Сходинки маленького дослідника: з чого
почати
Початок статті про дослідження читайте за посиланням
З чого починається дослідження? У кожного своя відповідь на це запитання.
Але у більшості людей поштовхом для початку дослідження є здивування, бажання
дізнатися про щось більше (з чого складається, що буде, якщо…, де береться, як
і коли змінюється, що виходить, коли… тощо), зазирнути у невідоме, побачити
несподіване. Запитання «чому саме так» теж допомагає знайти тему дослідження.
А от саме дослідження починається із з’ясування про що саме ми хочемо дізнатися (предмет дослідження, постановка проблеми), з’ясування що нам відоме, чого не знаємо, де взяти інформацію, якої не вистачає, збору та перевірки необхідної інформації. Тож розпочнемо наше дослідження про дослідження і детально розберімося, що саме необхідно зробити на спочатку, адже як розпочнеш, так і закінчиш.
Звідки починається мислення?
Початковим моментом міркування звичайно є проблемна ситуація. Мислити людина починає, коли у неї з’являється потреба щось зрозуміти. Мислення звичайно починається з проблеми або запитання, подиву або нерозуміння, з протиріччя. Цією проблемною ситуацією визначається залучення особистості у процес міркування: його завжди спрямовано на розв’язування будь-якої задачі.
С. Л. Рубінштейн
Отже, дослідження завжди починається з постановки проблеми.
Звичайно, перш
ніж досліджувати, потрібно добре усвідомити, що саме ми вивчатимемо і який
результат сподіваємося отримати після закінчення дослідження. Дитяче
дослідження, як і будь-яке дослідження вчених, далеко не завжди приводить до
отримання передбаченого результату.
Починаючи
дослідження, ми щоразу входимо у сферу невідомого тільки нам або й зовсім
нікому. Бажаний результат ми прогнозуємо на основі знань, отриманих раніше. Тому на початку дослідження ми можемо говорити лише про найвірогідніший
результат з нашого погляду або результат, який ми бажаємо отримати. І точність
нашого прогнозу залежить від нашого досвіду, нашої інтуіції, удачі…
І немає ніякої
різниці, що саме ми досліджуватимемо: незнайоме нікому в світі, знайоме лише
деяким людям або незнайоме лише нам. Адже саме для нас це область невідомого!
(Звичайно, я маю на увазі, що ми серйозні дослідники і все робитимемо
самостійно, а не зазиратимемо в книжки, не запитуватимемо дорослих як тільки
стане складно, не підглядатимемо відповідь.)
 |
Наприклад, коли діти розв’язують задачу про знаходження предметів, подібних
до певних геометричних фігур. На етапі постановки проблеми їм необхідно
докладно пояснити, що предмети мають бути не точно такими, як геометричні
фігури, а схожими на них. Наприклад, вишенька схожа на круг, морква — на
трикутник тощо.
«То для чого
тоді намагатися передбачити результат дослідження?», — справедливо запитаєте
ви. Ми маємо знати мету і йти до неї, долаючи труднощі, добре врахувавши свої
можливості. Педагог вчить дітей
самостійно формулювати мету дослідження (тобто вчить запитувати «що ми бажаємо?») і йти до неї долаючи труднощі, враховувати свої
можливості.
Без мети
дослідження може стати хаотичним і перетвориться на звичайнісіньке
експериментування: ми робитимемо багато різних спроб, відкидатимемо помилкові,
і, можливо, випадково натрапимо на щось цікаве (або й навіть дивовижне), а
можливо й ні. Але ж покладатися на випадок — невдячна справа, так
ми витрачаємо багато часу і зусиль, а результат отримаємо, порівняно із
витратами, дуже маленький.
Перший метод дослідження
У дитячому садку я спостерігала як діти будують хмарочос з кубиків. Вони
намагалися, щоб він вийшов якомога вищим. Спочатку малюки просто ставили кубики
один на одний, але така будова швидко захиталася і розвалилася. Тоді діти
поставили чотири кубики на кожен поверх. Будинок вийшов вищим. Діти обережно
ставили кубик на кубик, але відчутного прогресу не виходило: за кількістю поверхів
будинок до хмарочосу не дотягнув. І ось комусь з малюків спало на думку після
кожного поверху класти невеличку книжку. Звичайно архітектура цього будинку
була не найкращою, але за кількістю поверхів він став рекордним.
Так методом спроб і помилок, діти намагалися прогнозувати бажаний результат
на основі вже отриманих знань. За постановкою проблеми діти одразу формулювали
гіпотезу, потім — її перевіряли, аналізували отриманий результат, передбачали
новий і т. д.
 |
| Дональд Золан |
У дослідженні метод проб і помилок також потрібен. Але після кожної серії
експериментів має йти їх аналіз, усвідомлення та узагальнення результатів
практичних дій. Дитина зупиняється та розмірковує: як далі ефективніше
побудувати дослідження? Можливо, результати попередніх експериментів змінять стратегію
дослідження? Можливо, необхідно запланувати іншу послідовність експериментів?
Можливо, ми знайшли невідому нам властивість об’єкта експериментування?
Ось чому ми
маємо знати початок шляху і кінець (результат), як виглядатиме результат
дослідження. Що це? Малюнок, перелік ознак, формула, число тощо? Звичайно, в
багатьох випадках ми не можемо точно вказати результат (конкретний малюнок,
ознаку, формулу, число…). Але щоб дослідження не перетворилося на хаотичне
експериментування, коли ми не знаємо, що шукаємо, і знаходимо будь-що, ми маємо
знати якомога більше про його результат.
Ланцюжок — помічник дослідника
Малюкам важко осягнути одразу ж процес дослідження в цілому — від
постановки проблеми до досягнення кінцевого результату. Тому педагог допомагає дитині
формулювати проміжні результати дослідження: будувати ланцюжок проміжних
результатів — від простих до складних, від близьких до далеких.
Звичайно, в процесі досягнення проміжних результатів крок за кроком дитина
може коригувати ще не досягнуті проміжні результати ланцюжка або, у
випадку невдачі, повернутися назад. Можливо дитина прийшла до запланованого результату надто легко і
з’явилося бажання ускладнити дослідження. Можливо у неї,
принаймні поки що, не вистачило знань та вмінь для досягнення запланованого
результату або під час дослідження діти впевнилися — такого результату досягнути
взагалі неможливо. У такому випадку варто змінити мету (чи й зовсім починати нове
дослідження, адже отримання від’ємного результату це також прийнятний
результат) або запланувати ланцюжок проміжних результатів,
досягнувши яких дитина прийде до результату, запланованого раніше.
Корисні запитання
Формулювати
проблему іноді так само важко, як потім її вирішувати. Дуже добре, якщо вдалося
зробити це коротко, точно й зрозуміло. Вдало
сформульована проблема — перший крок до її вирішення. Адже це дає нам
можливість краще зрозуміти чого ми хочемо досягти, які вихідні дані маємо, які умови вирішення проблеми.
Що лежить в
основі постановки проблеми? Уміння запитувати. Дітей необхідно вчити ставити запитання, починаючи зі слів «як?», «що?», «де?», «звідки?», «коли?» й
самостійно аргументовано відповідати на них.
Запитання «для чого?» також необхідно задавати саме на етапі постановки
проблеми. Саме відповідь на нього допомагає дітям розібратися, яка саме
інформація їм необхідна для вирішення проблеми і як її зручніше використовувати
під час вирішення сформульованої проблеми, знаходити необхідні допоміжні засоби
для досягнення результату. Це дозволить сформулювати гіпотези, які легше
реалізовуватимуться у заданих умовах. Дітям варто з’ясувати:
- навіщо ми вирішуємо проблему;
- хто потім користуватиметься отриманими результатами;
- як результат зробити зручнішим для подальшого використання;
- яким за формою має бути результат дослідження.
Міркуючи
людина запитує й відповідає. Запитання або ланцюжок запитань — це поштовх до розуміння.
Вдала
постановка запитання веде до розуміння, пізнання, проникнення до суті. Звикання
і уміння ставити запитання розвиває чутливість до суперечностей, прогалин у
знаннях, формує здатність бачити проблему. Це здібність, що рухає вперед думки, народжує
винаходи й відкриття.
Сформулювати в чому полягає запитання, — означає вже піднятися до
розуміння, а зрозуміти задачу або проблему — означає якщо не вирішити її, то
принаймні знайти шлях, тобто метод її вирішення.
С. Л. Рубінштейн
Навіть
маленьким дітям можна і необхідно мати уявлення (на рівні їх знань та потреб) про
різноманітні джерела інформації (книга, газета, малюнок...). Вони вчаться наводити власні
приклади джерел інформації, розуміють навіщо
вона існує, як допомагатиме вирішувати проблеми.
Запитувати потрібно, щоб зібрати
якомога більше початкових даних для пошуку
вирішення поставленої проблеми, та визначити навіщо і коли ці дані можуть
використовуватися у відповідності із заданими умовами дослідження.
Перші нотатки
Педагог поступово вчить дітей занотовувати зібрані дані у вигляді знаків і
малюнків. Так вони оволодівають основами піктографічної грамотності. Діти придумують
знаки та малюнки, зручні й зрозумілі їм. Таким чином, крок за кроком у дітей
формується уявлення про інформацію, способи її пошуку та зберігання.
Наприклад, діти роздивляються навкруги, згадують які предмети нагадують
певні геометричні фігури. Щоб нічого не забути і докладно розповісти про
предмети, що побачили, діти занотовують у вигляді схематичних малюнків перелік
предметів на папері.
Якщо вони знають, що нотатки призначені тільки для них, малюють так, щоб
впізнати предмет міг автор (у цьому випадку не потрібно дбати, щоб предмет
впізнав ще хтось).
Якщо діти знають, що нотатки мають бути зрозумілими іншим дітям, вихователям,
батькам, дідусям і бабусям, вони і малюють предмети відповідно, причому для
кожної людини малювати можна по-різному (не обов’язково малюнки
відрізнятимуться охайністю і наближеністю до оригіналу).
Згадаймо задачі про карту міста для геометричних фігур з правилами, за
якими кожна геометрична фігура може знайти свій будинок.
В одному казковому царстві жили собі геометричні фігури. Якось пішли вони до лісу погуляти і забули, хто в якій
хатинці живе. Вийшли фігури з лісу і не знають, куди їм податися. Але, про всяк випадок, взяли вони із собою карту міста зі знаками, які вказують, де яка фігура живе.
Будь ласка, допоможи геометричним фігурам знайти свої
хатинки.
Розв’язуючи цю задачу чотирьохрічні діти беруть відповідні геометричні
фігури і пересувають їх доріжками міста. Малюки наочно бачать як мають рухатися
геометричні фігури і, навіть, коли добре розуміють як це має відбуватися все
одно швидко пересувають геометричні фігури доріжками.
П’ятирічні діти пересувають геометричні фігури тільки під час розв’язку
перших задач цього типу або коли ще не досить добре розібралися зі змістом
правил. Вони здебільшого малюють лініями різного кольору на доріжках шлях, яким
геометричні фігури мають йти до своїх домівок.
Шестирічки і семирічки іноді зафарбовують доріжки відповідно до правил руху
геометричних фігур: так геометричним фігурам краще видно якими доріжками йти.
Інформація навколо
Інформація — слово
латинського походження, належить до вихідних невизначуваних понять
кібернетики. Його перекладом з латинської мови є слова «роз’яснення», «усвідомлення». Інформація — сукупність будь-яких відомостей. Це не обов’язково написані слова. Відомості можна
передавати також звуковими сигналами (барабани в Африці та тримбіти в Карпатах
звуком на величезні відстані передають найважливішу інформацію), світлом,
прапорцями (так передають інформацію кораблі в океані, ця інформація зрозуміла
людям в усіх країнах), малюнками, радіосигналами тощо.
Навіщо ж
потрібна інформація? Наприклад, за допомогою радіосигналів (вони передають інформацію)
підтримується зв’язок між космонавтами і людьми на землі. Це дозволяє правильно
керувати космічним кораблем, швидко приймати рішення у нестандартних ситуаціях
тощо.
Запропонуйте
дітям поміркувати і навести свої приклади джерел інформації, приклади, коли
інформація необхідна людям для прийняття важливих рішень. Заповніть разом з ними схему. Як саме? Це залежить від вас
і дітей.
Розв’язуючи
такі завдання, діти вчаться також коротко і дотепно формулювати свої відповіді.
Відповідь можна занотувати за допомогою кількох слів, намалювати малюнок або
символ тощо. Головне, щоб відповідь була правильною та зрозумілою, принаймні
автору, ще краще, якщо відповідь зрозуміла й іншим. На якому варіанті зупинитися?
Кожний вирішує сам.
Інформація
допомагає людям передавати знання з покоління до покоління. Так ведеться із
стародавніх часів. Сучасні знання про рух планет грунтуються на інформації,
здобутої ще стародавніми астрономами, в школах й досі вивчають теорему Піфагора
(древньогрецький філософ та математик, жив та працював у 6 столітті до нашої
ери), адже на ній грунтується багато висновків сучасної геометрії у
двовимірному просторі. Люди пильно стежать, щоб інформація не пропадала, а тільки
накопичувалася.
Поміркуймо
разом: інформація буває різною (взагалі не існує строгого розподілу інформації
за окремими типами, тому просто наведу кілька прикладів, ви разом з дітьми
можете доповнити їх). Одну інформацію потрібно передавати якомога швидше
(наприклад, сигнал СОС — термінова допомога у морі), але через деякий час вона
вже нікому не потрібна; деяка інформація потрібна лише у визначений час, потім
вона втрачає свій зміст (наприклад, записка батькам, програма телепередач);
одну інформацію люди зберігають багато років, іноді століть, для її збереження
використовують й відповідні матеріали, які не псуються багато років, вона
зберігається у спеціальних сховищах, через деякий час її обов’язково
переписують на інші найсучасніші носіі; іншу інформацію навіть записують
крейдою на асфальті настільки вона недовговічна. З кожним типом інформації ми діятимемо по-різному: окремо збиратимемо, зберігатимемо, передаватимемо,
оброблятимемо і використовуватимемо.
Отже, інформацію можна збирати, зберігати, передавати, обробляти (аналізувати), використовувати. Розглянемо докладніше
різні дії.
З кожним типом
інформації ми виконуємо всі визначені вище дії, але для кожного типу інформації
є найважливіші дії, інші дії не так важливі й іноді виконуються майже
непомітно. Поміркуйте разом з дітьми для якої інформації які дії найважливіші.
Запропонуйте їм навести свої приклади збирання, зберігання, передавання,
обробки й використання інформації. Хто наведе оригінальніші приклади?
Можна
запропонувати дітям уявити, що розповідають інопланетянам, які вже дещо знають
про життя на Землі, про заняття у дитячому садку та уроки в школі: що таке дитячий садок, що
таке школа, навіщо до них ходити, про заняття та уроки, групи та класи, що роблять у дитячому садку та школі діти, а що — дорослі, про що дізнаються тощо. Можливо, діти намалюють як виглядають незнайомці.
Нехай діти
пофантазують і побудують розповідь на свій розсуд. Але спочатку разом з ними
варто визначити про що вже дізналися інопланетяни, щоб потім у розповіді
вживати лише зрозумілі їм слова. На мій погляд, це дуже цікаве і корисне
завдання, яке може стати темою серії творчих занять. Воно досить важке, тому свої пояснення діти можуть супроводжувати малюнками. Це
допоможе їм навчитися висловлювати свої думки, відому інформацію коротко, точно
і зрозуміло для інших.
Потім разом з
дітьми перечитайте всі визначення, знайдіть найзрозуміліші й найцікавіші. Що
пропущено у деяких визначеннях? Можливо, у деяких визначеннях міститься зайва
інформація? Які визначення сподобалися найбільше? Чому? За результатами розмови
складіть з дітьми точніші визначення, надайте їм змогу знайти і виправити
власні визначення.
Отже, діти
дізналися багато нового, час зробити підсумок. Запропонуйте їм закінчити речення, відповісти на запитання.
1. Інформація —
це .......
2. Які з цих
слів (понять) стосуються до інформації? Яким чином? Наприклад,
книга — джерело інформації, в ній інформація зберігається.
Телевізор — ...
Малюнок — ...
Магнітофонна касета — ...
Магнітофон — ....
Шкаф — ...
Телефон — ...
Комп’ютер — ...
Запропонуйте дітям придумати свої слова з поясненнями.
3. Навіщо
потрібна інформація?
4. Люди яких
професій збирають або зберігають інформацію?
5. Люди яких
професій і як використовують інформацію?
6. Як діти
використовують і зберігають інформацію?
Останнє
завдання пропоную для розвитку творчої уяви дітей. Адже розвиток уяви є
важливою передумовою успішного навчання, а також важливою складовою
інтелектуального розвитку. У багатьох завдання з різних предметів (і в дитячому
садку, і в школі) потрібно уявити ситуацію, в якій дитина ніколи не бувала (а
можливо, і ніколи не буде — наприклад, казкова ситуація), створювати образи,
яким не має аналога у житті дитини.
Формування
уяви здійснюється за допомогою завдань, в яких стимулюється фантазія.
Запропонуйте дітям вигадати різні способи збирання, зберігання та передавання
інформації. Обсудіть вимоги до них: швидкість, надійність, простота тощо. Дайте
можливість дітям пофантазувати, не чекайте від них тільки реалістичних рішень.
Можливо дитяча фантазія зможе передбачити спосіб, який люди використовуватимуть
у майбутньому? Адже відомо, що письменники-фантасти у своїх творах випередили
час на багато років. Передбачили наукові відкриття, деякі сучасні події.
 |
| Дональд Золан |
У наступній статті ми продовжимо розмову про етапи дослідження на заняттях у дитячому садку та початковій школі.
Використана література
1. Л. Моренко. Искусство задавать вопросы // Начальная
школа. — 2001. — № 19.
2. В. В. Репкин.
Учитель в системе развивающего обучения //
Начальная школа.— 2003. — № 30.
3. С. Л. Рубинштейн. Основы общей психологии — СПб: Питер, 2000,
424 с.
У статті використано картини Дональда Золана із сайтів:
науковий співробітник Міжнародного науково-навчального
центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України
та Міністерства освіти і науки України,
автор технології «Логіки світу»
для дітей від 4 до 12 років
Немає коментарів:
Дописати коментар