Інформація і МИ: роздуми, цікавинки, запитання і відповіді, задачі для дітей і дорослих, новини...: Два в одному: відпочинок і наукова діяльність

вівторок, 22 серпня 2017 р.

Два в одному: відпочинок і наукова діяльність

Моя участь в школі медіаосвіти на Кінбурні професора Ганни Онкович

Я народилась у родині науковців, тому з цією нелегкою працею знайома з дитинства. Якось ще в школі почула висловлювання, що найважча робота у науковців: цілодобова, без вихідних і відпусток…

Тоді я її не зрозуміла, тільки уважно спостерігала як тато завжди мав папірець під рукою (думка в будь-який час може прийти, тож треба занотувати, щоб не загубити), іноді тато дивився футбол або цікавий фільм, а потім «відключався» і починав стрімко писати формули, а мама часто придумує щось нове уві сні — вранці встала і рішення проблеми готове. А зараз папірець під рукою у мене є завжди, а найскладніші задачі розв’язуються уві сні немов самі собою…

Тож поєднання відпустки і цікавого наукового спілкування, мені подобається! Із задоволенням знову приїхала до Ганни Володимирівни у її літню школу на Кінбурні. Отже, в путь!

Рідна моя Україна, яка ж ти красива! Не втомлююся захоплюватися красою різних куточків України, щоразу відкриваю її по-новому, бачу щось нове і дивовижне.

От я знову на Кінбурнській косі. Саме тут з’єднують свої води могутній Дніпро і таке домашнє звичне і дивовижне Чорне море.

Пригадую пісню альпіністів Юрія Візбора зі словами «Туда не довезет ни лифт, ни вертолет…»

Звичайно, зараз вже ніхто на Кінбурн пішки не ходить: їздять всюдиходи, на які пересідають з автобусу «Миколаїв — Геройське». Напевно, село так назвали тому, що далі їдуть геройські люди: саме у Геройському закінчується асфальт і починається ось така дорога…. (це якщо її взагалі так можна назвати)…

Як у калейдоскопі змінюється пейзаж — ліс, степ, лісостеп, береги Дніпра, щось пустелеподібне… Ми поступово наближаємося до моря! Вже відчувається його запах, але насправді до моря ще далеченько.

У важкодоступності є і свій привілей: мало людей на пляжах, вранці можна стати слухачем у театрі Природи і почути дивовижний хор пташок, але всі розуміють, що постійно жити на Кінбурні дуже складно.

Що таке Кінбурн?

Це казкова природа, де є місця, до яких людина майже не торкалася.

Це можливість побачити щось особливе, відчути себе Робінзоном на пляжі…

Це можливість із давно звичного міста потрапити у паралельну реальність, де ніхто насправді не може відчувати себе царем природи, де потрібно уважно дивитися під ноги, на дерева, де потрібно вести себе як чемний гість, вчитися жити у злагоді з природою.

Це море! Таке ласкаве, таке приємне, таке красиве і незвичайне.

А для мене Кінбурн це ще й приємне спілкування з Ганною Володимирівною Онкович, яка вже другий рік поспіль запрошує мене у свою літню школу, та з її допитливими онучками, з вченими та з педагогами Покровської школи.

Тільки-но вийшла з всюдиходу, а мене вже гостинно зустрічають — найперше дітлахи (вони першими почули мій приїзд і перегнали всіх), а потім й дорослі.

Настя одразу після перших привітань цікавиться чи випадково не забула я комп’ютер і чи будемо ми робити презентацію.

Минулого року на мою першу школу на Кінбурні я привезла комп’ютер зі своїми розробками занять. Приємно, що першими моїми дуже прискіпливими поціновучами і усміхненими слухачами були малята. Настя сама визвалася бути моєю помічницею, сама вибрала заняття, сама розібралася як показувати інтерактивні презентації, а потім допомагала презентувати. Відтоді Настя моя найперша помічниця у всіх презентаціях, а ще вона завжди сама добирає заняття, які ми показуємо.

Я пишаюся тим, що мої заняття подобаються малятам! Це моя нобелівська премія і найбільше визнання як вченого! Цього року я вирішила розширити презентацію, а відтак і участь малят: коли у заняттях я використовувала пісні та танцювальні фізкультхвилинки, ми всі разом танцювали. Вийшло весело! Дякую всім помічникам — Аліні, Устині, Соломії та Насті! Далі буде….

Ще був класний відпочинок і зацікавлені діалоги.

Запам’яталася зустріч з директором Покровської школи пані Оленою. Спілкуюся з нею вже вдруге і не перестаю захоплюватися її мужністю та мудрістю. Пані Олена встигає все — вона і вчитель молодших класів, і директор, і працює з батьками своїх вихованців…

А ще у неї тверда позиція — «У нас на Кінбурні має бути своя школа! Діти мають отримувати належну освіту!». Цю позицію вона послідовно відстоює в усіх інстанціях, в прямому смислі бореться за школу, а в нашій державі це поки-що так складно.

Адже чиновникам дуже важко повірити, що не в горах можуть бути такі важкодоступні місця. От якби вони хоч раз туди поїхали як їздять звичайні люди — спочатку плацкартний вагон (прибуття 7.00), потім маршруткою до автовокзалу, очікування до 9.30, переїзд автобусом до Геройського, всюдихід — тоді мабуть більше б зрозуміли…

Мені дуже приємно, що у Покровській школі (а це одна з найстаріших шкіл України — їй більше 130 років) використовуються мої розробки. Цього разу я привезла тематичне планування, зроблене за принципами інтегрованого підходу у повному смислі цього слова. Дуже радію, що діти і у віддалених місцях можуть отримувати сучасну освіту (хоч проблем звісно вистачає).

Відпустка закінчилася… але залишилися добрі спогади.

Згадую неповторну природу Кінбурну, тепле ласкаве море, приємне спілкування…