Інформаційна війна: історія, сучасність, правила поведінки…
Частина 6
Початок публікації читайте тут
Майже всю публікацію написала у серпні 2014 року. Тоді я ніколи не думала, що війна буде настільки довгою, тоді, напевно, ми всі вірили у швидку перемогу, але… Пройшло 4,5 років… Нове загострення, військовий стан… І я знову звертаюсь до теми інформаційної війни: раніше якось не виходило. Але зараз вже не можу відкладати публікацію.
Викладаю все, що накопичилося за ці роки. Сподіваюсь, що моя публікація стане у пригоді педагогам, адже ні в кого з нас немає досвіду роботи у війну. Я завжди думала, до війна залишилася у далеких 1941–1945 роках, і чорне крило війни більше не торкнеться моєї України.
Інформаційна
війна — невидима війна, яка може тривати набагато довше, ніж звичайна. І
навіть, коли нам здається, що інформаційна війна закінчилася, а військові дії
ще тривають, насправді просто змінилася фаза активності — вона весь час
коливається від відкритої інформаційної агресії до тихих нетривалих
інформаційних атак час від часу.
Педагоги на передовій
Когось
цей заголовок збентежить і здивує: “Як так вийшло? Адже війна далеко і воюють
військові. Поміркуймо разом:
•
інформаційна війна не має чітких кордонів — вона ведеться на всій території
країни та ще й не однієї;
•
інформаційна війна маніпулює думками багатьох людей — дорослих і дітей;
•
мета інформаційної війни — примусити боятися, примусити діяти необдумано, не
зважено, так, як потрібно тим, хто цю війну розв’язав.
Наші
діти живуть у суспільстві: все бачать, чують, відчувають усі негаразди. Але у
них немає досвіду та мудрості дорослої людини, щоб переварити інформаційну
навалу. І дорослий може помилитися, щось нерозважливо зробити, керуючись
емоціями, а малята переважно діють емоційно. Тож дітям необхідні люди, яких
можна запитувати про все, що відбувається навколо, з якими можна радитися, яким
можна довіряти…
Звісно,
на усі дитячі запитання відповідають передусім батьки, а коли їх немає поруч —
педагоги та значущі для малят дорослі. Таким чином педагоги й опиняються на
передовій інформаційної війни, адже не так просто відповідати на запитання
малят, а відповідати на всі запитання потрібно чесно, прямо, чітко, відверто, точно,
зрозуміло, не ухиляючись від прямого запитання.
Саме
батьки та педагоги мають допомогти дітям протистояти тій навалі різноманітної
інформації, яка накриває дітей величезними хвилями. Тож поміркуймо разом що ми
маємо, як саме і чого не маємо робити.
Діти
ще маленькі, тому робити їх солдатами
інформаційної війни (а раніше ми говорили, що кожний з дорослих може стати
солдатом в інформаційній війні) більше, ніж недоречно. Головне не налякати дітей зайвий раз. Вселити у них впевненість,
готовність до розважливих поміркованих дій.
Велика роль відводиться інформації для
дітей, яку вони переказують один одному. Адже дітям легше знайти
зрозумілі потрібні слова для інших таких самих дітей, вони краще відчувають однолітків,
тому краще й заспокоять, дохідливіше розкажуть як потрібно діяти. Прислухайтеся
до того як і про що говорять діти, вчасно скоригуйте цю інформацію,
доповніть, зробіть конкретнішою, поясніть незрозуміле, допоможіть зробити
висновки.
Педагог
— порадник і помічник і для дітей, і для їхніх батьків. Вони мають діяти з
батьками злагоджено, в унісон. Тож кожному дорослому варто прислухатися до
таких порад (цей перелік можемо разом розширювати та конкретизувати).
•
Будьте в курсі усіх справ принаймні у нашій країні, області, районі, місті,
селищі… Стежте за міжнародними новинами із офіційних джерел, не керуйтеся
чутками, непевною інформацією.
Звісно,
все ми пропускаємо через свою думки, формуємо власне бачення, але основа має
бути твердою. Ваше право вірити неперевіреним джерелам інформації, але це
виключно Ваша думка — Ви не можете її обговорювати з дітьми.
•
Варто дослухатися до позиції батьків і за можливості не діяти всупереч їхнім
поглядам. Варто домовитися з батьками про спільну позицію, послідовно дотримуватися
її.
•
Майте свою позицію, дотримуйтеся її: діти одразу відчують фальш, хитання,
непевність думок (вчора — одне, сьогодні — вже інше).
•
Стежте за тим, що цікавить дітей, що вони обговорюють, в що грають, що трапляється
у родині. Важливо вчасно втрутитися та пояснити те, що викликає суперечки,
сумніви, викривлене бачення подій.
•
Важливо у найскладніші часи захопити дітей цікавою діяльністю — дати відпочити
думкам дітей, відволікти від суперечливих неоднозначних подій.
• Не
ініціюйте бесіди на тему війни, але й не уникайте їх. Якщо діти Вас запитали
— відповідайте. Виважено та чітко викладайте свою думку, відповідаючи на їхні запитання. Спробуйте зняти напруження у групі.
• Не
перебільшуйте у своїх розповідях, але й не дуже зменшуйте загрози, можливі
ризики під час розгортання ситуації. Звісно, дітям можна сказати тільки те, що
вони зможуть адекватно сприйняти та зрозуміти, але якщо Ви надто зменшите
ризики, діти почують іншу думку, порівняють з Вашою і зрозуміють, що їх
обдурили, поставилися до них зневажливо.
•
Розповідайте спокійно: так діти зайвий раз не будуть лякатися, зможуть більш
розважливо сприйняти Ваші слова. Пам’ятайте: побачивши переляк, невпевненість
дорослого, діти ймовірніше налякаються набагато більше, ніж ми.
Пригадую
своє дитинство. Якось взимку ми з татом пішли в кіно. Тільки почали дивитися —
сталася пожежа: зайнялася завіса на сцені. Усі похапали дітей і мерщій вибігли.
А мій тато розпочав спокійно надягати мені хустиночку, зв’язувати шапочку…
Я
зовсім не налякалася, з інтересом розглядала вже чималеньке багаття, а тато
своїми шапочками ще й заважав! А мені так хотілося побільше побачити… Коли справа
дійшла до шарфика, не витримали пожежники: один з них підійшов до нас, надягнув
на нас справжнісінькі каски, мене взяв на руки та посміхаючись вивів на вулицю.
Справжнє дитяче щастя!
Звісно,
мамі ми нічого не розповіли… Але через півгодини, звісно, я по секрету, все їй
розповіла, — так хотілося похвалитися.
Я
довіряю тату, тому розумію, що він ні на мить не зменшував загрози: просто
розумів, що є можливість зберігати спокій і не лякати мене. Чи добре було б якби
я налякалася? Звісно, ні!
•
Йдіть на зустріч гарним ініціативам дітей (вони громадяни України і не можуть
бути осторонь подій у своїй рідній країні): концерт у шпиталі, виготовлення
оберегів та листівок, привітання захисників тощо.
•
Під час спілкування з дорослими і дітьми з АТО стежте за реакцією дітей: Ви їх
добре знаєте, тому зможете вловити їхню реакцію на розповідь, зрозуміти, що і
як потрібно пояснити, наскільки правильно вони зрозуміли емоційну розповідь
очевидців. Це дасть змогу уникнути непорозумінь, двозначності трактування
змісту, розвитку тривожності надалі тощо.
• Не
пропускайте жодного дитячого запитання, але знаходьте час і місце для відвертої
розмови. Поміркуйте варто поговорити з кількома дітьми чи відповісти одразу
всім малятам. Знайдіть зрозумілі саме Вашим дітям слова, пояснюйте не
лякаючи, не перебільшуючи, відповідно віку.
Розумійте,
що діти, як і всі ми живуть в умовах війни: все чують, все бачать,
спостерігають, роблять власні припущення та висновки. Важливо, щоб діти отримували інформацію не від випадкових джерел, де може бути інформація різної
надійності та спрямованості, а від значущих дорослих у адекватному вигляді і
формі. Тільки у такому випадку ми можемо контролювати ситуацію, уникнути
небажаної реакції дітей, а діти збережуть спокій, будуть виваженими у
розмовах, зможуть протистояти інформаційній агресії.
Якщо
педагоги та батьки ігнорують запитання дітей, то вони все одно знайдуть
інформацію, але у якому вигляді, у якій формі, які висновки зроблять…
Будьте
гарними прикладами для малят: адже відомо, що діти часто копіюють дії значущих
дорослих. Покажете свій страх — діти налякаються набагато більше, ніж Ви.
Якщо
з певних причин Ваші погляди кардинально йдуть у розріз з поглядами батьків,
поглядами офіційного керівництва країни, не розмовляйте з дітьми на «слизькі»
теми, знайдіть іншу людину для розмов з дітьми, якщо іншого виходу не буде, змініть
місце роботи — так буде чесніше.
Звісно,
поради давати дуже складно, адже багато залежить від конкретної ситуації. Але,
сподіваюсь, що мої поради допоможуть Вам у спілкуванні з дітками.
Щасти!
Мирного неба!
Читайте інші мої статті про інформаційну
війну:
Слова
замість гармат. Інформаційна війна: історія, сучасність, правила поведінки…
• Частина 1:
обережно — інформація
• Частина 2:
як обмежувати доступ до небажаних ресурсів
• Частина 3:
як повідомити інших про ресурс, який містить небажану інформацію
• Частина 4:
як викривати хибні позиції певних статей
науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних
технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років
Немає коментарів:
Дописати коментар