Розв’язуємо задачі та фантазуємо
Початок публікації за
посиланням
Розв’язок яких завдань може стимулювати творчість?
Отже,
творчі здібності розвиваються. Особливо ефективно можна впливати на їх
формування у дошкільнят і молодших школярів (В.Н. Дружинін, Е.Л. Солдатова та
інш.). Тільки цілеспрямована система занять дає можливість забезпечити високий
рівень розвитку закладених творчих здібностей. Водночас заняття можуть або
стимулювати, або пригнічувати творчі здібності. Все залежить від того, які типи
завдань розв’язують діти.
У
традиційних формах навчання діти отримують і засвоюють інформацію. Завдяки
цьому стають здатними відтворити деякі способи діяльності. Однак вони не
приймають участь у творчому пошуку шляху вирішення поставленої проблеми, і,
тому, не набувають досвіду такого
пошуку.
Щоб діти навчалися творчому пошуку,
необхідно конструювати спеціальні ситуації, які створюють умови для творчого
вирішення проблем. Навчання творчості може відбуватися також на проблемах,
вже в тому чи іншому вигляді вирішених і способи розв’язання яких вже відомі.
Діти намагаються їх відкрити для себе, а можливо і знаходять несподівані та
оригінальні вирішення вже відомих проблем. (Приклад розгортання такої ситуації
для дошкільнят та молодших школярів дивіться у статті «Підказки
природи — у техніці».)
Завдання
«закритого» типу з єдиним правильним варіантом відповіді не вчать дітей
знаходити власні, оригінальні варіанти відповіді та самостійно міркувати, тому
розв’язуючи ці завдання творчі здібності мало розвиваються. Їх здебільшого
розвиває розв’язування
завдань «відкритого» типу. Під час їх вирішення діти отримують повну
самостійність у виборі способу розв’язання і можуть знайти декілька варіантів
відповідей.
Звісно,
не кожен відважиться запропонувати
оригінальний і непередбачений спосіб розв’язку. Першопрохідцям завжди
важко. Дуже часто трапляються помилки, їх не розуміють інші, над їх
розв’язуваннями можуть посміятися. І від вас, педагогів, залежить чи знайде в
собі дитина сміливість розповісти про всій розв’язок, чи зможе вона навчитися
пояснювати і відстоювати власну точку зору. Це ви маєте створити сприятливі
умови для творчості дітей. Адже часто діти беруть приклад з вас. Будьте уважними і вимогливими до них,
уважно слухайте їх, говоріть з ними, терпляче слухайте і намагайтесь зрозуміти
їхні варіанти розв’язування. І не забувайте підбадьорювати дітей, помічати і
заохочувати навіть найменші краплинки творчості у їхніх роботах. Допоможіть
дітям розкритися і ви побачите, як у них поступово виростуть «крила творчості».
Отже,
творчість дітей необхідно підтримувати і активізувати. Як? Що для цього
потрібно? Творчість дітей добре
активізують творчі види діяльності: наприклад, продовження розповідання або
казки, друдли
тощо. Такі завдання подобаються дітям, їх можна вирішувати на протязі кількох
занять. Головне підтримувати ініціативу дітей, вміло, обережно керувати діями
дітей так, щоб завдання не набридало, вчасно побачити, коли дітям стає нецікаво
і вирішити: час закінчити твір або продовжувати його далі, якщо вдалося
придумати разом з дітьми цікавий поворот в сюжеті.
Казка з продовженням
Початок
казки або історії розповідає педагог. Діти, продовжуючи твір, вигадують нових
персонажів, уявляють, як вони діятимуть, які події відбуватимуться далі і як
закінчиться твір.
Дітям
важко придумувати абстрактних героїв, їм треба бачити їх, уявляти як вони
говорять, як рухаються, де живуть, що люблять, які у них є друзі, як і недруги
тощо. Саме тому ми пропоную разом з дітьми створювати казку або розповідання в
малюнках. Діти малюють героїв, найцікавіші ситуації, в які вони потрапляють, а
все інше розповідають. Якщо діти не все можуть намалювати, можна запропонувати
їм вирізати все необхідне з журналів, робити аплікацію, а потім домальовувати
так, як вони вважають потрібним. Можна також обводити контури персонажів, а
потім домальовувати їх обличчя, одежу тощо. Такі завдання цікаво виконувати і в
молодшій, і в середній, і в старшій групах. Тільки до кожного віку свої вимоги
до розповідань.
Казки або розповідання кожна дитина може
створювати самостійно або співпрацюючи в групі. Адже власні
психічні функції, за Л.С. Виготським, виникають із спільної діяльності, з форми
колективних взаємин і взаємодій. Спільна діяльність — необхідний етап і
внутрішній механізм індивідуальної діяльності. За висновками психологів
(зокрема Г.А. Цукерман) навчальний матеріал діти краще засвоюють у спільній
роботі з однолітками, ніж з учителем. У групі ровесників стосунки рівноправні й
симетричні, а між дитиною й дорослим вони все одно залишаються ієрархічними й
несиметричними. Ж. Піаже стверджував, що критичність, терпимість, уміння
розуміти погляди іншого розвиваються тільки під час спілкування дітей між
собою. Ситуація рівноправного спілкування дає малюкам також досвід
контрольнооціночних дій та висловлювань.
Така
робота вчить дітей співпрацювати в колективі, слухати інших, знаходити спільну
точку зору. Яку саме форму роботи обрати вирішую педагог, можливо, разом з
дітьми.
Якщо
вирішено працювати в групі, постає запитання як краще розділити дітей на групи
так, щоб дітям і співпрацювати було комфортно, і нікого не образити.
В
організації спільної діяльності дітей важливо, щоб рівень знань і навичок, а
також темперамент малюків у кожній групі були приблизно однаковими. Так їм
легше буде розв’язувати проблеми — усі працюватимуть приблизно в однаковому
темпі, ніхто не сумуватиме, усі встигатимуть розмірковувати в незрозумілій
ситуації.
Іноді
педагоги радять, організовуючи дітей в команди, стежити, щоб до них увійшли як
хлопчики, так і дівчатка з різним рівнем розвитку, типом темпераменту та стилем
навчання.
Щоб
розподіл дітей на групи нікого не ображав, щоб не було дітей, яких з певних
причин взагалі не запросили до жодної групи, пропонують такі методи розподілу дітей на команди: за
допомогою лічилочки; за інтересами; за кольором волосся; за першою буквою
імені; за розрахунком на перший-п’ятий; за цифрами (геометричними фігурами,
умовними позначками), намальованими на картках (Мушак І. Варіативність
організаційних форм навчання молодших школярів // Початкова школа. — 2001. —
№2. — С. 13-15).
Початок розповідання може бути,
наприклад, таким.
1. Настала зима. Стало холодно.
Землю вкрив пухнастий сніг. Кущик спав. Раптом зима перестала бути схожою сама
на себе: потепліло, пішов дощ, розтанув сніг. «Що відбувається?», — здивувався
кущик. Це його перша зима і він розгубився. Відтак засяяло сонечко, і кущик
вирішив, що прийшла весна…
2. Зима. Тихо падає сніг. Він вкрив
землю, невеличкі кущики. На улюбленій полянці зайчика росте невеличка ялинка.
Зайчику подобається дивитися на неї: все біле, а вона зелена, як влітку. Він і
цього разу прибіг на полянку і здивувався…
3. У спекотний сонячний день
краплинка впала на листочок. «Звідки?», — здивовано подумав листочок…
Звичайно,
якщо у дітей ще немає досвіду створення розповідей, їм важко починати. Допоможімо
їм. Уявимо описану ситуацію. Можливо, це краще робити заплющивши очі?
Тепер
слід визначитись із жанром: це буде казка чи оповідання? Від цього залежить
зовнішній вигляд героїв, стосунки між ними, їхні вчинки…
Спробуємо
намалювати героїв майбутнього розповідання. Поміркуємо. Яка краплинка?
Маленька, чиста, прозора, прохолодна, весела тощо. А листочок? Зелений
(можливо, і пожухлий — його замучила спрага, він хоче пити), великий, на високому
черешку, висить на дереві чи на трав’янистій рослині тощо.
Настав
час малювати краплинку і листочок. Якщо створюємо казку, краплинку можна
намалювати з очами, брівками, курносим носиком, ручками, ніжками… Вона весело
стрибає по листочку. У іншому варіанті розповіді малюнок виходить більш «строгим».
Як
ви думаєте, що сталося з краплинкою? З ким вона познайомилася? Чи є у неї
друзі? За допомогою таких й інших запитань педагог може, якщо це дійсно
потрібно «вести» дітей від початку до кінця розповідання.
Чи не помічали Ви, що деякі казки мають
сумний кінець? Колобка з’їла лисиця («Колобок»), мишка бігла хвостиком
махнула яєчко впало і розбилося («Курочка Ряба»), баба Яга згоріла в печі
(«Івасик Телесик»)… Здається, персонажі, вчинки яких були не зовсім правильними,
наказані. «Але чи не завелике покарання?», — замислюються діти і іноді плачуть.
Саме тому деякі видавники перероблюють кінець казок: дорослі охоче купляють
малюкам книжки з «Happy End». Так може дати змогу дітям самим придумати кінець
казки? Тільки важливо головну думку казки залишити незмінною: не будь хвальком,
як Колобок, злим і жадібним, як баба Яга. Нехай діти спробують наказати
персонажів так, як вважають потрібним і, можливо, дадуть змогу їм виправитися.
Свій
досвід створення казки я описала у статті «Екологічна
веселка “Яскравий світ навколо”. Мій
спонтанний досвід роботи з першокласниками».
Що таке друдли?
Друдли — це схематичні малюнки, про які
неможливо точно сказати, що саме зображене на них. Придумав їх письменник
Роджер Прайс. Його книги про друдли видано у 50-х роках ХХ ст. і декілька разів
вони перевидавалися.
Можливі
три напрямки використання друдлів:
• для
приємного відпочинку, як під час розв’язування кросвордів або інших
головоломок;
• під
час тестування і дослідження пізнавальних здібностей людини;
• для
активізації творчості, гнучкості мислення і вміння подивитися на ситуацію з
різних точок зору.
Друдли
можуть зацікавити і дорослих, і дітей. Їх можна використовувати на педрадах,
батьківських зборах, спільних вечорницях з дітьми, КВК тощо.
Детальніше про
використання друдлів для роботи з дітьми читайте у статтях:
Цікавіше збільшувати чи зменшувати?
Ви
пам’ятаєте казки про мальчика-с-пальчик, Дюймовочку, гномиків, Алісу у Країні Чудес?
Поміркуємо: що у них спільного? Сюжет цих казок ґрунтується на сильному
зменшенні одного або кількох персонажів. На перший погляд, здавалося б, нічого
страшного. Але перед героєм постає чимало запитань: його ніхто не бачить і не
чує; може випадково роздушити, навіть, курчатко. А як їсти? Де спати? Де і з
ким гуляти? А скільки часу займає «подорож» до іншої кімнати! Адже герой тепер
маленький.
Зовсім
інші проблеми постають перед велетнями. Їх всі бояться, навіть, якщо велетень
поводить себе обережно і й думки немає комусь зашкодити. (Або ж персонаж стає
надто помітним і всім заважає.) Де їм жити? Адже звичайні будинки їм по коліно!
Зате нікуди їхати не потрібно: два кроки і він вже у іншому місці.
Я
чую вже ваші запитання: «Навіщо про це розповідати?» Звичайно, такі казкові
сюжети не новина і для дорослих, і для дітей. Але збільшення (чи зменшення)
одного з героїв — це один з прийомів фантазування, активізації творчих
здібностей.
Здавалося
б, нафантазувати можна що завгодно, це не так вже й складно. Ні: це тільки
здається. Напевно, ви вже зрозуміли, що змінювати величину об’єкта потрібно
так, щоб він якісно відрізнявся від себе ж у звичайному вигляді. Наприклад.
Хлопчик не виріс до 3 м, а став зростом, як багатоповерховий будинок, або
раптом хлопчик став заввишки, як нігтик. Дерево росло, росло і виросло так, що
його верхівка опинилася аж у космосі. Сидять лунатики і дивуються: «Що це
таке?» Таким чином, можна запропонувати дітям придумати розповідання про такі
чудернацькі події. Хто раптом виріс (чи зменшився)? Чому? Чи зрадів він такому
перетворенню? Як герой поводить себе у звичайних життєвих (чи казкових)
ситуаціях? Яка пора року? Що герой робитиме, коли погода зміниться? Як він
спілкується? Як подорожує? Можливо, йому потім захотілося стати таким, як
звичайно? Як це зробити? На ці й інші запитання діти можуть відповісти у своїх
розповіданнях. І було б добре, якби діти свою розповідь проілюстрували.
Гулівер велетень чи ліліпут?
Ми
багато вже говорили про дивовижні зміни росту одного з персонажів майбутніх
розповідань. Ми зовсім забули, що наш герой живе серед інших людей. Все у світі
відносно. Ми хочемо, щоб дерево виросло вищим за хмари? Добре. Можна витягнути
в своїй уяві дерево, а можна й навпаки опустити хмари до самої землі. Це одне й
те саме? Поміркуйте, наскільки різні описані мною ситуації. Але ж бажаного
результату ми досягнули в обох випадках.
Пригадуєте?
Саме так вчинив Джонатан Свіфт у своїх фантастичних розповідях про Гулівера.
Звичайний англійський моряк Гулівер потрапляє у дивовижні ситуації: опиняється
в країні ліліпутів, потім навпаки — у країну велетнів і сам стає ліліпутом,
іншого разу — прискорюється його мислення… Зверніть увагу: Джонатан Свіфт не
збільшував чи зменшував героя (від цього зникав сатиричний зміст романів),
Гулівер так і залишався звичайним моряком, а змінювався — світ навколо
Гулівера.
Все змінюється. Але як часто?
Досі
ми уявляли собі як відбуваються цікаві зміни або навколишнього світу, або
змінювався один з героїв казкових пригод. Але такі зміни трапляються нечасто —
зазвичай на початку і в кінці розповідання.
А що
як спробувати змінювати героя або навколишній світ часто? То верхівки дерев нам
заважають бачити хмари, то дерева ледь дістають до колін. А уявіть собі які
яблука ростимуть на таких яблунях і що трапиться, якщо величезне яблуко впаде
на будинок (навіть на хмарочос)? Скільки маленьких яблучок потрібно з’їсти, щоб
хоча б зрозуміти які вони на смак?
Як
заздалегідь передбачити всі небажані наслідки і звести шкоду нанівець? Як
використати на 100% всі переваги такої несподіваної ситуації? Як призвичаїтися
до таких стрімких змін? Які предмети ще треба змінити, щоб жити у таких умовах?
Якими дивними речами прийдеться користуватися нашим героям? У які цікаві
ситуації можуть потрапити персонажі?
Ще
добре, якщо ми точно знаємо коли які зміни відбуваються. А якщо — ні?
Наприклад. Хлопчик вранці маленький, а після обіду за мить стає велетнем. Плоди
на деревах стають велетенськими ввечері, а вранці зменшуються до мікроскопічної
величини. Виходить, вночі ми не можемо їх зібрати, тому що плоди надто великі,
а вранці вони стають такими маленькими, що їх просто не видно. Як і коли їх
збирати? Можливо, краще цілу ніч відпилювати шматочки від велетенських яблук?
А
який безлад настане, якщо ми не
знатимемо коли траплятимуться перетворення? Як у такому безладі жити?
Зате скільки переваг! Тільки треба придумати оригінальні пристрої, які
збиратимуть, перевозитимуть, слідкуватимуть, зберігатимуть…
Чи вміють будинки ходити?
«Ну
звичайно ж ні!», — скажете ви. І… помилитеся. Це у звичайному житті будинки
стоять на місці, а у нашій уяві все може бути навпаки. Стояв собі будиночок на
місці. День, місяць, рік, десять років… І стало йому сумно. Пішов будинок світ
подивитися і себе показати.
А
може трапитися і така пригода: пішли дорослі на роботу, діти — до дитячих
садків або до школи, і будинок теж пішов…. на прогулянку. Прийшли всі мешканці,
а будиночка немає. У нього немає годинника і тому будинок випадково запізнився.
Що робити? Де його шукати?
Фантасти
використовували цю ідею багато разів. Росли собі квіти, дерева, кущі. Одного
дня вони почали… ходити. Спочатку примірювалися: ходили на маленькі відстані,
потім — почали ходити, як вважають потрібним. Уявіть собі, що сталося в країні
ходячих дерев. Ще ввечері тут стояв ліс, а вранці — його вже немає. Що робити
пташкам, тваринам, людям? Які веселі (та не дуже веселі) пригоди можуть
трапитися?
А що
як змінилася інша властивість «звичайних» предметів? Тільки треба вибирати
предмети, які ми часто бачимо і використовуємо. Наприклад, вода стала твердою,
її тепер можна лише гризти. Як змінилося життя в такій країні?
Отже, придумуйте, фантазуйте, пробуйте. Головний приз — розвинена уява, активізація творчості… Варто спробувати? Я вважаю — так!
І
неодмінно пам’ятайте: щоб активізувати
творчість дітей, педагог сам має бути творчою особистістю, намагатися подолати
в собі енерцію, шаблон, формальності у викладанні. Творіть, вигадуйте, пробуйте
і самостійно, і разом з дітьми.
Використана література
1.
Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. — 4-е изд.-М.: Политиздат, 1981. —
445 с.
2. Педагогический
энциклопедический словарь / гл. ред. Б.М. Бим-Бад. — М. : Большая рос. энцикл.,
2002. — 528 с. : ил.
3.
Internet-версия психологических справочников «Психология — идея, ученые,
труды», «Психология 2000» в серии «Мультимедийная энциклопедия знаний»
Центрального регионального отделения РАО, http://www.mtu-net.ru/psi/index.htm
4.
Светлана Гин Условия формирования креативности. Гомель, 2004, trizway.com
5.
Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. Опыт теоретического и
экспериментального психологического исследования. — М.: Педагогика, 1986. — 239
с.
6.
Як допомогти дитині стати творчою особистістю / Упор. Л. Шелестова. — К: Ред.
загальнопед. газ., 2003. — 112 с. — (Бібліотека «Шкільного світу»)
8.
Амнуэль Песах Рафаельович Курс лекцій по развитию творческого воображения и
теории решения изобретательских задач для начинающих. — 1999, www.trizminsk.org/e/rtv
науковий співробітник Міжнародного науково-навчального центру інформаційних
технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років
Немає коментарів:
Дописати коментар