Дослідження по-дорослому (продовження)

Сходинки маленького дослідника: з чого почати

Початок статті про дослідження читайте за посиланням

З чого починається дослідження? У кожного своя відповідь на це запитання. Але у більшості людей поштовхом для початку дослідження є здивування, бажання дізнатися про щось більше (з чого складається, що буде, якщо…, де береться, як і коли змінюється, що виходить, коли… тощо), зазирнути у невідоме, побачити несподіване. Запитання «чому саме так» теж допомагає знайти тему дослідження.

А от саме дослідження починається із з’ясування про що саме ми хочемо дізнатися (предмет дослідження, постановка проблеми), з’ясування що нам відоме, чого не знаємо, де взяти інформацію, якої не вистачає, збору та перевірки необхідної інформації. Тож розпочнемо наше дослідження про дослідження і детально розберімося, що саме необхідно зробити на спочатку, адже як розпочнеш, так і закінчиш.

Звідки починається мислення?

Початковим моментом міркування звичайно є проблемна ситуація. Мислити людина починає, коли у неї з’являється потреба щось зрозуміти. Мислення звичайно починається з проблеми або запитання, подиву або нерозуміння, з протиріччя. Цією проблемною ситуацією визначається залучення особистості у процес міркування: його завжди спрямовано на розв’язування будь-якої задачі.

С. Л. Рубінштейн

Отже, дослідження завжди починається з постановки проблеми.

Звичайно, перш ніж досліджувати, потрібно добре усвідомити, що саме ми вивчатимемо і який результат сподіваємося отримати після закінчення дослідження. Дитяче дослідження, як і будь-яке дослідження вчених, далеко не завжди приводить до отримання передбаченого результату.

Починаючи дослідження, ми щоразу входимо у сферу невідомого тільки нам або й зовсім нікому. Бажаний результат ми прогнозуємо на основі знань, отриманих раніше. Тому на початку дослідження ми можемо говорити лише про найвірогідніший результат з нашого погляду або результат, який ми бажаємо отримати. І точність нашого прогнозу залежить від нашого досвіду, нашої інтуіції, удачі…

І немає ніякої різниці, що саме ми досліджуватимемо: незнайоме нікому в світі, знайоме лише деяким людям або незнайоме лише нам. Адже саме для нас це область невідомого! (Звичайно, я маю на увазі, що ми серйозні дослідники і все робитимемо самостійно, а не зазиратимемо в книжки, не запитуватимемо дорослих як тільки стане складно, не підглядатимемо відповідь.)

Дональд Золан

Наприклад, коли діти розв’язують задачу про знаходження предметів, подібних до певних геометричних фігур. На етапі постановки проблеми їм необхідно докладно пояснити, що предмети мають бути не точно такими, як геометричні фігури, а схожими на них. Наприклад, вишенька схожа на круг, морква — на трикутник тощо.

«То для чого тоді намагатися передбачити результат дослідження?», — справедливо запитаєте ви. Ми маємо знати мету і йти до неї, долаючи труднощі, добре врахувавши свої можливості. Педагог вчить дітей самостійно формулювати мету дослідження (тобто вчить запитувати «що ми бажаємо?») і йти до неї долаючи труднощі, враховувати свої можливості.

Без мети дослідження може стати хаотичним і перетвориться на звичайнісіньке експериментування: ми робитимемо багато різних спроб, відкидатимемо помилкові, і, можливо, випадково натрапимо на щось цікаве (або й навіть дивовижне), а можливо й ні. Але ж покладатися на випадок — невдячна справа, так ми витрачаємо багато часу і зусиль, а результат отримаємо, порівняно із витратами, дуже маленький.

Перший метод дослідження

У дитячому садку я спостерігала як діти будують хмарочос з кубиків. Вони намагалися, щоб він вийшов якомога вищим. Спочатку малюки просто ставили кубики один на одний, але така будова швидко захиталася і розвалилася. Тоді діти поставили чотири кубики на кожен поверх. Будинок вийшов вищим. Діти обережно ставили кубик на кубик, але відчутного прогресу не виходило: за кількістю поверхів будинок до хмарочосу не дотягнув. І ось комусь з малюків спало на думку після кожного поверху класти невеличку книжку. Звичайно архітектура цього будинку була не найкращою, але за кількістю поверхів він став рекордним.

Так методом спроб і помилок, діти намагалися прогнозувати бажаний результат на основі вже отриманих знань. За постановкою проблеми діти одразу формулювали гіпотезу, потім — її перевіряли, аналізували отриманий результат, передбачали новий і т. д.

Дональд Золан

У дослідженні метод проб і помилок також потрібен. Але після кожної серії експериментів має йти їх аналіз, усвідомлення та узагальнення результатів практичних дій. Дитина зупиняється та розмірковує: як далі ефективніше побудувати дослідження? Можливо, результати попередніх експериментів змінять стратегію дослідження? Можливо, необхідно запланувати іншу послідовність експериментів? Можливо, ми знайшли невідому нам властивість об’єкта експериментування?

Ось чому ми маємо знати початок шляху і кінець (результат), як виглядатиме результат дослідження. Що це? Малюнок, перелік ознак, формула, число тощо? Звичайно, в багатьох випадках ми не можемо точно вказати результат (конкретний малюнок, ознаку, формулу, число…). Але щоб дослідження не перетворилося на хаотичне експериментування, коли ми не знаємо, що шукаємо, і знаходимо будь-що, ми маємо знати якомога більше про його результат.

Ланцюжок — помічник дослідника

Малюкам важко осягнути одразу ж процес дослідження в цілому — від постановки проблеми до досягнення кінцевого результату. Тому педагог допомагає дитині формулювати проміжні результати дослідження: будувати ланцюжок проміжних результатів — від простих до складних, від близьких до далеких.

Звичайно, в процесі досягнення проміжних результатів крок за кроком дитина може коригувати ще не досягнуті проміжні результати ланцюжка або, у випадку невдачі, повернутися назад. Можливо дитина прийшла до запланованого результату надто легко і з’явилося бажання ускладнити дослідження. Можливо у неї, принаймні поки що, не вистачило знань та вмінь для досягнення запланованого результату або під час дослідження діти впевнилися — такого результату досягнути взагалі неможливо. У такому випадку варто змінити мету (чи й зовсім починати нове дослідження, адже отримання від’ємного результату це також прийнятний результат) або запланувати ланцюжок проміжних результатів, досягнувши яких дитина прийде до результату, запланованого раніше.

Корисні запитання

Формулювати проблему іноді так само важко, як потім її вирішувати. Дуже добре, якщо вдалося зробити це коротко, точно й зрозуміло. Вдало сформульована проблема — перший крок до її вирішення. Адже це дає нам можливість краще зрозуміти чого ми хочемо досягти, які вихідні дані маємо, які умови вирішення проблеми.

Що лежить в основі постановки проблеми? Уміння запитувати. Дітей необхідно вчити ставити запитання, починаючи зі слів «як?», «що?», «де?», «звідки?», «коли?» й самостійно аргументовано відповідати на них.

Запитання «для чого?» також необхідно задавати саме на етапі постановки проблеми. Саме відповідь на нього допомагає дітям розібратися, яка саме інформація їм необхідна для вирішення проблеми і як її зручніше використовувати під час вирішення сформульованої проблеми, знаходити необхідні допоміжні засоби для досягнення результату. Це дозволить сформулювати гіпотези, які легше реалізовуватимуться у заданих умовах. Дітям варто з’ясувати:

• навіщо ми вирішуємо проблему;
• хто потім користуватиметься отриманими результатами;
• як результат зробити зручнішим для подальшого використання;
• яким за формою має бути результат дослідження.

Міркуючи людина запитує й відповідає. Запитання або ланцюжок запитань — це поштовх до розуміння.

Вдала постановка запитання веде до розуміння, пізнання, проникнення до суті. Звикання і уміння ставити запитання розвиває чутливість до суперечностей, прогалин у знаннях, формує здатність бачити проблему. Це здібність, що рухає вперед думки, народжує винаходи й відкриття.

Сформулювати в чому полягає запитання, — означає вже піднятися до розуміння, а зрозуміти задачу або проблему — означає якщо не вирішити її, то принаймні знайти шлях, тобто метод її вирішення.

С. Л. Рубінштейн

Навіть маленьким дітям можна і необхідно мати уявлення (на рівні їх знань та потреб) про різноманітні джерела інформації (книга, газета, малюнок...). Вони вчаться наводити власні приклади джерел інформації, розуміють навіщо вона існує, як допомагатиме вирішувати проблеми.

Запитувати потрібно, щоб зібрати якомога більше початкових даних для пошуку вирішення поставленої проблеми, та визначити навіщо і коли ці дані можуть використовуватися у відповідності із заданими умовами дослідження.

Перші нотатки

Педагог поступово вчить дітей занотовувати зібрані дані у вигляді знаків і малюнків. Так вони оволодівають основами піктографічної грамотності. Діти придумують знаки та малюнки, зручні й зрозумілі їм. Таким чином, крок за кроком у дітей формується уявлення про інформацію, способи її пошуку та зберігання.

Наприклад, діти роздивляються навкруги, згадують які предмети нагадують певні геометричні фігури. Щоб нічого не забути і докладно розповісти про предмети, що побачили, діти занотовують у вигляді схематичних малюнків перелік предметів на папері.

Якщо вони знають, що нотатки призначені тільки для них, малюють так, щоб впізнати предмет міг автор (у цьому випадку не потрібно дбати, щоб предмет впізнав ще хтось).

Якщо діти знають, що нотатки мають бути зрозумілими іншим дітям, вихователям, батькам, дідусям і бабусям, вони і малюють предмети відповідно, причому для кожної людини малювати можна по-різному (не обов’язково малюнки відрізнятимуться охайністю і наближеністю до оригіналу).

Згадаймо задачі про карту міста для геометричних фігур з правилами, за якими кожна геометрична фігура може знайти свій будинок.

В одному казковому царстві жили собі геометричні фігури. Якось пішли вони до лісу погуляти і забули, хто в якій хатинці живе. Вийшли фігури з лісу і не знають, куди їм податися. Але, про всяк випадок, взяли вони із собою карту міста зі знаками, які вказують, де яка фігура живе.

Будь ласка, допоможи геометричним фігурам знайти свої хатинки.

Розв’язуючи цю задачу чотирьохрічні діти беруть відповідні геометричні фігури і пересувають їх доріжками міста. Малюки наочно бачать як мають рухатися геометричні фігури і, навіть, коли добре розуміють як це має відбуватися все одно швидко пересувають геометричні фігури доріжками.

П’ятирічні діти пересувають геометричні фігури тільки під час розв’язку перших задач цього типу або коли ще не досить добре розібралися зі змістом правил. Вони здебільшого малюють лініями різного кольору на доріжках шлях, яким геометричні фігури мають йти до своїх домівок.

Шестирічки і семирічки іноді зафарбовують доріжки відповідно до правил руху геометричних фігур: так геометричним фігурам краще видно якими доріжками йти.

Інформація навколо

Інформація — слово латинського походження, належить до вихідних невизначуваних понять кібернетики. Його перекладом з латинської мови є слова «роз’яснення», «усвідомлення». Інформація — сукупність будь-яких відомостей. Це не обов’язково написані слова. Відомості можна передавати також звуковими сигналами (барабани в Африці та тримбіти в Карпатах звуком на величезні відстані передають найважливішу інформацію), світлом, прапорцями (так передають інформацію кораблі в океані, ця інформація зрозуміла людям в усіх країнах), малюнками, радіосигналами тощо.

Навіщо ж потрібна інформація? Наприклад, за допомогою радіосигналів (вони передають інформацію) підтримується зв’язок між космонавтами і людьми на землі. Це дозволяє правильно керувати космічним кораблем, швидко приймати рішення у нестандартних ситуаціях тощо.

Запропонуйте дітям поміркувати і навести свої приклади джерел інформації, приклади, коли інформація необхідна людям для прийняття важливих рішень. Заповніть разом з ними схему. Як саме? Це залежить від вас і дітей.

Розв’язуючи такі завдання, діти вчаться також коротко і дотепно формулювати свої відповіді. Відповідь можна занотувати за допомогою кількох слів, намалювати малюнок або символ тощо. Головне, щоб відповідь була правильною та зрозумілою, принаймні автору, ще краще, якщо відповідь зрозуміла й іншим. На якому варіанті зупинитися? Кожний вирішує сам.

Інформація допомагає людям передавати знання з покоління до покоління. Так ведеться із стародавніх часів. Сучасні знання про рух планет грунтуються на інформації, здобутої ще стародавніми астрономами, в школах й досі вивчають теорему Піфагора (древньогрецький філософ та математик, жив та працював у 6 столітті до нашої ери), адже на ній грунтується багато висновків сучасної геометрії у двовимірному просторі. Люди пильно стежать, щоб інформація не пропадала, а тільки накопичувалася.

Поміркуймо разом: інформація буває різною (взагалі не існує строгого розподілу інформації за окремими типами, тому просто наведу кілька прикладів, ви разом з дітьми можете доповнити їх). Одну інформацію потрібно передавати якомога швидше (наприклад, сигнал СОС — термінова допомога у морі), але через деякий час вона вже нікому не потрібна; деяка інформація потрібна лише у визначений час, потім вона втрачає свій зміст (наприклад, записка батькам, програма телепередач); одну інформацію люди зберігають багато років, іноді століть, для її збереження використовують й відповідні матеріали, які не псуються багато років, вона зберігається у спеціальних сховищах, через деякий час її обов’язково переписують на інші найсучасніші носіі; іншу інформацію навіть записують крейдою на асфальті настільки вона недовговічна. З кожним типом інформації ми діятимемо по-різному: окремо збиратимемо, зберігатимемо, передаватимемо, оброблятимемо і використовуватимемо.

Отже, інформацію можна збирати, зберігати, передавати, обробляти (аналізувати), використовувати. Розглянемо докладніше різні дії.

З кожним типом інформації ми виконуємо всі визначені вище дії, але для кожного типу інформації є найважливіші дії, інші дії не так важливі й іноді виконуються майже непомітно. Поміркуйте разом з дітьми для якої інформації які дії найважливіші. Запропонуйте їм навести свої приклади збирання, зберігання, передавання, обробки й використання інформації. Хто наведе оригінальніші приклади?

Можна запропонувати дітям уявити, що розповідають інопланетянам, які вже дещо знають про життя на Землі, про заняття у дитячому садку та уроки в школі: що таке дитячий садок, що таке школа, навіщо до них ходити, про заняття та уроки, групи та класи, що роблять у дитячому садку та школі діти, а що — дорослі, про що дізнаються тощо. Можливо, діти намалюють як виглядають незнайомці.

Нехай діти пофантазують і побудують розповідь на свій розсуд. Але спочатку разом з ними варто визначити про що вже дізналися інопланетяни, щоб потім у розповіді вживати лише зрозумілі їм слова. На мій погляд, це дуже цікаве і корисне завдання, яке може стати темою серії творчих занять. Воно досить важке, тому свої пояснення діти можуть супроводжувати малюнками. Це допоможе їм навчитися висловлювати свої думки, відому інформацію коротко, точно і зрозуміло для інших.

Потім разом з дітьми перечитайте всі визначення, знайдіть найзрозуміліші й найцікавіші. Що пропущено у деяких визначеннях? Можливо, у деяких визначеннях міститься зайва інформація? Які визначення сподобалися найбільше? Чому? За результатами розмови складіть з дітьми точніші визначення, надайте їм змогу знайти і виправити власні визначення.

Отже, діти дізналися багато нового, час зробити підсумок. Запропонуйте їм закінчити речення, відповісти на запитання.

1. Інформація — це .......

2. Які з цих слів (понять) стосуються до інформації? Яким чином? Наприклад, книга — джерело інформації, в ній інформація зберігається.

Телевізор — ...

Малюнок — ...

Магнітофонна касета — ...

Магнітофон — ....

Шкаф — ...

Телефон — ...

Комп’ютер — ...

Запропонуйте дітям придумати свої слова з поясненнями.

3. Навіщо потрібна інформація?

4. Люди яких професій збирають або зберігають інформацію?

5. Люди яких професій і як використовують інформацію?

6. Як діти використовують і зберігають інформацію?

Останнє завдання пропоную для розвитку творчої уяви дітей. Адже розвиток уяви є важливою передумовою успішного навчання, а також важливою складовою інтелектуального розвитку. У багатьох завдання з різних предметів (і в дитячому садку, і в школі) потрібно уявити ситуацію, в якій дитина ніколи не бувала (а можливо, і ніколи не буде — наприклад, казкова ситуація), створювати образи, яким не має аналога у житті дитини.

Формування уяви здійснюється за допомогою завдань, в яких стимулюється фантазія. Запропонуйте дітям вигадати різні способи збирання, зберігання та передавання інформації. Обсудіть вимоги до них: швидкість, надійність, простота тощо. Дайте можливість дітям пофантазувати, не чекайте від них тільки реалістичних рішень. Можливо дитяча фантазія зможе передбачити спосіб, який люди використовуватимуть у майбутньому? Адже відомо, що письменники-фантасти у своїх творах випередили час на багато років. Передбачили наукові відкриття, деякі сучасні події.

Дональд Золан

У наступній статті ми продовжимо розмову про етапи дослідження на заняттях у дитячому садку та початковій школі.

Використана література

1. Л. Моренко. Искусство задавать вопросы // Начальная школа. — 2001. — № 19.

2. В. В. Репкин. Учитель в системе развивающего обучения // Начальная школа.— 2003. — № 30.

3. С. Л. Рубинштейн. Основы общей психологии — СПб: Питер, 2000, 424 с.

У статті використано картини Дональда Золана із сайтів:

 http://www.liveinternet.ru/users/4565946/post214235885

http://taxair.ucoz.es/blog/skachat_oboi_deti_devochka_i_more_donald_zolan_1152x864/2013-06-10-23

Ірина СТЕЦЕНКО,

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України

та Міністерства освіти і науки України,

автор технології «Логіки світу»

для дітей від 4 до 12 років

Дізнайтеся про що блог

Читайте роздуми щодо теми блогу

Автор: Ірина Стеценко

Дослідження по-дорослому

Джерело творчості дітей

Знання буває двох видів. 

Ми самі знаємо предмет — 

або ж знаємо, де знайти про нього відомості.

Бенджамін Франклін

Зараз досить багато говорять про гармонійний розвиток особистості. Тож з’ясуємо зміст цього поняття. Адже ритм життя, темпи розвитку науки і технологій примушують нас по-новому ставити акценти. Якщо раніше акценти ставилися на отримання якомога більшого обсягу інформації, заучування, вивчення вже відкритих законів природи і суспільства, то зараз шалене прискорення самих різних процесів призвело до того, що знання застарівають раніше, ніж діти закінчують школу і виші. Тож, звичайно, у нових умовах має бути й інша освіта, і поняття «гармонійний розвиток» набуде іншого змісту.

Сьогодні заняття у дитячому садку — початок дороги довжиною в життя, по якій не повезе ніякий транспортний засіб, йти доведеться пішки, розраховуючи тільки на власні сили, долаючи всі перешкоди, супротив вітру, іноді ступаючи крок вперед, а два — назад… Це дорога освіти — самоосвіти, саморозвитку, самовиховання — де кожен сам собі критик, цензор, учитель, дослідник…

До такого відповідального шляху ми маємо готувати дітей вже у дитячих садках: розвивати волю, відповідальність, людські якості, укріплювати характер, вчити досліджувати, технологіям саморозвитку та самовиховання, використовувати інформаційні технології, технологію дистанційного навчання. Кожен має вміти самостійно ставити мету та задачу, будувати траєкторію вирішення проблеми, перевіряти правильність отриманих результатів, порівнювати, вибирати кращі для певних умов варіанти розв’язку тощо.

У статті про відкриті задачі ми вже розпочали розмову про технології отримання нових знань. Сьогодні до Вашої уваги мої роздуми про дослідження на заняттях з дітьми у дитячому садку і початковій школі. А у наступних статтях я наведу приклади використання дослідження під час розв’язування задач у технології «Логіки світу».

Дональд Золан

Дослідження по-дорослому. Сама постановка такого питання викликає не аби яке здивування, адже дорослі звикли, що наукове дослідження їх привілей. Але ж діти — дослідники від народження. Саме дослідження допомагає їм пізнавати навколишній світ. І саме етапи наукового дослідження діти несвідомо використовують, ознайомлюючись з довкіллям.

Отже, як організувати дослідження дітей під час занять у дитячому садку? Як зробити їхні знання глибшими, міцнішими, такими, що стануть у пригоді в подальшому житті? Як навчити дітей самостійно отримувати знання?

Л. С. Виготський наполягав: навчання завжди має йти попереду розвитку. Саме тому на заняттях у дитячому садку та школі педагог має насамперед навчити дітей вчитися, тобто самостійно здобувати й засвоювати знання, а також уміти ними користуватися — наскільки можливо адекватно і творчо.

Знання деяких принципів 

легко компенсує незнання деяких фактів.

Клод Адріан Гельвецій

Що вивчати?

Сьогодні для фахівця в будь-якій галузі важливо вміння орієнтуватися у безмежному інформаційному просторі, вміти швидко знайти потрібну інформацію, проаналізувати її, перевірити достовірність, а потім ефективно використати, в тому числі й для отримання нових знань. Важливо не знати щось, а знати, де це можна знайти і вміти це робити. Тому і перед педагогом стоїть не тільки питання «Як вчити?», а і, можливо важливіше, «Що вивчати?».

Кожній людині доступна величезна кладова інформації. Як розібратися? Як знайти потрібні відомості? І, взагалі, зрозуміти що саме потрібно? У наш час дуже швидко змінюються технології, поновлюється техніка, змінюються й способи подання і знаходження інформації. Виникає постійна потреба набуття нових знань і навичок. Навчити дітей всьому заздалегідь просто неможливо. Незавжди можливо навіть передбачити, які саме знання будуть потрібними їм у майбутньому. Та ще й навчати потрібно так, щоб знання, набуті учнями, не застаріли раніше, ніж вони закінчать школу та інші навчальні заклади.

Тому особливо важливо, щоб дитина з найперших своїх кроків розвивалася як особистість, прагнула та навчалася активно досліджувати навколишній світ в усій його складності та новизні. Це прагнення до активного пізнання необхідно розвивати з дитинства. Головним фактором, що визначає розвиток мислення дитини, є не зміст знань, який обов’язково нарощується в процесі навчання, а методи їх засвоєння. Тому не так важливо те, чому ми навчаємо, як важливо те, як ми це робимо.

За словами доктора фізико-математичних наук, професора, одного із засновників «жанру» літератури для абітурієнтів (довідники, задачники тощо) Георгія Володимировича Дорофєєва, на сучасному етапі відбувається переорієнтація освіти на пріоритет розвивальної функції навчання стосовно його освітньої та інформаційної функцій, перенесення акцентів із збільшення обсягу інформації для засвоєння на формування вмінь використовувати інформацію.

Суттєвим також є те, що загальні тенденції розвитку сучасного виробництва такі, що дослідницький пошук сьогодні стає частиною будь-якої професії. Тому й дослідницька поведінка вже не є вузькоспеціалізованою діяльністю, виключною прерогативою наукових робітників, а є невід’ємною характеристикою особистості, притаманною професіоналам у будь-якій галузі діяльності, складовою частиною стилю життя сучасної людини. Підготовка дитини до дослідницької діяльності, навчання її вмінням та навичкам дослідницького пошуку стає найважливішою задачею сучасної освіти.

Навчити дітей вчитися

Слід відмітити також, що серед численних задач педагога є і задача формування пізнавального інтересу у дітей, а «...без мислення, інтелектуальної напруги» такого інтересу немає.

Навіщо формувати пізнавальний інтерес? Тільки за умови його існування діти зацікавляться отримати знання: не для оцінки, не для батьків, а тому що цікаво і буде потрібним у майбутньому житті (в тому числі для отримання нових знань). Тільки за умови наявності пізнавального інтересу знання будуть твердими і глибокими, дітей зацікавить сам процес отримання знань. Вони намагатимуться активно сприймати інформацію на уроках (а педагог має це підтримувати і допомагати), аналізувати отриману інформацію, прагнути самостійно здобувати знання.

Формувати пізнавальний інтерес необхідно вже з 6 років, щоб діти розуміли «як?», «за допомогою чого?» можна пізнавати навколишній світ і навчалися це робити. Тому вже у початковій школі має бути сформованим пізнавальний інтерес, як бажання знаходити і здатність бачити зв’язки між знаннями, які отримуються на різних предметах. Тільки у цьому випадку можна по-справжньому зрозуміти сутність процесів і знайти спосіб вирішення проблем, тоді ми отримаємо стійкий результат.

Д. Б. Елконін вважав, що потрібно з першого дня дитини в школі дати їй дійсно наукові поняття (а я вважаю, що і наукові способи використання понять і аналізу отриманої інформації). Дитина має зрозуміти: вчитися в школі означає не просто опановувати знання, а й з’ясовувати їх походження.

Для цього необхідно бачити зв’язок старого досвіду з новим, вміти поставити дитину перед проблемою, яку необхідно вирішити і для розв’язку якої вона має необхідні засоби, але і засоби не лежать на поверхні. Педагог має підвести дитину до задачі так, щоб вона сама побажала її розв’язати: побажала діяти, міркувати, шукати, пробувати.

Якщо ми бажаємо сформувати пізнавальний інтерес у дитини, неможна давати їй готові способи вирішення проблем. Навпаки, необхідно ставити рогатки, не полегшувати, а ускладнювати пошук нових способів, визначаючи лише шлях до їх самостійного відкриття. Щоб щоразу лобом об стіну. Щоб виник інтерес до стіни, а не до драбини, яка допоможе цю стіну подолати. Дітям потрібно навчитися бажати (саме так!) шукати розв’язок щоразу, коли перед ними виникає перешкода, а не використовувати обхідні шляхи. (О. Дусавицький)

Дональд Золан

Найвища форма пізнавального інтересу — теоретичний пізнавальний інтерес. Виникає якісний стрибок, коли стимулювати пошук починає сам пізнавальний інтерес. Тоді педагог може одразу спиратися на нього, як на основний мотив навчальної або пізнавальної діяльності. За умов узагальнення інтересу, людину цікавить вже не стільки спосіб дій, стільки спосіб встановлення способів дій. Це і буде стійкий теоретичний пізнавальний інтерес.

Існують дві основні умови формування теоретичного пізнавального інтересу:

• наявність теоретичних знань, як системи узагальнених способів дій;

• наявність ланцюжка проблемних ситуацій для засвоєння цих способів, самостійний пошук вирішення проблем.

Психологи зазначають, що найсприятливішим періодом формування теоретичного пізнавального інтересу, коли коефіцієнт корисної дії (КПД — рос.) пізнавальної мотивації найвищий — молодший шкільний вік. Саме у цьому віці педагог може використати сприятливу ситуацію, коли у дитини ще не сформувалося прагматичне відношення до знань, коли вона ще цікавиться знанням взагалі.

Отже, педагог має, насамперед, навчити дітей вчитися, самостійно аналізувати знайдену інформацію, отримувати нові знання. Сьогодні, як ніколи кожна людина повинна усвідомлювати, що вчитися необхідно все життя. Багаточисельні спостереження педагогів та дослідження психологів переконливо довели, що дитина, яка не навчилася вчитися та не оволоділа прийомами розумової діяльності у початкових класах школи, у середніх звичайно стає невстигаючою. Педагог має розвивати такі якості мислення: глибина, критичність, гнучкість. Розвиток самостійного, творчого, пошукового, дослідницького мислення є одним з основних завдань навчання взагалі й окремо у дитячих садках і початкових класах.

Ось чому сьогодні багато педагогів надають перевагу не пасивному, а активному засвоєнню знань дітьми. Для цього існує досить багато форм проведення занять. Серед них для дитячих садків і початкової школи я виділяю гру, як провідну діяльність дошкільників (та й учні молодших класів не відмовляються від неї), саме у грі розкривається творчій потенціал малюків і дослідницьку діяльність.

Яку форму проведення занять обрати? Відповідь залежить від кількох чинників і не залежить від спрямованості заняття. Кожна з форм займає своє місце.

«Для активізації мислення і творчості дітей необхідно дотримуватися міри невизначеності, незакінченості будь-якої частини знань. Якщо ми бажаємо, щоб активність дітей в процесі навчання не слабшала, необхідно будувати його таким чином, щоб одночасно з формуванням зрозумілих, чітких знань залишалася зона невизначених знань, щоб задоволення отриманими новими знаннями наприкінці чергового заняття поєднувалася в них із жагучим нетерпінням дізнатися, що ж буде на наступному занятті. Цей шлях забезпечує і активізацію творчості: дитина не чекає пояснень дорослого, вона сама активно шукає можливість уточнення того, що їй незрозуміло...» (М. М. Поддьяков). Усім переліченим вище вимогам найкраще задовольняє форма проведення занять за допомогою дослідження.

Перехід від наочно-дійового до наочно-образного і словесного мислення, як свідчать експериментальні дослідження О. В. Запорожця, М. М. Поддьякова, Л. А. Венгера та інших, відбувається на основі зміни характера орієнтовно-дослідницької діяльності, внаслідок зміни орієнтації на основі спроб і помилок більш цілеспрямованою руховою, потім зоровою, і, нарешті, розумовою орієнтацією.

Вчені від народження

З перших своїх подихів тільки розплющивши очі дитина активно пізнає світ, їй все цікаво, вона все бачить, чує, відчуває вперше. Їй все хочеться спробувати, до всього доторкнутися, зрозуміти з чого воно зроблене, що з його допомогою цікавого (не обов’язково корисного з погляду дорослих) і незвичайного можна робити, і, взагалі, навіщо це все потрібно. Дитина робить перші самостійні відкриття. І не треба дивитися на них з посмішкою. Це ДУЖЕ важливо для дитини, для всього її життя.

Дитина — маленький дослідник, вчений, кожного кроку, щодня вона робить для себе маленькі відкриття: щось відкриває цілком самостійно, щось — за допомогою старших дітей або своїх ровесників, про щось їй розповідають дорослі.

У своїх дослідженнях малюки користуються методом спроб та помилок, час від часу вигадують власні способи пізнання навколишнього світу, вчаться на своїх помилках. Не про все діти можуть дізнатися самостійно, але у них є віддані помічники — батьки, рідні, педагоги... Вони завжди допоможуть малюкові, навчать отримувати нові знання.

Але навчальне дослідження відрізняється від спонтанної пошукової активності дитини. У навчальному дослідження ми далеко не завжди можемо розраховувати на самостійність дошкільника та й учня молодших класів також. У результаті дослідження діти отримують не об’єктивно нові знання, а з’ясовують те, що невідомо саме їм. Тому їх потрібно вчити вмінню побачити проблему, формулювати гіпотези, спостерігати, цілеспрямовано експериментувати.

Отже, вже у дитячому садку педагог має навчити дітей досліджувати, а не просто експериментувати. Адже крім експериментування, дослідження включає вміння отримувати відомості із найрізноманітніших джерел, обробляти і перероблювати ці відомості у своїй голові й класифікувати їх. Тобто діти мають вчитися працювати на теоретичному рівні. Таке дослідження передбачає постановку проблеми, висування гіпотези, її перевірку (експеримент) та аналіз результатів. Крім того, дослідницька діяльність потребує від дослідників коригування поведінки залежно від результатів експериментування та теоретичних узагальнень. Дослідження — це усвідомлене здобуття нових знань, адже це постановка і вирішення нової проблеми, принаймні для себе.

Навчити тому, що сам не вмієш

Навчання дослідницькій діяльності вміщує викладання методики проведення досліджування і ніколи не пропонує дій за готовим алгоритмом. Тому дитина, яка має навички творчого мислення, відкрита для отримання і аналізу нової інформації, може самостійно поглиблювати і розширювати отриманні знання і, у підсумку, піти далі за педагога: знайти закономірності, властивості, оригінальний підхід до вирішення проблеми, про який педагог, можливо, навіть і не підозрював. У цьому полягає одна з особливостей навчального дослідження: педагог може навчити тому, що сам не вміє. Але людина має бути відкритою для нового досвіду.

Дитяча ініціатива, пошукова активність, спрямована на «винахід», самостійне відкриття засобів і способів розв’язання задач — одна з найвищих цінностей навчальної діяльності. Обережно підтримувати й зрощувати пошукову активність — мета кожного педагога, який прагне сформувати в учнів уміння вчитися самостійно.

Чому необхідно починати вчити дітей дослідженням змалку, вже у дитячому садку, адже дорослі звикли, що глибокі наукові дослідження — їх привілей? (А саме етапи таких досліджень описано вище.) Психологи зазначають, що здатність до дослідницької діяльності не виникає з роками, а скоріше зникає через певні умови. З другого боку, здатність людини досліджувати є вродженою. Високий рівень пошукової активності та уроджена здатність до творчості, як квінтесенції дослідницької діяльності, відрізняють людину від тварин.

Дивуватись щодня!

У різних людей потреба до дослідницької діяльності виражена різною мірою. І не останню роль тут відіграє середовище, в якому живе людина, умови розвитку в дитинстві. Отже, чим раніше ми починаємо вчити дітей організовувати власну дослідницьку діяльність, спонукаємо й підтримуємо її, тим вищими будуть результати.

Дональд Золан

Як краще вибирати теми для досліджень малюків? Від самого народження вони починають самостійно обирати теми власних досліджень, з часом отримують перші результати. Звичайно, спочатку не всі етапи дослідження наявні в повному обсязі, але кожний із них присутній тією чи іншою мірою навіть у найперших дослідженнях. Деякі теми досліджень підказують дорослі, але обов’язково мета дослідження повинна бути цікавою й зрозумілою дитині. Зрозумілим має бути «що потрібно зробити?», важливо також, щоб малюки розуміли «навіщо це робити?». Тільки в цьому випадку вони прагнутимуть отримати результат. Дуже добре, якщо результат дослідження яскравий, наочний, несподіваний, дивовижний.

Щоб збудити (або просто не згасити) творчу активність дитини, щоб вона захотіла дізнатися про щось нове, дитині на заняттях повинно бути незрозуміло, цікаво, вона має ДИВУВАТИСЬ.

У наступній статті розглянемо кожний етап дослідження окремо.

Використана література

1. В. Г. Балковая. Внедряя новое, не забывай о старом // Образование и общество.  — 2002. — № 4.

2. А. Дусавицкий. Загадка птицы Феникс — М: Знание (Наука и прогресс). — 1978. — 128 с.

3. В. А. Николаев. Интеллектуальное развитие младших школьников // Образование и общество. — 2001. — № 1. — С. 5–7

4. Н. Н. Поддьяков. Творчество и проблемное обучение дошкольников // Образование: исследовано в мире (Международный научный педагогический Интернет—журнал под патронатом Российской академии образования и Государственной научной педагогической библиотеки им. К. Д. Ушинского), 11.11.2002 г., www.oim.ru

5. Как кролик съел научный доклад, или О том, что такое исследовательская деятельность детей. Беседа М. Александровской с доктором психологических наук А. Савенковым // Дошкольное образование. — 2004. — № 7. 

6. Л. Моренко. Искусство задавать вопросы // Начальная школа.  — 2001. — № 19.

7. В. В. Репкин. Учитель в системе развивающего обучения // Начальная школа. — 2003. — № 30. 

8. С. Л. Рубинштейн. Основы общей психологии — СПб: Питер, 2000, 424 с.

У статті використано картини Дональда Золана із сайтів:

 http://www.liveinternet.ru/users/4565946/post214235885

http://www.wallcoo.net/paint/Donald_Zolan_Early_Childhood_02/wallpapers/1024x768/painting_children_kjb_DonaldZolan_63ItsGrandmaandGrandpa_sm.html

Ірина СТЕЦЕНКО,

науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України

та Міністерства освіти і науки України,

автор технології «Логіки світу»

для дітей від 4 до 12 років

Дізнайтеся про що блог

Читайте роздуми щодо теми блогу

Автор: Ірина Стеценко