Майстри і Музика: Святослав Ріхтер
Прислухайтеся до музики, яку виконують різні виконавці. Якщо будете уважними і виконавці будуть справжніми Професіоналами, ви обов’язково почуєте різницю. Але ж ноти одні й ті самі! Так, але не зовсім! Ви ніколи не помічали, що між нами і композитором є ще одна людина — ВИКОНАВЕЦЬ?
Легендарний концерт Святослава Ріхтера у Лондоні
Прослухати концерт можна за
посиланням
Виконавець — своєрідний посередник між нами і композитором, адже не всі ми
можемо прочитати ноти (безпосередньо те, що написав для нас композитор) і
«почути» музику. Виконавець читає між нот, інтерпретує задум композитора для
нас. І в головна задача Виконавця — зрозуміти, що саме хотів передати музикою
композитор, донести до нас музику так, як задумав композитор, додати до неї
часточку своєї душі, свого інтелекту, свого розуміння мелодії… Додати обережно,
гармонійно поєднавши своє відчуття музики з тим, що хотів сказати нам
композитор.
Але все це відбудеться тільки, якщо Виконавець — Особистість. Він має мати
власні погляди, не боятися висловлювати їх, вміти відстоювати свою правоту,
говорити з іншими (можливо не словами, а звуками музичних інструментів), вести
за собою, переконувати. Як саме це відбувається — таємниця: адже всі виконавці
грають по одним й тим самим нотам, а виходить інакше, і нюанси нібито однакові,
і ритм правильний, і… а все звучить інакше. Бо музика у різних людей може
викликати різні почуття, думки, спогади. Ми інакше уявляємо музичні образи, які
передає композитор для нас нотами.
Я сама відчула це тільки тоді, коли грала не твори для дітей, а вже «дорослі»
твори — В. Моцарта, Й. Штрауса, Л. Бетховена,
П. Чайковського, І. Кальмана… І сама себе не чула, а інші говорили,
що не чули такого виконання, що я додала щось своє. Як? Я так і не дізналася…
Та й це не потрібно! Напевно, жодний виконавець цього не знає, а тільки
відчуває. Він не грає, торкаючись струн або клавіш, це з нами говорить його
душа, серця виконавця і композитора через багато-багато років.
Справжня музика ніколи не застаріває, бо їй допомагає звучати через
століття і роки Виконавець, який інтерпретує її для нас. А потім вона звучить у
наших серцях, у наших думках, і сучасною робимо її вже ми, і любов до музики
передаємо тим, хто поряд з нами.
Саме спогади (подаються в оригіналі) про такого Виконавця, Святослава
Теофіловича РІХТЕРА, радянського піаніста, культурного і громадського
діяча, одного із найвидатніших музикантів XX ст., я публікую далі. Саме його
виконання багатьох музичних творів й досі є взірцем для музикантів. Виконання
С. Ріхтера відрізняється технічною досконалістю, глибоко індивідуальним
підходом до твору, відчуттям часу й стилю.
Ця публікація не тільки про музиканта, а про Особистість, людину, яка не боялася висловлювати вголос власні думки, йшла власним шляхом, яку не зламали ані не система, ані слава. Тож, сподіваюся ви знайдете тут відповіді на запитання про те, як виховувати особистість, чуйну і добру людину, патріота своєї країни.
Нескорений Ріхтер
Остров радости
Каждая моя беседа с
Рихтером оставляла сильнейшее впечатление, каждая встреча с ним для меня была
подобна шоку. Гениальность его проявлялась во всем.
Я помню концерт в Малом
зале Московской консерватории, где он играл «Остров радости» Дебюсси (Рихтер
очень любил эту музыку). Это было удивительное ощущение открытия, радостного,
свободного, гениального — чудо, которое передать невозможно.
Рихтер перевернул все мое
представление о Бахе. Вместо привычного детализированного и «разукрашенного»
исполнения каждой части в отдельности, он создал целое из разноплановых
композиций — вторая часть контрастировала с первой, третья со второй, и
получался цикл, в котором эти контрасты звучали как нельзя лучше. Потом я
слышал подобное исполнение у Гленна Гулда, который играет монолитно, но с такой
степенью активности, что порабощает уже с первой ноты.
«Просто играть!» Когда я
бывал на концертах Рихтера, у меня всегда, вместе с восторгом, возникало
странное ощущение: все казалось таким простым и ясным, как будто срывался
занавес или какой-то покров, и оставалась истина, которая должна быть перед
лицом каждого исполнителя. И после концерта я бежал к роялю и думал: «Вот
теперь-то мне все понятно, вот сейчас сыграю так же!» Ничего подобного! Рихтеровское
исполнение пробуждало вдохновение и в то же время затрудняло работу, поднимая
исполнительскую планку на небывалую высоту. Чтобы играть «просто», надо быть
Рихтером.
 |
| С. Ріхтер. Голубий Дунай |
Хотя Святослав Теофилович
не хотел преподавать — он в большой степени был педагогом на сцене. Его
исполнение открывало такие горизонты, такие новые области, что каждый
задумывался. Рихтер никогда не играл привычно. Любую вещь, даже самую
заигранную, он исполнял не так как все. Он как будто переворачивал все вверх
дном, а на самом деле сочинение становилось чище, более увлекательным и как
будто новым, точно оно и не заигрывалось вовсе.
Рихтер играл, как мне
казалось и не очень удачные произведения, хотя сам говорил: «Я играю только что
люблю, и всегда хорошее». Слушая его игру, я часто думал о том, что исполнитель
является одновременно и соавтором композитора, как бы дорисовывающим то, что в
нотной записи, вероятно, и нельзя передать. Сам же Рихтер считал, что самое
главное — «ничего не делать» помимо автора, а играть только то, что написано в
нотах.
Так же говорил и Нейгауз
и, быть может, Рихтер от него и унаследовал такое отношение к исполнительству. Они
были очень похожи: по масштабу, по устремлениям, по честности, по отношению к
музыке как к чему-то святому, по уважению к автору. Выполнить все указания,
которые стоят в нотах, для Рихтера было обязательно. На первый взгляд, он как
бы сковывал себя этим. Но при этом его игра разительно отличалась от всех
других исполнений. Исполнение Рихтера было настолько индивидуальным, и в то же
время настолько «классическим», что, казалось, после него уже невозможно играть
по-иному.
 |
| С. Ріхтер. Місяць |
У Рихтера в исполнении
участвовало все тело, от кончиков пальцев на ногах до макушки головы — он играл
всем существом, и за роялем всегда напоминал мне пантеру или льва.
Я счастлив, что однажды в
мою жизнь, как вихрь, ворвался Святослав Рихтер, этот грандиозный «остров
радости».
Лев
НАУМОВ
По материалам журнала «Музыкальная жизнь» № 9, 1997
Воспоминания
записала Екатерина Алленова
Святослав Ріхтер — Моріс Равель «Гра води» (1964)
Музика в русі
Слухаємо музику разом з дітьми
Коли слухаю музику М. Равеля «Гра води» уявляю постійних рух води,
всього живого. Вода ніби жива: вона сміється, жартує, радіє свободі, вітру,
сонечку, закликає нас пограти з нею, кинутися навздогін… Такий постійний легкий
рух ніби передається і нам, нашим думкам, уяві, вчинкам, мріям. Ми ніби і
міркуємо швидше, намагаючись встигнути за мелодією.
Послухайте п’єсу разом з дітьми ще раз.
— Опишіть воду, змальовану композитором. Вода яка? Доберіть якомога більше
епітетів.
— Якою ви уявляєте воду? Чому? Уважно роздивіться фотографії та доберіть
ті, що підходять до музики.
— Намалюйте воду за музикою.
— А що ви уявили б, якщо не знали назву п’єси?
— Чим ця музика відрізняється від інших прослуханих на цій сторінці? Що у
ній незвичайного?
— Які барви підходять до цієї музики? Чому? Намалюйте «Гру води» барвами.
— На початку бесіди ми говорили про те, що музикою композитор змальовує
воду ніби живу істоту. Тож намалюймо «живу» воду. Якою вона може бути? Як ви її
уявляєте? Море, водоспад, струмочок, малюсінький потичок, крапелька, калюжка,
дощик, росинка, дощова хмаринка?..
Мультфильм «Беги, ручеек» (Союзмультфильм, 1963)
Мультфильм «Заяц Коська и родичок» (Союзмультфильм,
1974)
Поговоримо про побачене.
— Який струмочок більше схожий на той, який змалював М. Равель? Чому?
— Що додає картина до образу струмочка? А мультфільм?
— З чим ви згодні, а з чим — ні? Чому?
— Придумайте власну казку про живу воду. Спочатку опишіть головних героїв.
Хто вони? Які вони?
Сказка про ручеек
За цим цікавим відеосюжетом придумайте історію про те, як струмочок друзів
шукав.
— Чим струмочок може допомогти іншим?
— Чому струмочку потрібна допомога?
— Що може статися, якщо друзі вчасно не допоможуть струмочку?
— Як ви вважаєте, струмочок живий? Чому?
Само имя его символично
Рихтер — он был к себе...
ну, не то слово «строг», он был к себе жесток, беспощаден, он сам себе ставил
отметки. Он очень редко был доволен собой.
Он вообще был смиренным
человеком, только сейчас осознаю, до какой степени смиренным…
Рихтер был человеком
планетарной славы, бремя славы, которая обрушилась на его плечи, — это все-таки
дьявольское искушение; искушение быть настолько знаменитым. «Быть знаменитым
некрасиво...» Быть таким знаменитым, каким был он — да, можно было бы впасть в
олимпийское спокойствие по отношению к своей игре. Тем более что вокруг — одни
фимиамы. Они звучали от многих, за исключением, наверное, Нины Львовны, которая
была его самым искренним и верным судьей. Представить себе, сколько лести
окружало этого человека, сколько цветов, восторженных рецензий. И как при этом
сохранить смирение? Но такова была его натура. Общаясь с ним, я видела
прежде всего его ироничное отношение к себе. В нем никогда не было того, что мы
называем «самоуспокоенностью», «самоуважением», я уж не говорю о
самодовольстве, это вообще не приложимо к таким, как он.
 |
| С. Ріхтер. Стара дача |
Наверное, это шло от его христианства.
Есть черты, которые единодушно отмечают все, кто его близко знал. Они входят в
очень, для меня сейчас, когда он умер, стройный и цельный его образ. Ну,
например, сторона его характера, о которой все сейчас вспоминают: при нем
невозможно было злословить. Вот собрались, начинаются разговоры о том, о сем,
обязательно станут кого-то ругать. Не получалось при нем! Он немедленно
поворачивал разговор. Едва начнут о каком-нибудь музыканте говорить что-то
плохое, он тут же о нем вспомнит что-нибудь хорошее. Становится ясно, что ему
это неприятно. А поскольку он был для нас человеком, вокруг которого была
особая аура, ты невольно подпадал под этот очень тонкий, незаметный диктат. При
нем невозможно было сказать пошлость, вульгарность, рассказать чрезмерно
фривольный анекдот. С ним это не совмещалось.
Он не любил даром
проведенного времени.
И я заразилась от него этим пониманием ценности времени. Тому, что время не
должно так утекать в песок, как это у нас происходит на каждом шагу.
Я часто вспоминаю одно
Рождество в доме Рихтера. Впервые я тогда видела елку, которая так была не
похожа на елки моего детства. Слава колдовал в «зале», а мы сидели в маленькой
комнатке и ждали. Без пяти 12 он нас позвал. Там были канделябры, свечи,
которые он зажигал факелом, стояла огромная красавица-елка в потолок, не было игрушек,
а только на ней горели восковые свечки и сверху спускались серебряные нити. И
она мерцала...
А под елкой играла
музыкальная шкатулка. Это была какая-то особенная, очень дорогая швейцарская
шкатулка, которую он привез, и она совершенно замечательно играла, очень долго.
Я не узнала этой музыки, я поняла только, что это старая немецкая музыка,
немецкий романтизм.
Он меня спросил: «Вы
знаете, что это за музыка?». «Нет», — сказала я, покраснев. «Это Хумпердинк,
забытый композитор». И еще под елкой лежали подарки для всех. «Сценарий» был
Славин — весь. Встал Дмитрий Николаевич Журавлев и прочел «Рождественскую
звезду» из «Доктора Живаго», впервые услышанную в этом доме. Читал Журавлев
потрясающе. После первой строфы я поняла, что это Пастернак, но Пастернак,
которого я не знаю.
Я впитывала в себя эти
гениальные стихи, которые, конечно, с первой строчки возлюбила на всю жизнь.
«И странным виденьем
грядущей поры.
Вставало вдали все
пришедшее после.
Все мысли веков, все
мечты, все миры.
Все будущее галерей и
музеев.
Все шалости фей, все дела
чародеев.
Все елки на свете, все
сны детворы...»
А потом Слава подошел
тихо к роялю. И начал играть фрагменты из «Пестрых листков» Шумана, вторую
половину. Все это было в тишине, удивительной, благоговейной, как-будто была
такая служба религиозная. Это и была служба, только языком искусства, скажем
так.
Святослав Ріхтер у Москві (1976)
Л. Бетховен — Соната №. 1 Op. 2;
Режиссура общения. Огромная подготовительная работа — на
нее не жалелось ни сил, ни времени. Для чего он все это делал? Что это —
детские игры взрослого человека? В этом не было никакой корысти. Это не
освещалось в прессе. Ни рекламы, ни денег, ни так называемой «пользы». Это было
вроде бы бесполезно для сиюминутных целей. Но в удивительной детской страсти к
игре — но не только к игре — было желание приобщить людей к духовности. И это
вошло в меня навсегда.
Конечно, Рихтер был примером, эталоном. Я помню,
девчонкой я смотрела, как он выходит и кланяется: в одну сторону — оркестру, в
другую сторону — оркестру, потом в зал — публике. Я видела и запоминала: ага,
вот так...
Я любила его спрашивать о
музыке. У него бывали такие неожиданные замечания. Я однажды его спросила (он
играет безумно быстро и с демоническим темпераментом Четвертый этюд Шопена); я
говорю: «А что вы себе здесь представляете?» Он вдруг: «Фигурное катание». —
«Шопен — и фигурное катание?!» Он засмеялся: «Вот вы знаете, когда они кружатся
на носке. Нет, конечно, не эти красивые пируэты и па, не это. Помните круженье
в этюде Шопена, такое динамичное, такое острое и бурное. Оно напоминает то,
когда они на носке... и даже лед трещит!» Прелюдия и фуга Баха, второй том, ля
минор. Он: «Как же, это ясно, что там: это бегство Марии в Египет. Это
ползучее, таинственное, по тропинкам бредущее, эти хроматизмы ползучие. И Фуга
— как избиение младенцев. Скрещенные мечи». Бегство в Египет! Скрещенные мечи!
Точный образ. Этого нет ни у Анри Перро, ни у Швейцера, ни у нашего Яворского.
По поводу этого евангельского образа я нигде не прочла — это от Рихтера. Я
пользуюсь этим и теперь, когда занимаюсь со своими учениками.
 |
| С. Ріхтер. Москва |
Теперь мне
вспоминаются разговоры с ним, наталкивающие на ощущение религиозности прожитой
им жизни. Не той
«религиозности», которая ходит через день в церковь. Религиозности осознания
своей миссии, понимания посланного тебе времени, понимания того духовного
пространства, в котором ты должен жить, — вот этого и никакого другого! И в это
духовное пространство он не впускал ничего, чуждого ему. Никаких чиновников я в
его доме не видела, никакой пошлой конъюнктурной суеты. Это был совсем другой
мир, его мир.
Настолько цельно прожитая
жизнь от начала до конца. Такая удивительно тонкая, рафинированная культура,
этическая культура сопутствовала ему во всем. Не только мне, всем нам будет его
не хватать. С ним ушло то, чего очень трудно достичь, особенно в сегодняшнее
время.
Вера
ГОРНОСТАЕВА
Святослав Ріхтер і Євгеній Свєтланов — Олександр Скрябін «Прометей»
Майстер завжди додає яскраві штрихи до кожного свого творіння. А от коли
зустрічаються одразу три Майстра, виходить незабутній виступ. Саме таким є
виконання «Поеми вогню» 12 квітня 1988 року в Москві у Колонній залі Будинку
союзів. Там відбувся концерт на честь 100-річчя з дня народження Генріха Нейгауза,
російського та радянського піаніста, педагога, публіциста, музично-суспільного
діяча. На ньому у виконанні Святослава Ріхтера та Державного
Академічного симфонічного оркестру СРСР під управлінням Євгенія Свєтланова
прозвучав «Прометей» («Поема вогню») Олександра Скрябіна
Хочеться додати по кілька слів про кожного Виконавця.
Євгеній Свєтланов увійшов в історію світового музичного
мистецтва як диригент, композитор, піаніст, публіцист, теоретик, критик,
суспільний діяч, просвітитель, рецензент. Легендарний маестро, як назвала його
закордонна критика, підкреслював, що світу поза музикою для нього не існує.
Все життя Євгенія Свєтланова — це величезна, колосальна праця. В 1960-ті
роки записом всіх симфоній П. І. Чайковського Євгеній Свєтланов розчинає
створення «Антології російської симфонічної музики». Ця робота тривала три
десятиліття. Сам майстер вважав цю роботу своїм життєвим боргом, так само, як і
запис 20 симфоній Н. Я. Мясковського.
Олександр Скрябін, самий непізнаний російський
композитор, володів дивовижним даром — «кольоровим слухом», коли музика
народжує кольорові асоціації й навпаки, коли колір викликає звукові
переживання.
Композитор задумав показати перемогу могутньої людської волі, тріумф життя.
У прагненні втілити цей задум він звернувся до нової виразної мови —світла. О. Скрябін
придумав так званий «кольоровий рядок».
Устремління композитора були в руслі загального розвитку мистецтва межи
XІ-XX ст. Живопис тоді активно опановував виразні можливості кольору, прагнучи
передати рух, наблизитися до активності звуку. Все частіше звук і колір
співвідносяться між собою. Нагадаємо такі рядки К. Бальмонта:
Флейты звук зорево-голубой,
Так по-детскому ласково-малый,
Барабана глухой перебой,
Звук литавр торжествующе-алый...
Не випадково пізніше поет опублікував книгу «Светозвук в природе и световая
симфония Скрябина» (1917). У ті ж роки англійський фізик А. Майкельсон, що
проводив досліди з новітньою оптичною апаратурою, писав: «Ці колірні явища
діють на мене могутнім образом, і я передвіщаю, що в недалекому майбутньому, ймовірно,
з’явиться колірне мистецтво, подібне звуковому — яка-небудь барвиста музика!»
Барвиста музика
Слухаємо музику разом з дітьми
Музика допомагає нам створювати образи: уявити характер героя твору,
розгортання подій, стосунки між персонажами. Все це перетворено на звуки, але не
всі звикли «розпізнавати» звукові образи, бачити їх, як ми бачимо на картинах і
фотографіях, уявляти за описом у тексті, тому кожен інтерпретує їх по-своєму. В
одній і тій самій мелодії один «бачить» лісовий струмочок, який весело і
жартівливо «біжить» між деревами, другий — спів пташок, третій — жваву розмову
дітей… А щоб ми дійсно уявляли хоча б приблизно одне й те саме композитор дає
нам опору в назві твору. Хоч це лише рекомендація, натяк, і ніяк не обмежує
нашу фантазію.
Звичайно, звукові образи не такі «конкретні» як малюнок, фільм, фотографія,
текст, і це дає нам простір для фантазування, можливість вибору асоціацій,
образів, барв… Світло стає одним з музичних образів і разом з цим допомагає
композитору створювати інші образи, а нам уявляти, активізує нашу фантазію,
спрямовує її.
Порівняймо два виконання «Прометея (Поеми вогню)»: зі світлом і без нього. (Виберіть
фрагмент твору, який Вам найбільше подобається. Прослухайте його разом з дітьми
у двох варіантах, обговоріть почуте і побачене.)
— Який фрагмент музики слухати цікавіше? Чому?
— Як змінювалися кольори відповідно розвитку мелодії?
— Яким кольором ви б намалювали високі звуки? Низькі? Як варто змінити
колір, коли музика звучить голосніше (дуже голосно)? Тихіше (дуже тихо)?
— Намалюйте барвами музику «Поеми вогню». (Маю на увазі не конкретні
зображення, а кольорові асоціації: це можуть бути плями, круги, смужки…)
 |
| Михайло Корякін |
 |
| Наталія Разбаєва |
— Розкажіть дітям, що Прометей — це поема вогню.
В основу «Поеми вогню» покладено давньогрецький міф про Прометея, що викрав
на Олімпі вогонь і подарував його людям. Прометей вивів людей з тьми неуцтва,
навчив ремеслам. Боги не пробачили його, вони навіки прикували Прометея до
скелі.
О. Скрябін вважав, що Прометей — символ активної енергії Всесвіту,
свободи, незалежності, це вогонь, боротьба, зусилля, думка.
Початок «Прометея» — образ первозданного світу. Тут звучить славнозвісний
застиглий «прометеєв акорд» — символ нерозгаданої стихійності. Картина льодових
полів, над якими тільки починається світанок... Шість звуків «прометеєва акорду»
стають основою розвитку поеми. З них виростають образи «космічного туману», «споглядання,
осяяного світлом свідомості», таємничі й тривожні теми...
— Поміркуйте разом з дітьми яким буває вогонь: ласкавим (зігріває),
руйнівним (все спалює)…
— Як ви вважаєте, про який вогонь йдеться у творі О. Скрябіна? Чому? Чи
однаковий вогонь змальовує композитор протягом всієї музичної поеми? Чому ви
так вважаєте?
— Ще раз намалюйте музику барвами. (Дорослим буде цікаво порівняти перші
та теперішні малюнки дітей. Як змінилося сприйняття музики?)
Звичайно, важко дібрати картинки, які цілком відповідають власним думкам.
Але я спробувала це зробити, дивіться, що у мене вийшло.
P. S. Я довго придумувала цю публікацію: не тому, що не виходило, а тому, що хотілося вмістити в ній якомога більше — показати багатогранність таланту С. Ріхтера і тих, хто творив поруч з ним, розповісти як можна слухати музику разом з дітьми, розповідати їм про музику, побудувати з дітьми цікаву діяльність навколо музики.
І от стаття вже майже готова, залишилися останні штрихи. І я подумала, що насправді ця публікація і для педагогів середньої та старшої школи також, адже надані форми роботи цілком підходять і для дітей середнього шкільного віку, і для старшокласників.
Тож цікаво послухати музику разом з дітьми різного віку і порівняти їхнє сприйняття музики, їхні малюнки, висловлювання…
Натхнення та творчості!
Удачі! До наступних зустрічей з Музикою та Виконавцями!
науковий співробітник Міжнародного науково-навчального
центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років
Послухати музику у виконанні Святослава Ріхтера можна на сайті музиканта
Немає коментарів:
Дописати коментар