Інформація і МИ: роздуми, цікавинки, запитання і відповіді, задачі для дітей і дорослих, новини...: Любов буває різною

Бесіди з дорослими і дітьми

Маленьким діткам цікаво спостерігати за малючками тварин: вони, ніби порівнюють себе з ними, відмічають риси їхнього характеру — «Он, яке неслухняне каченятко! Загубилося відстало від мами-качки, як наш Дмитрик позавчора», «А тут маленькі курчатка вовтузяться: напевно виростуть півниками-забіяками». Діти з подивом визначають, що маленькі курчатка на перший погляд всі однакові, дуже важко зрозуміти хто з них майбутній відважний півник, а хто — турботлива мама-квочка.

Тому, мабуть, багато дорослих з особливим теплом згадують, як були у бабусі і бачили як у курки народилися маленькі пухнасті курчатка, якими вони були безпорадними, навіть їсти не вміли, скільки кумедних випадків сталося доки курчатка набралися розуму.

Доглядаючи за малючками тваринок діти отримують перші уроки відповідальності: «Мы в ответе за тех, кого приручили». Вони відкладають власні цікаві та важливі дитячі справи, щоб допомогти знайти курчатко, яке заблукало, бо це важливіше. Вважаю, що у кожної дитини мають бути такі миті, адже саме так, ненав’язливо, діти розуміють багато таких важливих речей…

Так вийшло з давніх часів, що у найхолоднішому місяці року ми відзначаємо одне з найтепліших свят — свято закоханих. Саме напередодні цього свята мені спам’яталося, як у дитинстві я з братиком і сестричкою допомагала бабусі наглядати курчаток.

Цього разу курчатка народилися в інкубаторі. Бабуся принесла маленькі жовтенькі клубочки, які жалібно пищали в кошику. «Чого ж вони так пищать?» — здивувалися ми. І бабуся розповіла, що курчаткам лише два дні, в них немає мами, тому їм дуже потрібна наша увага і турбота. Тільки треба діяти дуже обережно.

Бабуся випустила курчаток у коробку, поставила їжу і воду для них. А курчатка тільки тулились одне до одного і пищали. «Чому вони нічого не їдять?» — запитала я. «Вони не вміють», — відповіла бабуся. У них немає мами, яка їх має навчити цьому. Тому нам доведеться замінити її. І ми обережно почали стукати пальчиками біля їжі, ніби квочка стукає дзьобиком. Курчатка почали уважно стежити за нами, підійшли ближче, і ось вже своїми малюсінькими дзьобиками почали повторювати наші дії. Сподобалося! Як ми зраділи! Тепер курчатка вміють їсти, будуть веселими і швидко ростимуть.

Разом з бабусею ми вмикали лампу і зігрівали курчаток, міняли воду, готували їжу, виносили їх на вулицю і слідкували, щоб ніхто їх не налякав і не образив. Поруч з курчатками ми відчували себе дорослішими і вчилися бути відповідальними. Бабуся привчила нас пам’ятати про курчаток і обов’язково звати її, якщо ми хочемо відлучитися, а курчатка бігають на подвір’ї. Вони зростали на наших очах. Коли мама приїхала, я з гордістю показала їй наших «вихованців». А курчатка нас зовсім не боялися і бігали за нами по-п’ятам.

Так я вперше зрозуміла, що моя увага, допомога, любов, щодня потрібні не тільки людям. Я маю бути відповідальною за тих, хто менший і беззахистніший мене.