленд)

Фантазії з Країни Дитинства (за картинами Поліни Білокобильської)

Плекаємо українське (за картинами Поліни Білокобильської)

Мир «под ногами» (по картинам Альбрехта Дюрера)

Ірина СТЕЦЕНКО,

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України

та Міністерства освіти і науки України,

автор технології «Логіки світу»

для дітей від 4 до 12 років

Дізнайтеся про що блог

Читайте роздуми щодо теми блогу

Автор: Ірина Стеценко

Нестандартні відповіді на стандартні запитання

Слухаємо дітей

Помічали? Часто істина народжується у діалозі, коли люди спілкуються, висловлюють різні погляди, порівнюють різні варіанти розв’язку, домовляються, виробляють спільне рішення… Саме під час спілкування часто народжуються нестандартні оригінальні рішення, по-особливому сяють яскраві ідеї, люди вчаться пояснювати і обґрунтовувати розв’язки.

Але спілкуватися треба вчитися, потрібно, щоб люди хотіли піти назустріч один одному, чули один одного, вміли домовлятися.

І, звичайно, часто результат без пояснення немає сенсу. Особливо, коли ми розв’язуємо задачі відкритого типу або придумали нестандартний хід у звичайній задачі (бо саме у цей час акцент переноситься з результату на процес розв’язування).

Адже і стандартні задачі люди з фантазією можуть перетворити на відкриті. А що вже й казати про дітей… Саме вони одного разу на занятті технології «Логіки світу» примусили мене подивитися іншим очима на вже набридлу звичайну задачу. 

Тож сьогодні ми побачимо як діти стандартну задачу перетворили на незвичайну.

Уважно подивися на малюнок. Як ти гадаєш, що я недомалював? Домалюй там, де стоїть знак запитання. Поясни свої дії.

Здавалося б ця задача може мати тільки один розв’язок! Але ж ні! Розв’язуючи це завдання, діти запропонували такі варіанти рішення.

Деякі діти в першому варіанті розв’язку не малюють останню (найменшу) ялинку. Цей варіант теж можна вважати правильним, оскільки закономірність знайдено правильно (тільки ряд не продовжено, а вставлено пропущену ялинку).

А буває, що діти обводять порожнє місце після останньої ялинки: то зернятко у землі, ялинка, яка ще не виросла (зовсім малюсінька).

Третій розв’язок дитина пояснила так: уявіть, що ялинки намальовані на дуже тонкому папері. Перегортаючи цей аркуш, ми отримуємо намальований ряд ялинок.

Не перестаю дивуватись дитячій фантазії, розкутості, гнучкості мислення, відсутності стереотипів. Тож бережіть це!

Сподіваюсь, що крапку ставити рано: діти вигадають ще не один розв’язок цієї такої, як виявилося, нестандартної задачі. Це урок і для нас, дорослих, потрібно слухати дітей, уважно ставитися до їхніх міркувань.

Сподіваюсь знайти у коментарях ще не один цікавий розв’язок! До зв’язку!

У статті "Три ложки супу" я продовжила розмову про те, наскільки важливо штучно не уповільнювати розвиток дітей, вчити їх міркувати.

Ірина СТЕЦЕНКО,

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України

та Міністерства освіти і науки України,

автор технології «Логіки світу»

для дітей від 4 до 12 років

Дізнайтеся про що блог

Читайте роздуми щодо теми блогу

Автор: Ірина Стеценко

Сонячне місто

Лірична сторіночка

Есть город, который я вижу во сне.

О, если б вы знали, как дорог

У Черного моря открывшийся мне

В цветущих акациях город…

Семен Кирсанов

Мабуть, немає жодної людини в світі, яка б не усміхнулася, почувши назву цього міста, — Одеса. Мабуть, кожен, хто хоча б один день був в Одесі, відчув особливий колорит, настрій і характер цього міста, мріє повернутися. А той, кому ще не пощастило помандрувати одеськими вулицями, напевно, мріє потрапити в це сонячне радісне місто.

Дерибасівська, Молдаванка, Французький бульвар, привоз, Фонтанка… Ці назви ми чуємо в піснях, фільмах, розповідях про Одесу. А кількість крилатих висловів, жартів, пісень, гумористичних розповідей про це місто та його винахідливих мешканців, мабуть, уже давно встановила рекорд нашої галактики. В Одесі незвичайне все (принаймні я не знайшла чогось звичного) — гомін жителів, архітектура, вечірнє вбрання, особлива атмосфера…

Думаю не помилюся, якщо найпалкішим співцем Одеси назву Леоніда Осиповча Утьосова. Саме пісні у його виконанні співало, співає і ще довго буде співати не одне покоління людей. Пісні Утьосова западають в душу, їх хочеться наспівувати, вони запам’ятовуються надовго. Багато хто знає Одесита-Мішку і ще багатьох героїв його пісень.

Звичайно, у пісень є автори і слів, і музики, але без особливого, так і хочеться сказати одеського, виконання Леоніда Осиповича я не можу їх уявити. Можливо тому, що він був справжнім Патріотом свого міста і тому співав не голосом, а душею, не уявляв свого життя без Одеси і намагався піснями передати своє особливе тепле ставлення до Одеси? 
Загадка? Ні, просто треба по-справжньому любити місто, про яке співаєш, і тоді твою пісню із задоволенням слухатимуть інші, часточка твого тепла передасться і люди подивляться іншими очима на оспіване тобою місто.

Тема виховання патріотизму не нова, вже не одне покоління педагогів намагається вирішити проблему виховання справжніх патріотів своєї країни. Можливо, не потрібно ламати копій, а треба іншими очима поглянути на те, що вже давно у нас є — пісні, музика, вірші….

Адже любов до батьківщини починається з малого — любові до вулиці, де народився і виріс, до рідного міста, поваги до людей, що живуть поряд... І перші паростки патріотизму допоможе виростити пісня, не раз прослухана у дитинстві. І не потрібно довгих бесід і повчань, потрібно тільки слухати серцем… 

Тож, зазирнемо у скарбничку пісень, присвячених Одесі.

У Черного моря

Есть город, который я вижу во сне.

О, если б вы знали, как дорог

У Черного моря открывшийся мне

В цветущих акациях город, —

У Черного моря!

Есть море, в котором я плыл и тонул,

И на берег вытащен, к счастью,

Есть воздух, который я в детстве вдохнул

И вдоволь не мог надышаться, —

У Черного моря!

Вовек не забуду бульвар и маяк,

Огни пароходов живые,

Скамейку, где мы, дорогая моя,

В глаза посмотрели впервые, —

У Черного моря!

Родная земля, где мой друг-одессит

Лежал, обжигаемый боем.

Недаром венок ему родиной свит

И назван мой город героем —

У Черного моря!

А жизнь остается прекрасной всегда,

Состарился ты или молод,

Но каждой весною нас тянет туда,

В Одессу, в мой солнечный город

У Черного моря!

Слова Семена Кирсанова, музыка Модеста Табачникова

1951 год

Саме ця пісня стала візитівкою Одеси.

Завантажити пісню можна тут — посилання 1, посилання 2, посилання 3

Переглянути відео у виконанні Леоніда Утьосова можна за посиланнями

Мишка-одессит

Шиpокие лиманы

Зеленые каштаны

Качается шаланда

На pейде голубом

В кpасавице Одессе

Мальчишка голоштанный

С pебячьих лет считался

Запpавским моpяком.

И если гоpькая обида

Мальчишку станет донимать

Мальчишка не покажет вида

А коль покажет скажет ему мать:

«Ты одессит Мишка

А это значит

Что не стpашны тебе

Ни гоpе ни беда

Ведь ты моpяк Мишка

Моpяк не плачет

И не теpяет бодpость духа

Никогда!»

Шиpокие лиманы

Поникшие каштаны

Кpасавица Одесса

Под вpажеским огнем

С гоpячим пулеметом

На вахте неустанно

Молоденький паpнишка

В бушлатике моpском.

И эта ночь как день вчеpашний

Несется в кpике и пальбе

Паpнишке не бывает стpашно

А станет стpашно скажет сам себе:

«Ты одессит Мишка

А это значит

Что не стpашны тебе

Ни гоpе ни беда

Ведь ты моpяк Мишка

Моpяк не плачет

И не теpяет бодpость духа

Никогда!»

Шиpокие лиманы

Сгоpевшие каштаны

И тихий скоpбный шепот

Пpиспущенных знамен

В глубокой тишине

Без тpуб без баpабанов

Одессу покидает

Последний батальон.

Хотелось лечь

Пpикpыть бы телом

Pодные камни мостовой

Впеpвые плакать захотел он

Но командиp обнял его pукой:

«Ты одессит Мишка

А это значит

Что не стpашны тебе

Ни гоpе ни беда

Ведь ты моpяк Мишка

Моpяк не плачет

И не теpяет бодpость духа

Никогда!»

Шиpокие лиманы

Цветущие каштаны

Услышали вновь шелест

Pазвеpнутых знамен

Когда вошел обpатно

Походкою чеканной

В кpасавицу Одессу

Гваpдейский батальон.

И уpонив на землю

Pозы в знак возвpащенья своего

Наш Мишка не сдеpжал вдpуг слезы

Но тут никто не молвил ничего:

«Хоть одессит Мишка

А это значит

Что не стpашны ему

Ни гоpе ни беда

Ведь ты моpяк Мишка

Моpяк не плачет

Но в этот раз

Поплакать пpаво

Не беда.»

Слова Владимира Дыховичного, музыка Михайла Воловаца

Завантажити пісню можна тут — посилання 1, посилання 2, посилання 3

Переглянути відео у виконанні Леоніда Утьосова можна за посиланнями

Шаланды полные кефали

Шаланды полные кефали

В Одессу Костя приводил

И все бендюжники вставали

Когда в пивную он входил.

Синеет море над бульваром

Каштан над городом цветет

Наш Константин берет гитару

И тихим голосом поет:

«Я вам не скажу за всю Одессу —

Вся Одесса очень велика ...

Но и Молдаванка, и Пересыпь

Обожают Костю моряка.»

Рыбачка Соня как-то в Мае

Причалив к берегу баркас

Сказала Косте: «Все вас знают,

А я так вижу в первый раз»

В ответ достав «Казбека» пачку

Сказал ее Костя с холодком:

«Вы интересная чудачка

Но дело, видите ли, в том».

«Я вам не скажу за всю Одессу —

Вся Одесса очень велика ...

Но и Молдаванка, и Пересыпь

Обожают Костю моряка.»

Фонтан черемухой покрылся

Бульвар Французский весь в цвету

«Наш Костя кажется влюбился», —

Кричали грузчики в порту.

Об этой новости неделю

В порту кричали рыбаки

На свадьбу грузчики надели

Со страшным скрипом башмаки.

Слова Владимира Агатова, музыка Никиты Богословского

Написана для кинофильма Леонида Лукова «Два бойца» (1943), где её исполнил Марк Бернес, игравший бойца-одессита Аркадия Дзюбина.

Завантажити пісню можна тут — посилання 1, посилання 2, посилання 3

Переглянути відео у виконанні Марка Бернеса можна за посиланням

Ах, Одесса моя!

Пролетают года

Ну а ты, как всегда,

Всюду со мной!

И как прежде, маня,

Ты ласкаешь меня,

Город родной!

И везде и всегда

Слышу голос твой.

Ты волною звенишь,

Ты шумишь листвой.

Не напрасно ты зовёшь:

Ты действительно хорош.

Ты действительно хорош!

Ах, Одесса моя ненаглядная!

Без тебя бы не мог, вероятно, я

Ни душою молодеть,

Ни шутить, ни песни петь.

Ни шутить, ни песни петь.

Черноморская даль,

Ты в ночи напевай

Сладкие сны.

Песни ты распевай,

Город светлой моей

Первой мечты!

Слова В. Котова, музыка Андрея Эшпая

1957 год

Завантажити пісню можна тут — посилання 1, посилання 2, посилання 3

Переглянути відео у виконанні Леоніда Утьосова можна за посиланнями

http://video.mail.ru/mail/avdorchi/5261/5561.html

http://video.bigmir.net/show/377640/

P. S. Я по-доброму заздрю одеситам, адже про моє рідне місто — Київ — стільки душевних пісень ще не написано і такого Патріота як Леонід Осипович Утьосов у нас поки що немає… Але я точно знаю будуть!

Ірина СТЕЦЕНКО,

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України

та Міністерства освіти і науки України,

автор технології «Логіки світу»

для дітей від 4 до 12 років

Дізнайтеся про що блог

Читайте роздуми щодо теми блогу

Автор: Ірина Стеценко